Юрій Буздуган: ми вступили в епоху найстрашнішої форми тиранії

Важко уявити більш жорстку форму тиранії, ніж та, де людина не усвідомлює свою несвободу. Подивіться тільки на Росію. Там живуть мільйони підданих. Майже усі вони готові видряпати очі будь-кому, хто наважиться назвати їх рабами. На жаль, в Україні практично аналогічна ситуація.

Зовсім немає значення, які тобі розповідають казочки. Має значення інше. Наприкінці Х Х сторіччя ми вступили в найстрашнішу форму тиранії. Вона називається маніпуляцією суспільною свідомістю. Людина навіть не розуміє, що вона поневолена.

Чи є демократія в Україні? Чи вистачило нам для її розбудови 28 років незалежності? А можливо прагнення українців до пошуку простих відповідей на складні питання — це прояв охлократії? Чого лише варта популярність коміка Володимира Зеленського? Він і війну обіцяє швидко закінчити, і перед Кадировим вибачитися готовий. Можливо ми рухаємося до охлократії? Відповіді на ці питання i-ua.tv шукав спільно із експертом з індустріального розвитку Юрієм Буздуганом.

— На Вашу думку, чи є в Україні підґрунтя для демократії? Чи можливо отримати демократію, не пройшовши всі решта етапів суспільного розвитку?

— По-перше, що таке демократія? Визначально це поняття походить від двох грецьких слів:"demos" i «crates», що в перекладі означають «влада народу». У різні історичні епохи існували різні форми народовладдя і різні способи позбавлення народу його влади. Так само, як і народ мав різні нагоди її повернути. Наприклад, у часи Великої французької революції право приватної власності вважалося фундаментом демократії та її визначальною засадою. Воно було гарантом свободи людини. Тобто, людина разом із приватною власністю отримує свободу і відповідальність. Відтак, на цій засаді відбувалося об’єднання громадян. Не підданих, а саме громадян. Я хочу зробити відсилку до Руссо. Він говорив про різницю між підданими і громадянами, наголошуючи на ролі власності, яка робить людину вільною і відповідальною. Але тут є свої але. В Україні отримали землю сім, чи вісім мільйонів громадян. Я маю на увазі селян. Але чи стали вони від цього вільними? Чи отримали вони свободу, відповідальність і, врешті решт демократію? Ні. Тобто, рецепти старої історичної епохи не є гарантією здобуття народовладдя у сучасності.

Є багато успішних рецептів досягнення демократії і свободи. Колись вони дійснодіяли: давали результати і дозволяли народу здобути владу. А також реалізувати цю владу, побудувавши демократичну систему. Але здебільшого такі рецепти прийшли з минулих епох. Я не кажу, що вони є сьогодні непридатними. Просто вони мені нагадують один вираз, який є у математиці: необхідно, але недостатньо. Розумієте?

Зараз ми маємо дуже непросту ситуацію з демократією. Головна її складність зводиться до двох питань. Перше звучить приблизно так: «Що є основним джерелом несвободи сьогодні?». І відповідь на нього неочевидна і дуже непроста. Друге питання: «Хто забирає у людей свободу?». Воно так само складне.

Тому, я б спочатку радив дати відповідь на питання історичного моменту. Власне, на якому етапі розвитку глобальної цивілізації ми знаходимося, враховуючи й український аспект. Тільки тоді можна міркувати над відповіддю на питання: «Як здобути демократію?». А що ж стосовно джерела несвободи, то суб’єктів, які відбирали владу в народу було завжди багато. В нашу епоху їх кількість тільки зросла.

Почнемо з простих, давно відомих суб’єктів несвободи. По-перше, ними є особи, які знаходяться на чолі державної піраміди. Їх можна називати як завгодно: деспотами, тиранами, або сатрапами. По-друге, у народу відбирають владу так звані багаті: олігархи, латифундисти, феодали. У різні економічні епохи їх нарікали по-різному. Звісно, феодал не те ж саме, що і олігарх, але принцип їх дії залишався ідентичним: багаті відбирали владу у бідних. Усі ці суб’єкти несвободи є давно відомими, і людство знає, як з ними боротися.

Проблема в тому, що нинішній етап розвитку цивілізації породив абсолютно нові форми побудови недемократичної, деспотичної влади. І вони є страшнішими за попередні. Назвемо їх коротко: маніпуляції суспільною свідомістю. Наприклад, коли тобі кричать: «Рускій мір!» — і ти сам, абсолютно добровільно, починаєш за нього воювати. Ти не встигаєш озирнутися, як погоджуєшся працювати у шахті за пайку. Хтось продає вугілля, що ти видобуваєш, а тобі навіть зарплати не платять. Замість неї дають пайок. І ось ти — щасливий раб, готовий із зброєю в руках захищати своє право працювати «за їжу».

На мою думку, важко уявити більш жорстку форму тиранії, ніж та, де людина не усвідомлює свою несвободу. Подивіться тільки на Росію. Там живуть мільйони підданих. Майже усі вони готові видряпати очі будь-кому, хто наважиться назвати їх рабами. На жаль, в Україні практично аналогічна ситуація. Зовсім немає значення, які тобі розповідають казочки. Має значення інше. Наприкінці Х Х сторіччя ми вступили в найстрашнішу форму тиранії. Вона називається маніпуляцією суспільною свідомістю. Людина навіть не розуміє, що вона поневолена.

— Як від такої несвободи звільнитися?

— Людство поки не знає. Звісно, можна шукати вихід і віднайти засоби звільнення. Безперечно, я не сумніваюся, що демократія врешті решт переможе, але як це відбудеться, поки немає відповіді. Ні для людства загалом, ні навіть для найрозвиненіших країн світу. Подивіться на Італію, США і Францію. Навіть в розвинутих країнах перемагають демагоги і маніпулятори.

— А що Ви скажете про Зеленського, який не маючи жодної ідеології, підіграє масам і обіцяє все, що хочуть люди.

— Люди хочуть показати дулю існуючій владі та побудованій в Україні деспотії. Зеленський як раз цими настроями і маніпулює. Але скільки разів би він себе не називав слугою народу, він все одно залишається маніпулятором. Він не слуга народу. Він — слуга Коломойського.

Поки що. Але проблема не лише в цьому. Ми не знаємо, кому він продасть Україну, якщо переможе. І це — найстрашніше. Більше того, крім внутрішніх джерел несвободи ми маємо ще й зовнішні. А зовнішнє управління є значно небезпечнішим. Різні форми неоколоніалізму, постколоніалізму ще страшніші, ніж внутрішні феодали та олігархи. Бо до внутрішніх маніпуляторів ми принаймні можемо дотягнутися, зібратися і дати їм відсіч. А як скинути владу того, хто знаходиться за тисячі кілометрів від тебе? Як скинути владу більш розвинутої цивілізації, яка значно могутніша і в арсеналі якої є інструменти і технології, яких ми навіть не розуміємо?

— Але ж спосіб мислення Зеленського націлений на охлос. Якщо він переможе на виборах, перемога демократії в Україні може опинитися під загрозою.

— Зараз наша головна проблема не Зеленський. У Франції вибори виграв Макрон, а у США — Трамп. Народ скрізь прагне простих рішень та обирає демагогів. Це погано, хоча і не смертельно. Проте, Україна та людство хочуть навчитися протистояти маніпуляціям своєю свідомістю. Особливо в умовах коли виробництво маніпуляцій поставлено на конвеєр.

Україна, які все людство, також шукає своєї відповіді, на питання як здобути владу народу. Можливо Зеленський стане тим щепленням (ослабленим вірусом), прозорим і зрозумілим навіть для тих, хто готовий самообманюватися, який навчить народ не віддавати владу ніякому деспоту, навіть з дуже привабливою маскою. Іншими словами, почне будувати справжню демократію.

Так чому ж навчилося людство в боротьбі з головною тиранією нашої епохи? Суспільне усвідомлення — єдиний працюючий засіб проти маніпуляцій суспільною свідомістю. А для суспільного усвідомлення необхідні не економічні чи державні реформи, а перетворення суспільства. А от відповідь на питання «який саме тип суспільства слід збудувати?"в рамки нашого інтерв’ю не вміститься. Так що дай Боже нам суспільне усвідомлення. Тільки тоді буде в Україні демократія не як політичний штамп, а як влада народу.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Буздуган: ми вступили в епоху найстрашнішої форми тиранії