Юрій Буздуган: Томос необхідний, але його недостатньо

Дуже добре, що ми маємо Томос, але головне питання полягає в іншому. Потрібно забезпечити гарантоване виживання для всіх українців. Більшість з них є не підприємцями, а найманими працівниками. Вони мають отримувати достатню зарплату для гарантованого виживання їх та їхніх сімей. Не хочу навіть вживати слова «гідну», або «справедливу» зарплату. Але поки ситуація стає гіршою. За час війни валовий внутрішній продукт скоротився у два рази. То про що можна говорити?

15 грудня у Софії Київській відбувся об’єднавчий собор, де утворили Православну церкву України та обрали її предстоятеля. Серед присутніх на цьому духовному дійстві був і Петро Порошенко. Одним із досягнень свого президентства він вважає створення української помісної церкви. Чи варто світській владі брати аж таку активну участь у релігійному житті? Чи достатньо Томосу від Варфоломія, аби увійти в історію України достойним президентом? Чи дійсно наша держава отримала незалежність від Московського Патріархату? Ці питання для i-ua.tv погодився прояснити експерт з індустріального розвитку Юрій Буздуган.

— На Вашу думку, що означає для України отримання Томосу? Якими є його позитивні моменти?

— По перше, хочу привітати всіх українців з цією подією. Є держава, а є економіка та суспільство. До держави Томос дійсно має опосередковане відношення. Думаю, не для кого не секрет, що УПЦ МП — інструмент контролю за Україною з боку сусідньої країни. І в цьому сенсі ми різко зменшили зовнішній вплив та збільшили власний суверенітет. Ви самі розумієте, це є дуже правильними державницькими речами. Отримання Томосу, безперечно добре. У першу чергу, для українського суспільства. Тобто, ми отримали шлях до Бога і, я сподіваюся, він буде вільним від чужого геополітичного та цивілізаційного впливу. У цьому сенсі все гаразд. Отже, мені є з чим привітати українців та Українську державу.

Але, мабуть, на цьому позитив закінчується та починаються «але». У математиці існує такий вираз: «необхідно, але недостатньо». На жаль, проблеми України не обмежуються лише церквою. Більше того, вона є достатньо неістотною?

— Що Ви маєте на увазі?

— Існує п’ять цивілізаційних рівнів, а проблема церкви належить до нижнього і останнього.

— Назвіть їх.

— Незалежна церква та суверенітет — це проблеми першого, фундаментального рівня. Проблеми другого рівня стосуються включення до системи глобального обміну. І Керч — не є найбільшою з проблем цього рівня. Найгострішою проблемою є відновлення шляху «із варяг у греки». Він став би вагомим інструментом для підключення України до глобального обміну. Але він зруйнований. Шлях «із варяг у греки» розірваний у двох місцях. Перше — це білоруський, або давньоруський Смоленськ. Сьогодні його контролюють представники іншого транспортного коридору — Поволзького. Друге відгалуження через Прип’ять, Брест і далі по Віслі. Олександр Лукашенко побудував канал до Бресту. Зараз кораблі вже можуть доходити до цього білоруського міста, але таких заходів недостатньо. Канал потребує просування ще на 67 кілометрів до Вісли. Поляки не проти, а німці тільки обіцяють 15 мільярдів євро. Їх обіцянки тривають вже 20 років. Втім, на розбудову каналу жодної копійки поки не надходило.

Але все, що я назвав вище є зовнішніми проблемами. Шлях «із варяг у греки» має і внутрішні негаразди, а вони — значно серйозніші. Ми дуже багато втратили у нас в Україні: фарватери замулилися, інфраструктура практично знищена. Зокрема, «Укррічфлот» був зруйнований за перші чотири роки української незалежності. Колись ракета по Дніпру могла подолати шлях від Києва до Дніпропетровська за п’ять з половиною годин. Для порівняння, потяг «Хюндай» доходить за шість з половиною. Думаю, ці цифри говорять самі за себе. Сьогодні ж, немає жодної ракети, яка б ходила таким коридором. Ця проблема важливіша, ніж церква, але нею ніхто не займається. І це лише другий крок з п’яти.

Третій називається розвитком індустрії. Тут мова йде про малий і середній бізнес. Але їх негаразди в Україні — це не проблеми податків і, за великим рахунком, навіть не проблеми корупції. Їх розвиток можливий тільки в умовах цивілізаційно зрілої держави, де дотримуються принципів свободи і рівності. В Україні свободи підприємництва немає. Тобто, бізнесмен може зростати до певного рівня, але він ніколи не збудує собі суперкорпорації і не стане українським Біллом Гейтсом. Існує загроза, що все створене ним, відберуть за один день. Тобто, в Україні немає рівності і єдиних правил для всіх. Якби ці проблеми були вирішені, ми б отримали значно більший прорив, навіть ніж від повернення до життя шляху «із варяг у греки», не кажучи вже про Томос і територіальну цілісність.

Четвертий рівень ще важливіший за третій. Він називається корпоративною економікою, або «солідарістською цивілізацією». Інакше кажучи, сьогодні тільки ті країни досягають успіху, які мають корпоративну економіку і солідарність: групову, національну і, зрештою, корпоративну. Але нас тримають на примітивному цивілізаційному рівні, ставлячи за приклад людей, які йдуть до свого мерседесу по трупах. То про яку солідарність може йти мова? А без командної гри корпоративна економіка неможлива. А основою сучасної економіки є не малі, а великі підприємства, такі як General Motor’s та Boeing?

П’ятий рівень — це творчість. Так, у нас є одні з найкращих у світі ІТ-фахівці. Але за розроблені ними шматки Windows вони отримують, скажімо, 10 тисяч доларів, а потім їх роботу продають за мільярди. Тобто, творчі люди породжені Україною, працюють на економічну могутність і процвітання інших країн. Звісно, їм вистачає на хліб з маслом, але, фактично, вони є наймитами, які отримують мізер від своїх творінь. І Україна поки не здатна їх захистити.

Тому, дуже добре, що ми маємо Томос, але головне питання полягає в іншому. Потрібно забезпечити гарантоване виживання для всіх українців. Більшість з них є не підприємцями, а найманими працівниками. Вони мають отримувати достатню зарплату для гарантованого виживання їх та їхніх сімей. Не хочу навіть вживати слова «гідну», або «справедливу» зарплату. Але поки ситуація стає гіршою. За час війни валовий внутрішній продукт скоротився у два рази. То про що можна говорити?

— Томос точно не може сприяти покращенню економічного становища?

— Повторюю: він необхідний, але його недостатньо. Сьогодні головна проблема української економіки йде не зі Сходу, а з Заходу. Чого лише варта поведінка Німеччини, яка встановила на українські товари такі мита, що ми не можемо потрапити на європейський ринок. Квоти на нашу сталь вистачає тільки на три місяці. А далі — все. Ось вам і зона вільної торгівлі. І як Томос сприятиме вирішенню цієї проблеми?

— Ніяк.

— Тому ще раз наголошую: Томос — це дуже добре, але їсти від нього ми більше не стали. Однак ситуація могла б змінитися після запуску шляху «із варяг у греки». Чому? Наприклад, можна завантажити на корабель вирощені у Херсоні помідори і привезти їх до Києва. Зараз ми маємо різницю у ціні від поля до базару в Києві в 8 разів. Причина подорожчання — доставка автомобілями, а не водою, шляхом «із варяг у греки». Плюс міліцейський рекет на дорогах. Усе це — сприяє підвищенню цін. І за таке здорожчання платять кияни, житомиряни та інші мешканці України.

Таким чином, не Томосом єдиним. Потрібно вирішувати проблеми більш високого рівня: другого, третього, четвертого, п’ятого. При чому, чим складніше вирішити проблему, тим більша від неї віддача. Те, що Порошенко взявся за найпримітивніші проблеми — добре. І те, що він їх вирішив дуже добре. Але це — найпростіші проблеми України.

— А тепер він на них піариться.

— Інших заслуг у Порошенка просто немає. Ви подивіться на його білборди: «армія, віра, мова». Вибачте, але яка зараз головна проблема в українців? Армія? Віра? Чи, може, мова? Головна проблема українців — виживання. У людей тупо немає за що купувати дітям їжу. Ось головна проблема українців. Саме її треба вирішувати. Однак я не бачу реальних кроків, спрямованих на її вирішення. Ситуація тільки погіршується. Порошенко діє у стилі: «Хлопці, я здобув Томос, але ваше життя стало удвічі біднішим». Звісно, він молодець, що вирішив проблему церкви. Однак зараз відбувається нова хвиля еміграція з України. При чому еміграції непомітної. І це — ще одна важлива проблема. Люди виїздять на заробітки, але на їх повернення немає жодної гарантії. Україна втрачає найпрацездатніше населення. Хто на неї буде працювати? Тому, що можна казати про такого лідера?

Але справа не в Порошенку. Інші — не кращі. Український народ має по-перше:говорити про свої найважливіші проблеми, а по-друге, змушувати лідерів їх вирішувати. Поки ми цього не вміємо. І якщо не навчимося — помремо як народ. При цьому, ми будемо співати українські пісні, носити вишиванки і ходити в свою українську церкву. Але українців в Україні не залишиться. І галичани перші з тих, хто «голосують ногами», попри весь їхній націоналізм.

— Ви сказали, що з отриманням Томосу Україна позбулася московського геополітичного впливу. Але чи дійсно це так? МП має Києво-Печерську, Святогорську та Почаївську лаври.

— Почнемо з того, що лаври їм не належать. Вони є державною власністю, яка передана Московському патріархату. Тому, держава зможе у будь-який момент відібрати лаври у МП. І для цього підстав знайдеться більше, ніж достатньо.

До того ж окрім духовенства існує така група як парафіяни. Якщо вони приймуть рішення про перехід, а священик погодиться з волею більшості — храм належатиме Православній Церкві України. Тобто, ми маємо справу з процесом. Його динаміка та напрямок розвитку вже зрозумілі. Подивимося через п’ять років, скільки залишиться російських парафій.

Крім того є такі святині які є історичними пам’ятниками і їх долю вирішуватиме держава. Що їй заважає передати всі національні культові споруди, які мають статус пам’яток архітектури Православній Церкві України саме зараз? До речі, Варфоломій обрав для неї правильне ім’я. Дуже важливо, що вона називається не українською православною церквою. Знаєте, існують дві нації. Етнічні (породжені Жанною д’Арк) та політичні (дітище французької революції). Так що можна не бути за національністю українцем, але належати до української політичної нації.

Повертаючись до нашого питання, зрозуміло, що буде перехідний процес і зрозуміло чим він завершиться. А громади, які вирішать залишитися в Московському Патріархаті, нехай там і будуть. Це стане лише проявом існування в Україні свободи. Люди повинні мати право вибору. Його наявність свідчить про перехід на третю сходинку цивілізаційного розвитку. Тому, я думаю, що для України принципово важливо гарантувати право людини залишатися в Московському патріархаті. На першому рівні треба забезпечити існування своєї церкви, а на третьому, який є менш фундаментальним, але більш високорозвиненим — дати людям право на самовизначення. Так що тепер, коли ми вирішили фундаментальне питання, тепер настав час рухатися далі, до більш високих цивілізаційних рівнів.