Без «Донкіхотів» не буває ідеалу або За що боротись українцям?
Нам важливо зберегти, остаточно не вихолостити наших лицарів ідеального у війні з дріб’язковими проблемами сьогодення; не перетворити їх на таких собі комічних «донкіхотів-воїнів» з вітряками в професійно зрежисованих передвиборних «дискусіях».
Зовні, здається, все зрозуміло й виглядає приблизно так:
Еліта — демонструє ідеали, напрямки і контури розвитку суспільства, здійснює позитивний і конструктивний дискурс, пропонує архітектуру країни, виховує політиків, працює над варіантами впровадження національного консенсусу…
Бариги і окупанти — нав’язують фальшиві цінності, спотворюючи суспільну свідомість, розколюючи суспільство, чим вдало користається наш одвічний ворог. Війна ж не лише з московським окупантом, вона, на жаль, ще й в наших головах: роз’єднані, пограбовані й деморалізовані олігархічним режимом люди легко стають жертвами владних маніпуляцій. Тому й дискусії, пропоновані ЗМІ — це шоу під час чуми, така собі димова завіса боротьби кланів за корито за право «першої скрипки» в похоронному марші України…
Справжня українська еліта народжуватиметься з суспільно важливих дій активних людей: добровольців, волонтерів, громадських діячів, яких дістала існуюча фальш і брехня; які чітко й недвозначно формують й демонструють справжні суспільні цінності й нові принципи організації життя людини, громади, країни. Так, ці люди інколи занадто романтичні, їм часто не вистачає управлінського досвіду, вони бувають аж надто довірливі й можуть бути використані в чужій грі, але в них є головне — ІДЕАЛ, заради якого вони часто жертвували найдорожчим — власним життям.
Нам важливо зберегти, остаточно не вихолостити наших лицарів ідеального у війні з дріб’язковими проблемами сьогодення; не перетворити їх на таких собі комічних «донкіхотів-воїнів» з вітряками в професійно зрежисованих передвиборних «дискусіях». Нам як кров потрібна їхня життєдайна енергія ідеалізму для розв’язання масштабних, цивілізаційних завдань.
Велике завжди спочатку має бути ідеальним, часом інколи дещо наївним, але водночас чистим і світлим. Саме це й робить його привабливим, змушує, врешті-решт, відірватися від скверни сірих буднів і побачити благородні перспективи. Саме з народженого ідеалу й з’являється гамлетівське «Бути чи не бути?» як раціональне усвідомлення необхідності й невідворотності боротьби за цей ідеал.
За такою логікою твориться історія. Усе інше — бездумне й безперспективне борсання в болоті дрібних чвар, політичних спекуляцій та інших негараздів, які супроводжують наш безрадісний рух в охвісті світових процесів.
