Кривава неділя у Дніпрі. Спогади очевидців

— Приходять молодики і простягають мені 500-гривненві купюри. У мене вже немає, чим їм давати решту, а вони продовжують йти і купувати горілку, — таке 26 січня 2014 року мені казала касирка АТБ, яке знаходиться неподалік від будівлі ОДА. Напевно, після побиття мітингарів, тітушки отримали свою криваву зарплату і вирішили її спустити на бухло, — розповів євромайданівець Вадим Крохмаль.

— Приходять молодики і простягають мені 500-гривненві купюри. У мене вже немає, чим їм давати решту, а вони продовжують йти і купувати горілку, — таке 26 січня 2014 року мені казала касирка АТБ, яке знаходиться неподалік від будівлі ОДА. Напевно, після побиття мітингарів, тітушки отримали свою криваву зарплату і вирішили її спустити на бухло, — розповів євромайданівець Вадим Крохмаль.

26 січня у Дніпрі, на паркані біля облдержадміністрації активісти організували фотоекспозицію, присвячену подіям кривавої неділі. Рівно 5 років тому правоохоронці разом з тітушками застосували силу проти мирних демонстрантів. Людей лупцювали палицями, по ним стріляли з травматичної зброї та цілилися камінням. Попри морозний зимовий день, влада дала вказівку облити демонстрантів водою. У результаті сутичок, близько двох десятків мітингувальників і трохи менше представників силових підрозділів отримали поранення, а 37 учасників демонстрації потрапили до райвідділків міліції.

Рівно через 5 років під ОДА зібралися дніпровські євромайданівці та волонтери, щоб згадати події кривавої неділі. Із їхніми спогадами можуть познайомитися і читачі i-ua.tv.

«Тітушок готували у церкві МП», — Людмила Кострюкова.

Кандидатка філософських наук, волонтерка та громадська діячка

— 26 січня 2018 року було дуже холодно. Можливо, десь мінус двадцять вісім градусів. Я разом з іншими представниками наукової інтелігенції прийшла на традиційне віче у парк Глоби. Звідти його учасникам запропонували піти до облдержадміністрації, щоб виголосити свої вимоги і обурення через події на київському Майдані. Я і моя колега — викладачка з англійської мови ДНУ, стояли неподалік від ОДА і бачили, як гуртувалася міліція. Раптом чую, хтось кричить: «Тітушки!». Я повертаюся і кажу: «Це — провокатор», бо, чесно кажучи, ніякого протистояння не очікувала. Але ця людина вигукнула ще раз: «Обережно! Тітушки!». Я запитала у нього: «Де вони?» — «Зараз стоять за ОДА і можуть напасти з-за спини». Але я йому тоді все одно не повірила.

У минулому році ми, нарешті, познайомилися. Чоловік, що повідомив про небезпеку, мешкає у Новомосковську і 26 січня 2014 року приїхав підтримати Євромайдан. За його інформацією, тітушок готували у церкві УПЦ МП. Вона, до речі, знаходиться на території військового шпиталю — неподалік від облдержадміністрації. У храмі міцним молодикам навіть видавали палки, якими вони потім били людей. Але церква Московського патріархату та ОДА неєдині локації тітушок. На скільки мені відомо, вони знаходилися на колишній вулиці Комсомольській (теперішня Старокозацька) та стадіоні Дніпро-Арена.

Але міцні найняті молодики — лише виконавці злочинного плану влади. Не для кого не секрет, що Олександр Вілкул, який на той час займав посаду віце-прем'єра, підтримував дії Удода та Колєснікова.

Ще, пам’ятаю, як до одного з міліціонерів звернувся чоловік: «Слухай, братан, невже ти вбиватимеш мирних людей? Я — офіцер, — простягає йому своє посвідчення. — Пройшов бойові дії, але сили проти мирних людей ніколи не застосовував. Отямся, поки не пізно»… Потім почулися вибухи. Хтось із майданівців вигукнув: «Жінки і літні люди! Відійдіть у сторону, щоб вас не затоптали». Я підійшла до дерева, біля якого стояла металева конструкція. Почала по ній гамселити палкою, аби люди знали, яке насилля та беззаконня чиниться біля ОДА.

Увечері 26 січня на акціях мене не було. Зателефонувала приятелька, яка привезла мед, щоб відвезти його на київський Майдан. Я мала під’їхати по нього до ЦУМу. А коли дізналася, що у центрі Дніпра знову б’ють людей, хотіла приїхати, але домашні мене не пустили.

«Майданівців почали заарештовувати на раз-два-три», — Вадим Шебанов.

Громадський активіст, екс-заступник міського голови Дніпра, один із затриманих 26 січня.

— Я брав учать у місцевому Євромайдані з листопада і, чесно кажучи, подорожі до СІЗО не очікував. Кожну неділю дніпровці збиралися у парку імені Лазаря Глоби на віче. Ми спілкувалися і підіймали різні актуальні питання про події в країні. Черговий такий мітинг відбувся 26 січня 2014. Нічого не віщувало лиха. Ми ухвалили резолюцію про засудження так званих драконівських законів Януковича і хотіли її передати тодішньому голові Дніпропетровської ОДА Дмитру Колєснікову. Як бачити, у нас були зовсім мирні плани.

Утім, нас до ОДА не пустили, але натомість обкидали з-за паркану камінням. Так почалося силове протистояння між тітушками та майданівцями. Для його завершення організували перемовини. До речі, я був одним з трьох членів переговорної групи від активістів. Два інші — Денисенко та Хазан. Ми домовилися про закінчення сутичок, а влада пообіцяла встановити осіб, які били людей. Та звісна річ, що представники режиму виконувати свої зобов’язання не збиралися. Майданівців почали заарештовувати на раз-два-три.

Мене затримали о 15:30, а о четвертій годині я вже знаходився у Кіровському РОВД. На момент мого прибуття, там вже був і міській прокурор Биков, і процесуальні керівники обласної прокуратури, і дівчата-слідчі з міського управління внутрішніх справ. Тобто машина вже підготувалася до репресій.

О 3-й годині ночі суддя Бабушкінського районного суду Дніпра Микола Решетнік виносив ухвали про обрання майданівцям запобіжних заходів. Нам інкримінували статтю 294 Кримінального кодексу України — масові заворушення. Тобто, на найближчі 60 діб ми мали бути заарештованими. А після горезвісних законів 16 січня нам загрожувало автоматично 15 років тюрми. Правда, яке судочинство може бути о 3-й ночі? Потім Решетнік списав свої дії на те, що нібито був черговим суддею. Але де таке бачено?

О 10-й годині я вже знаходився у СІЗО. До речі, там до мене ставилися чудово. У перший день мого перебування в слідчому ізоляторі один з майорів сказав: «Розслабся, ми хочемо з тобою сфотографуватися» — «В сенсі?» — «У нас останні політичні були в 17-му році».

Час від часу, балакав з керівником свого поверху та іншими міліціянтами. Казав їм: «Хлопці, я тут посиджу тиждень, два, три, чи рік. Зрештою, це неважливо. Он Мустафа Джемілєв провів у неволі 15 років. Коли ти сидиш за правд у — нічого складного немає. А що ви робитимете? Бо все одно зміниться влада і буде новий президент». Спочатку вони дивувалися, але врешті решт, я їм трохи перепрошив мізки.

Уже 30 січня Верховна Рада прийняла закон про амністію всіх затриманих, а 31 січня мене та інших заарештованих відпустили під домашній арешт. Вдома мене також очікувала несподіванка. Приїжджаю — а там за рішенням суду відбувається обшук. Намагалися знайти прапори та націоналістичну символіку. У мене на банній шапочці був тризуб. Міліціянт її взяв і кричить: «Я знайшов націоналістичну символіку!». Пояснюю йому: «Майоре, це — герб України». Вони навіть не розуміли, у якій країні живуть.

Із обвинуваченого у потерпілого юридично я перетворився тільки в травні 2014 року. Тим часом, Решетнік ще 3 роки спокійнісінько виконував суддівські функції. Просто, він був ідеальним для прокуратури. Виносив всі потрібні для неї рішення. Зазвичай, прокурорам потрібно доводити свою позицію, а так вони мали свого чувака. Називається, бери — і юзай. Суд над Решетніком іде вже 5 рік. Уже змінюється третій суддя, але рішення так і немає.

Сьогодні, 26 січня на п’яту річницю кривавої неділі ми вийшли, щоб нагадати про те, що побиття дніпровських майданівців досі не розслідуване. Генеральний прокурор України також стояв на Майдані і сидів у тюрмі. Тому, ми хочемо звернутися до нього, щоб він взяв цю справу під особистий контроль. Її вже слід давно довести до логічного завершення. Всі, хто кидався камінням у мітингарів і брав участь у кривавій розправі над ними — мають бути покараними. Зрештою, ця справа важлива для майбутніх поколінь. Якщо молодь побачить, що винні непокарані, це завадить їй почуватися вільною у власній країні.