Навіщо Росії Білорусь?

Кінець 2018 року запам’ятався розмовами про об’єднання Росії та Білорусі у єдину союзну державу. Такий дискурс — наслідок підписаної наприкінці 90-х років угоди між Борисом Єльциним та Олександром Лукашенком. Обидва президенти домовилися про намір запровадити спільну символіку, грошову одиницю, органи влади і юридичну систему. Тим не менш, переговори про таку союзну державу тривають вже 20 років. Втім, не зважаючи на встановлення авторитарних режимів в обох країнах, Росія та Білорусь продовжують успішно існувати окремо. Однак Кремль це не дуже влаштовує. Російський прем’єр Дмитро Мєдвєдєв, наприкінці 2018 року, нагадав Мінську про взяті на себе зобов’язання.

У Олександра Лукашенка з цього приводу дещо інші міркування. Він заявив, що зараз питання про об’єднання з Російською Федерацією не стоїть. Але раптом позиція незмінного керманича Білорусі зазнає ревізії? Чим це загрожуватиме для України? Адже Білорусь — держава сусід. Нещодавно Олександр Лукашенка назвав війну на Донбасі «непорузімнням» між «братськими республіками», яке треба закінчувати. Чи не означатиме таке об’єднання з Путіним загостренням конфлікту на сході і розповсюдженням бойових дій на решту території України? І взагалі, навіщо Росії Білорусь? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до експертів та авторитетних людей.

«Білорусь для нас ворожа держава», — Юрій Смелянський, експерт фонду «Майдан закордонних справ»

— Чого варто очікувати після створення союзної держави між Росією і Білоруссю?

— Росія та Білорусь і так є союзними державами. Більше того, наша влада дуже м’яко сприйняла загрозу, яка йшла з Мінська. Давайте хоча б згадаємо заяву Петра Порошенка про те, що Білорусь і, зокрема Лукашенко, є одними з найбільших друзів України. Хоча, це не так. Але питання не в цьому. Насправді, між Росією та Білоруссю уже давно існують союзницькі відносини. Вони мають об’єднані наддержавні структури: і з точки зору ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку), і з точки зору Євразійського економічного співтовариства, і з точки зору СНД, а також двосторонні організації. Сьогодні мова йде про те, що Росія намагатиметься проковтнути Білорусь. Тобто, створити із двох держав одну єдину. Ось справжня мета Росії.

— Можливо, після такого об’єднання Кремль візьметься за руйнацію економіки Білорусі? Адже багато її промислових підприємств конкурують з російськими.

— Варто зазначити, що відносини, які склалися між Білоруссю та Російською Федерацією, певною мірою, будувалися на отриманні вигоди для кожної зі сторін. Зараз питання не стоїть в оцінці об’єктивності таких вигод, а мова йде про констатацію цього факту.

Також не варто забувати, що в Білорусі створена своєрідна державна модель — «скоригована командно-адміністративна соціалістична модель». Вона передбачає диктатуру та образ «совка» у сучасних реаліях, а також з дуже невеликою часткою приватного капіталу, який дозволений і створений чинною владою. Зараз завдання Лукашенка полягає у збереженні своєї влади та створеної їм державної моделі. Що, по суті, він успішно, поки що, і робить. У тому числі, за рахунок підтримки певного соціально-економічного рівня і виконання деяких гарантій, взятих на себе владою перед суспільством. Виконувати їх Лукашенкові допомагала і Російська Федерація. Зокрема, за рахунок низької ціни на газ і вартості нафти, яку переробляли заводи Білорусі, а потім продавали на Захід, або в Україну.

До речі, певною мірою, Україна також допомагала Білорусі. Наша держава купувала в неї бензин, керосин та інші паливно-змащувальні матеріали. Невже ми не розуміли, що вони є по суті російськими? Думаю, чудово розуміли.

Інший момент — брехня російської влади перед власним суспільством та міжнародною спільнотою. Мова йде про антисанкції, які Білокам’яна застосувала у відповідь на обмеження Заходу за розв’язану війну проти України, Сирію та інші злочини РФ. В чому їх брехня? З одного боку, дійсно вводяться санкції на ввезення продукції з Європи та США. Однак ці товари поступають до Білорусі, проходять там процес перемаркування, а далі — спокійно їдуть на російські ринки. Малоймовірно, що Білорусь стала б виробляти французькі сири, або німецькі ковбаски. Вона б навряд чи вирощувала фрукти: банани і цитруси, або, скажімо, мідії, креветки та інші морепродукти. У неї просто немає відповідних природних умов. Мікроклімат білоруських боліт не сприяє розмноженню морепродуктів і тропічних рослин. Тим не менш, подібні товари з маркуванням «сделано в Беларуссии» почали з’являтися на російських ринках. За 5 років санкцій, запрацювала ціла індустрія з постачання таких продуктів. Зрозуміло, що російське керівництво про неї знало, але вирішувало заплющувати очі. Йому також було вигідне її існування.

Одним з видів зустрічної платні за потурання у питаннях поширення «санкціонки», стала позиція Білорусі на засідання Генасамблеї ООН. Коли йшли голосування по питанням України, війни, яку проти неї веде Російська Федерація та окупованих територій, Білорусь завжди стояла на стороні РФ. Тобто, фактично, вона підтримувала війну проти України. Таким чином, вона здійснювала проти України, якщо не агресивні, то як мінімум недружні дії. Але обставини змінилися, і російське керівництво схотіло більшого — Білорусь має стати частиною РФ. Вірніше частиною оновленої російської імперії.

Однак там є і свої політичні інтереси. Один з них — продовження повноважень діючого президента Росії. Щоправда, в іншому статусі. Створивши об’єднану державу, Путін хоче вкотре обійти Конституцію Р Ф.

Ще один інтерес Росії — розширення свого ринку на теренах Білорусі. Уже не з точки зору взаємодії двох незалежних держав, а єдиної ринкової території. А це, у тому числі, і додатковий податковий ресурс для продовження агресивної політики. Говорити у цьому контексті про знищення білоруських підприємств, я б поки не став. Звісно, в риториці українських ЗМІ з’явилися тези про те, що Росія намагатиметься окупувати Білорусь. Але в таких заявах треба враховувати, як мінімум, дві сторони. По-перше, виключати такий розвиток сценарію не можна. Але чи буде це окупацією у чистому вигляді (як в Україні)? Наприклад, якою буде позиція керівництва збройних сил Білорусі та її спецслужб? При їх високої ступені інтеграції зі своїми російськими колегами. По-друге, цілком допустимо порівнювати відносини керівництва Білорусії і Росії, як відносини подружжя з дуже великим стажем, які останнім часом дещо розійшлися в поглядах. А один з них бажає більше особистого простору, але без втрат в матеріальній підтримці. Не можна не враховувати і ще один фактор. Стійкий тренд в новітній історії Білорусі — громадська думка з системним зростанням на підтримку незалежності. Тобто, те, що більшість білорусів підтримує союз з Росією, ще не означає, що вони хочуть довести його до злиття двох держав в єдину державу.

Але питання в тому, чи зважиться діючий білоруський режим йти на об’єднання і з суспільством, і з опозицією задля збереження незалежності? На які поступки буде готова йти влада для збереження цієї незалежності?

— А чим є таке об’єднання Росії та Білорусі для України?

— Додатковою загрозою, яку слід осмислити, зрозуміти і прийняти. Білорусь для нас навіть не недружня, а ворожа держава. Вона знаходиться у військовому союзі з Російською Федерацією. Виходячи з цього, нам треба вибудовувати з нею відповідні відносини.

— Чи зможе Україна протистояти такому союзу Білорусі та Росії?

— Це дуже широке питання з різними контекстами. Протистояння економічне, політико-дипломатичне, збройних сил, культурне і так далі.

В економічному плані — це мінімізація, по максимуму, відносин. Відповідно, пошук нових постачальників того, що нам необхідно, тобто диверсифікація поставок. Наприклад, знайти інші джерела для постачання паливно-змащувальних матеріалів. З іншого боку, казати що Білорусь нам пропонує щось таке, чого ми не маємо самі, дуже важко.

Втім, створення союзної держави з Росією передбачатиме і певний удар по економіці для самої Білорусі. Україна їй може сказати: «Настав час визначатися. Що для вас важливіше: економічна співпраця з нами та цивілізованим світом, чи економічні, політичні та військові відносини з Росією?». У такому контексті, наша держава має можливість впливати на позицію Білорусі.

Але говорити про вплив, з точки зору, скажімо, військової допомоги, я б не став. Бо по-перше, Білорусь до нас по неї не зверталася. По-друге, нагадаю, що по відношенню до України вона є ворожою державою. Ми і так знаходимося у стані війни. У будь-який момент з території Білорусі, збройні сили, якщо не білоруські, то російські, можуть перейти кордон і почати окупацію нашої землі у західних напрямках. Тобто в контексті військової загрози — таке об’єднання вимагатиме для України додаткових витрат на оборону.

«Росія переживає велику кризу», — Сергій Дацюк, філософ

— Чи нестиме для України загрозу створення союзної держави між Росією і Білоруссю?

— Я не бачу, щоб це несло для України загрозу. До того, ж я не думаю, що ідею об’єднання з Росією підтримають самі білоруси. Принаймні, їх ліберально налаштована частина. Вони чудово бачать, яку політику проводить Російська Федерація.

Але що змінить поява такої об’єднаної держави? Зараз Білорусь і так знаходиться у союзі з Росією. Ну стане він більш тісним, ну будуть нам загрожувати збройні сили з територією Білоруси. Але що воно змінить? Ми і так у війні з Росією.

— В окупованому Криму Росія побудувала військові бази. Тобто, на Вашу думку, щось подібне може з’явитися на кордоні між Україною і Білоруссю?

— Так, але це навряд чи вплине на поточну ситуацію. Нагадую, ми і так знаходимося у стані війни. Тому, додавання військових баз у ще одному напрямку принципово нічого не змінить. Якщо торкатися питання анексії Криму та окупації Донбасу, то воно залежить від потужності України. У першу чергу, цивілізаційної. Якщо нам вдасться здійснити перетворення: перезаснувати нашу республіку, що започаткує стрімкий економічний розвиток і, зокрема, дасть нам можливість підвищити військову потугу — це принципово змінить ситуацію. Тому, корінь проблем і спосіб їх вирішення знаходиться в середині України, а не Росії.

— А якщо розглядати поглинання Росією Білорусі у цивілізаційному контексті? Що це змінить?

— Нічого. Цивілізація визначається не кордонами та об’єднаними територіями, а установками, системами мотивація та трансцендентними горизонтами, що лежать в середині бачення моделі розвитку. Як Росія бачить сьогодні своє майбутнє? Ніяк. Вона перебуває у ситуації кризового не сприйняття швидких змін, які відбуваються. Тому, говорити, що Росія бачить свою цивілізаційну перспективу, не доводиться. Будь-які союзи мають характер реальної політики. Тобто, все те ж саме, тільки у об’єднанні з Білоруссю. А тут перспектив немає.

— Можливо Росія сподівається на відродження «совка» та поширення ідей «рускаво міра»?

— За останні роки я не побачив, щоб «рускій мір» мав будь-який вплив не те, що по за межами Росії, але і в самій РФ. Той штучний патріотизм, піднятий на фоні війни з Україною, затих, фактично, до 2016 — 2017 років. Зараз Росія переживає глибоку кризу. Не стільки економічну, як суспільну. Вийти з неї, не осмисливши перспективи та своє цивілізаційне бачення, неможливо. Ймовірно, дійсно будуть якісь об’єднання територій з Білоруссю. Але ще раз наголошую: це нічого не змінить. Тому звертати увагу на такі кроки не варто.

«Розмови про єдину державу з боку Лукашенка, є ультиматумом Росії», — Юрій Буздуган, експерт з індустріального розвитку

— Нащо потрібна одна одній Росія та Білорусь?

— Почнемо з причин, чому народився проект союзної держави між Росією та Білоруссю. Для кожної з країн вони були різними. Для початку поговоримо про Білорусь. Коли розпадався Радянський Союз, Лукашенко встановив авторитарну модель правління. Перед ним постало непросте завдання — збереження білоруської економіки як такої. У першу чергу, машинобудування. Але економіка Білорусі — економіка маленької країни. Зараз поясню, що я маю на увазі. Існує поняття великих та маленьких економік. Велика може бути самодостатньою — замкненою на власних потребах, а маленька — ні. Оскільки Білорусь є невеличкою країною. У ній мешкає менше 10 мільйонів людей. Відповідно, вона не може мати самодостатню економіку.

Саме тому, Лукашенко домовився із Єльциним про взаємовигідне співробітництво між Росією та Білоруссю. Тут варто зазначити, що головною проблемою сучасної економіки є не інвестиції, а збут. Відповідно, Лукашенко пообіцяв постачати макарони, м’ясо та картоплю до російської армії. В обмін він мав отримати дешевий газ.

Білорусі як державі з маленькою економікою за будь-яких обставин потрібен партнер. У неї є три варіанти: Європейський Союз, Росія, або Україна. У 90-х роках вони обрали Росію. Але після приходу до влади Володимира Путіна розвиток подій змінився. Він поводиться з Білоруссю значно жорсткіше та безцеремонніше, ніж це дозволяв собі Єльцин. Відповідно, союз перестав виконувати завдання, заради яких Лукашенко пішов на таке об’єднання. Повторюю: його головною метою було збереження білоруської економіки, зокрема машинобудування, виробництво хімії та сільське господарство. Однак Росія почала себе поводити все жорсткіше.

— Якими можуть бути наслідки такого союзу для України?

— Для України наслідок головний такий: чим швидше конфлікт між Мінськом та Москвою дійде до свого логічного завершення, тим швидше Білорусь шукатиме альтернативу Росії. У неї зараз їх є дві: Європа та Україна. Країни Заходу для Білорусі є малопридатними. Пам’ятаєте як вони називали Лукашенка? Останнім диктатором Європи. А ось Київ цілком може стати новим партнером для Мінська. Але подивимося, що з цього вийде. Бажано, аби конфлікт пошвидше набув свого логічного завершення. Бо нам вкрай потрібен союз з Білоруссю. Може статися так, що їй не буде куди діватися, окрім України.

— Ви зараз говорите про конфлікт між Білоруссю і путінською Росією. Але з іншого боку, вони висловлювали бажання створювати єдину державу!

— Вони хотіли її створювати ще з часів Єльцина. Але віз і нині там. Зараз мова йде про те, що Білорусі все менш вигідне таке об’єднання. Лукашенко Кремлю натякає: «Хлопці, ви робите зовсім не те!»

— Але Білорусь і Росія натякають про єдину символіку та спільну грошову одиницю.

— Вони говорили про це раніше. А тепер все-таки давайте повернемося до причин розмов про таку єдину державу. Поговоримо, для чого вона потрібна Росії. Прагнення до союзу з Білоруссю для Кремля має значення, яке виходить за рамки нинішньої політичної ситуації. Мова йде про геополітичні потреби Росії.

Існують держави, які мають природні кордони. Їх межі проходять по річкам, горам, берегам морів і так далі. Таких держав у Європі є три з половиною. Зараз поясню чому. Першою країною з природними кордонами є Франція. Її межами є Атлантика, Піренеї, Середземне море, Альпи та Рейн. Своїх природних кордонів Франція не має тільки на півночі. Другою такою країною є Італія. Її природні кордони — Середземне море та Альпи. Третя держава — Україна. Її межі — прип’ятські болота, Карпати, Чорне та Азовське моря. Існує ще одна країна з природними кордонами (та сама половинка). Її у різні часи називали по-різному: Моксель, Україною Заліською, Володимиро-Суздальським князівством, Московією і Великоросією. Вона оточена межиріччям Волги та Оки.

Але якщо Париж знаходиться в середині Франції, а Київ по центру України, то Москва — столиця Росії по суті є прикордонним містом Волго-окського межиріччя. Тобто, разом із Твер’ю та Рязанню вона утворює таку собі лінію оборони. Отже, Москва була не серцем Росії, а лише одним з форпостів, прикордонним містечком Великоросії. Тобто, на неї у будь-який момент можуть напасти вороги. Історія свідчить, що на Росію завжди нападали із Заходу. Так робили, зокрема, поляки, німці і Наполеон. Навіть ми — слов’яни приходили з-заходу і захоплювали країну Моксель.

Для прикладу, кордон України, не захищений природними барикадами, знаходиться на сході. До нас вороги завжди приходять із степу: половці, татари, хазари і ті ж самі росіяни. Для Московії ж навпаки — загроза йде з-заходу. Якщо у нас є комплекс очікувати ворогів зі сходу, то для росіян цей комплекс давно вже перетворився на історичну параною. І це не наслідок теперішніх складних відносин Росії із Заходом. Зовсім ні. В усі часи, тисячі років тому до них вороги приходили із-заходу.

Тому, вони бажають відсунути свій кордон якомога далі на Захід. Перше, що вони зробили — загарбали Смоленськ, який споконвіку належав білорусам. Це місто стоїть не на Волзі, а на Дніпрі. Але їм і цього мало. Що знаходиться далі за Смоленськом? Правильно — Білорусь. А за Білоруссю — Польща. До речі, Варшава також деякий час була у складі Російської імперії. Параноя росіян настільки загострилася, що вони не проти відсунути кордони аж до Лісабону, аби захистити Москву з-заходу. І саме такий страх є мотивом для створення союзної держави з Білоруссю. Тому, якщо Росії зараз вдасться реалізувати цю ідею, вона відсуне кордон від Москви ще на тисячу кілометрів на захід. Адже столиця не може бути прикордонним містечком і має бути захищеною. Така геополітична потреба Росії не пов’язана ні з Путіним, ні з політичним устроєм Росії. Вона — наслідок історичної параної.

Що ж стосується Білорусі — вона бажає зберегти свою економіку. У радянські часи вона напрацювала високорозвинене виробництво. Зрештою, як і Україна. Але ми, на відміну від Білорусі, свою високорозвинену економіку втратили. У 1991 році у нас було 8,5 тисяч великих промислових корпорацій, а зараз менше тисячі. І щоб ми не казали про реформи, Україна у 1991 році була 3 — 4 країною Європи за економічними розвитком. Вона знаходилася на одному рівні з Англією, Францією, Німеччиною і переганяла Італію. Сьогодні ми, вибачте, 68 місце в світі. А ось Лукашенко розвинуті елементи економіки зберіг. Зберіг саме завдяки союзу з Росією.

Але Росії начхати як на білоруську економіку, так і на саму Білорусь. У неї є свої геополітичні потреби. Їй просто треба відсунути кордон на захід. Тобто, у Росії та Білорусі різні причини для утворення союзної держави. Але Білорусь має альтернативу Росії. Вона може розвернутися в сторону України, або ЄС, а ось Кремль запасних варіантів не має.

Тому, Росія вперто намагатиметься відсунути свій кордон якомога далі на Захід. Тобто, агресивність Росії буде постійною. Розумієте, для високо розвинутої країни природні кордони перестали бути проблемою. Франція колись хотіла захопити Бельгію, бо всі вторгнення відбувалися саме через її землі. Зараз Бельгія їй більше не потрібна. Французи зрозуміли, що такі питання військовими методами вирішити неможливо. Треба вдаватися до політики. Заснували Європейський Союз, і проблема Бельгія стала більше не актуальною. Але Росія дуже відстала країна. Вона досі перебуває в полоні військових методів і має варварське бачення вирішення своїх проблем.

— Якщо все ж таки буде утворений Союз між Росією та Білоруссю, чи зможемо ми відновити історичний торгівельний шлях «із варяг у греки»?

— Так це питання альтернативи. Або Білорусь піде на союз з Україною і відновить шлях «із варяг у греки», або об’єднається з Росією і далі терпітиме її вибрики. Дійсно, Білорусь ладна багато чого терпіти, але я все-таки нагадую: головне завдання, чому вона пішла на альянс з Росією — це не ідея «братських народів». Головна причина — збереження індустрії. Однак Білорусь не задоволена діями Путіна. Створивши «Єдиний Економічний Простір», вони вирішили зробити єдину корпорацію у галузі хімії: у Казахстані, Росії та Білорусі. Звісна річ, що її очолив росіянин. Але отримавши цю посаду, він взявся за збанкрутіння «Білкалію». А коли він приїхав у Білорусь — його заарештували. Однак Лукашенкові виламали руки газовим зашморгом і вдвічі обвалили зайчика (білоруську національну валюту). Тепер питання: нащо Лукашенкові таке об’єднання? Він пішов заради збереження індустрії, але росіяни взялися за її знищення. Тому білоруси мають питання до росіян: «Ми — одна країна, чи ваша колонія?». За великим рахунком, розмови про союзну державу з боку Лукашенка — насправді є ультиматумом: «Одумайтеся. Якщо ви не одумаєтеся, ми будемо думати інше».