Артур Дерев’янко: серед афганців дуже багато українських патріотів
Вони зараз воюють проти росіян. На теперішній час, 18 афагнців загинули захищаючи Україну. Точну кількість поранених я вам не скажу. Багато наших ветеранів навчають українські підрозділи у пуантах їх постійної дислокації і діляться своїм досвідом з військовими. Ще одним важливим завданням, крім всього іншого, є патріотичне виховання молоді. Але якщо знадобиться, ми будемо стріляти по росіянам, знешкоджувати їх і знищувати по всій території України.
19 лютого виповнюється рівно 30 років із дня виводу радянських військ з Афганістану. Заразу ту війну називають злочином комуністичного режиму та окупацією. Дехто з українських патріотів ставить знак дорівнює між подіями в Афганістані та російської агресією на Донбасі. Але чи так воно було насправді? Про це i-ua.tv поспілкувався з учасником війни в Афганістані, колишнім головою Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО та головою контрольно-ревізійної комісії Аграрної партії Артуром Дерев’янком.
— Пане Артуре, на Вашу думку, для чого була потрібна війна в Афганістані?
— Як кажуть, війну починають політики, а проливають кров рядові громадяни: поліція та військові. Усі, хто зі зброєю в руках ідуть і виконують накази держави.
У час, коли ми були громадянами радянського Союзу, ми не замислювалися над питанням доречності введення військ у Афганістан. Чому? Ми мали наказ. Його потрібно було взяти і виконати. Тоді після закінчення київського загальновійськового командного училища я був молодим лейтенантом і на 3 місяці поїхав до узбекистанського міста Черчик на перепідготовку. Звідти нас відправили в Афганістан. Відмовитися не міг ніхто. Тим паче, бійці строкової служби. У Афганістан їхали не по пільги, ордени чи славу. Ми щиро вірили, що виконуємо свій інтернаціональний борг.
— Ви думали так само?
— Звісно. Але до Афганістану я потрапив наприкінці війни. Це був 1986 рік. Тоді погляди керівництва держави щодо афганської війни змінилися. Тому ми працювали та воювали так, щоб не ризикувати нашими солдатами. У першу чергу, намагалися зберегти їх життя. Інколи не йшли на ризик, а просто діяли, за принципом отримати результат та мати цілих людей. Я можу пишатися, що за 2 роки служби у Афганістані в моєму підрозділі не загинув жоден боєць. Звісно, без поранених не обійшлося, але загиблих не було. Це, на мою думку, є гарним показником командирської звитяги та здібностей.
Що ж стосовно виводу військ? Він був тоді можливий. Але на жаль, дехто з політиків сучасності називає війну в Афганістані загарбницькою. Але це не правда. Ми не загарбували чужу територію. Ми, протистоявши бандформуванням, які йшли зі зброєю з Пакистану до Кабулу, допомогли змінити владу. Ми не стріляли у мирне населення і, як підрозділи спеціального призначення воювали тільки вночі. Тому, про нас громадяни Афганістану говорять лише добрі слова. Ми були тими людьми, які могли спілкуватися і з дітьми, і з старійшинами. Ми їх лікували, давали їм продовольчі пайки. Всяке було.
— Отже, Ви вважаєте некоректним порівняння введення радянських військ до Афганістану із вторгненням росіян на Донбас?
— Серед афганців дуже багато українських патріотів. Вони зараз воюють проти росіян. На теперішній час, 18 афагнців загинули захищаючи Україну. Точну кількість поранених я вам не скажу. Багато наших ветеранів навчають українські підрозділи у пуантах їх постійної дислокації і діляться своїм досвідом з військовими. Ще одним важливим завданням, крім всього іншого, є патріотичне виховання молоді. Але якщо знадобиться, ми будемо стріляти по росіянам, знешкоджувати їх і знищувати по всій території України. Розумієте, є дві різні війни. Одне — це коли до вас приходять росіяни і загарбують території. Зовсім інше — коли війська виконують миротворчу місію закордоном. Такі війни плутати та порівнювати некоректно.
— Чи задоволені Ви ставленням влади до афганців?
— Чесно кажучи, ні. Коли я був головою Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО, дбав про те, щоб не розрізняли ветеранів Другої світової та інших конфліктів із учасниками АТО. Чому? Бо хлопці, які повертаються з Донбасу, стикаються з тими ж самими проблемами. Ділити ветеранів дуже ганебно. Незалежно від того, хто знаходиться при владі: радикали, «опозиційні блоки», радикали, чи ліберали, вони повинні дбати про всі категорії ветеранів. Розумієте? Нам немає, що ділити, ні з хлопцями-атовцями, ні з дідами. Нам вдалося об’єднати воїнів УПА та Радянської армії. Теж саме ми робимо і зараз. Позитив у цьому є. Ми спілкуємося з усіма і розповідаємо, як проходила афганська війна. Тому, звичайні хлопці: солдати, сержанти та офіцери не повинні відповідати за помилки керівників держави. До того ж афганці, які знаходяться на території Росії, живуть не дуже добре.
— На жаль, сьогодні афганці розділені на два табори. Є проросійськи налаштовані, на кшталт «Союзу офіцерів» у Дніпрі, та українські патріоти. Чи не здається Вам, що такий поділ є бідою для самих афганців?
— Так званий «Союзу офіцерів» — далеко не всі афганці. Як я вже казав, серед афганців дуже багато патріотів. Навіть у організаціях, що лишилися на «тій стороні». Люди просто не можуть переїхати, але допомагають Україні, як тільки можуть. Вони спілкуються з СБУ, сприяють звільненню полонених та поверненню тіл загиблих. Звісно, вони це роблять неофіційно. І хвала та щира дяка їм за таку роботу.
Ірина Сатарова
