Обережно! Пенсофіцери!

Більше того, навіть цілий заступник одного з міністрів оборони (виключно з його слів). Щоправда, перевірити цю інфу зась. Оскільки чоловік не представився. Тому, для зручності і заради її величності об’єктивності, називатимемо його просто сусідом. В АТО він не був. Під час нашої першої розмови порівняв війну з Росією із «зарницею». Для тих хто не в курсах, пояснюю: у часи СРСР була така дитяча гра. Просто наш сусід думає, що Путін з нами бавиться. Варто було б кремлівському карлику показати пальчиком — і зелені іхтамнєти давно б вже дійшли не те, що до Києва, а навіть до Львова. Більше того, де проходить державний кордон України для нашого сусіда неважливо. Головне — дешева комуналка та низькі ціни на продукти. Ну чесне слово, такий собі шлуночок на ногах.

Строки, які ви прочитаєте нижче, є емоціями і на істину в останній інстанції не претендують. Ми жодним чином не хочемо образити людей, які не брали участь у війні з Росією, але всім серцем та чакрами люблять Україну і тримають кулачки за наших воїнів. Головний герой тексту — боєць армії диванних ватанів. Такі як він без жодних мук сумління безкоштовно відпочивають у санаторіях, мають пільги на проїзд у громадському транспорті і отримують інші плюшки із державного бюджету ненависної їм України.

***

Здавалося б, сніданок не мав передбачати траблів. Принаймні, неприємних розмов. Ну навіщо відпочиваючим у санаторії зайві приводи для нервування? Але на жаль, так думали не всі. На приклад, наш сусід за столом у їдальні. Він — міцний чолов’яга, на вигляд, 54 — 58 років. Афганець і полковник запасу. Більше того, навіть цілий заступник одного з міністрів оборони (виключно з його слів). Щоправда, перевірити цю інфу зась. Оскільки чоловік не представився. Тому, для зручності і заради її величності об’єктивності, називатимемо його просто сусідом.

В АТО він не був. Під час нашої першої розмови порівняв війну з Росією із «зарницею». Для тих хто не в курсах, пояснюю: у часи СРСР була така дитяча гра. Просто наш сусід думає, що Путін з нами бавиться. Варто було б кремлівському карлику показати пальчиком — і зелені іхтамнєти давно б вже дійшли не те, що до Києва, а навіть до Львова. Більше того, де проходить державний кордон України для нашого сусіда неважливо. Головне — дешева комуналка та низькі ціни на продукти. Ну чесне слово, такий собі шлуночок на ногах.

Дія відбувалася у військовому санаторію Трускавця. Бригада мого чоловіка нещодавно вийшла з сектору і він отримав відпустку. Ми вирішили її відюзати як нагоду поправити фізичне та емоційне здоров’я. Недовго думаючи, спрямували свій вибір на військовий санаторій. Перед поїздкою я намалювала собі рожеву картинку: товариство бійців, їх дружин та волонтерів. Але реальність внесла свої корективи (добре, що хоча б вид з вікна у номері не розчарував). Звісно, атовці були. Більшість з них — хлопці, які проходили реабілітацію. Утім, аж занадто левова частка відпочивальників — народ віком 50 — 55+. Більшість із них — пенсофіцери. Після знайомства з сусідом по столу, мій чоловік отримав велику порцію роздратування. Саме так і з’явився цей дещо дискримінаційний термін, яким він вирішив узагальнити відпочивальників санаторію, які служили в армії, але не воювали за Україну. Простіше кажучи, мова йде про старі радянські кадри.

Власне, чому пенсофіцери дратують? Найголовніше, вони забули про свою присягу на вірність Україні. У 1991 році «совок» розвалився, бо йому настала хана. Пенсофіцери, а тоді ще відносно молоді і бадьорі хлопці, нікуди зі збройних сил не пішли. Присягнувши на вірність Україні, вони зливали соляру, ганяли строковиків та животіли. Коротше, підіймалися кар’єрними сходинками невоюючої армії. Але весною 2014 року колоради принесли в Україну війну. Всі ці люди чхати хотіли на свою присягу. Ті з них, хто ще знаходилися на службі, зрозуміли, що по-старому більше не буде і побігли в кущіна дембель. Ті, хто перебував у Криму, здали півострів, перейшли на бік Кремля і зрадили Україну.

Ще є категорія пенсофіцерів як наш сусід. Він закінчив службу у 2011 році, а в 2014 залишився на дивані, поки необстріляна молодь пішла на кривавий герць. Вона гинула в тому числі, аби такі як він животіли під мирним небом і по пільгам їздили у санаторій. Хтось може знаходити виправдання пенсофіцерам, апелюючи до їх віку. Бо як не крути, 50 з гаком це вже не 20 і навіть 40. Зрештою, термін пенс-офіцери, власне на те і має приставку пенс. Але не будемо забувати, що крайній рубіж служби у ЗСУ 60 років. Наприклад «Діда» — снайпера з ВОПу мого чоловіка, цифра свого віку не бентежила аж ніяк. Дідові 57. Він пройшов Афганістан, а зараз захищає Україну. Можливо, нашому сусідові не обов’язково знаходитися на ВОПах. Його б навряд чи хтось взяв за руку і потягнув відстрілюватися від супротивника. Але наш сусід — полковник. Має військову освіту і досвід в Афгані. Може б він сидів у штабі, і його знання у кривавий 2014 рік допомогли б врятувати недосвідчену молодь… У санаторії від нашого сусіда користі взагалі повний зероу. Крім того, що він грає по розхитаній війною нервовій системі наших захисників, він ще є рознощиком бацили «рускаво міра». Ця хвороба така ж сама небезпечна як і СНІД. Якщо останній вражає імунну систему, то ватанізм — інтелект.

Утім, ще раз наголошую: мій закид не стосується всього чоловічо-військового населення України, яке не пішло в АТО. АТО не для всіх. Комусь із «старих» офіцерів радянського ґатунку реально могло завадити слабке здоров’я. Але зараз мова йде про нахаб, які вважають війну, де загинули тисячі найкращих українців дитячою забавкою та дурницею. Чесно, від таких слів аж вуха в’януть. Особливо в хлопців, які бачили цю «зарницю» на власні очі, ризикували життям і пізнали смерть побратимів.

До речі, утримання таких військових пенсіонерів — задоволення не з дешевих. Прайс санаторію говорить, що найбюджетніший варіант відпочинку для однієї людини коштуватиме 680 грн. на добу. Це разом з харчуванням та лікуванням. У середньому, курс лікування триває 14 і 21 день. Відкриваємо у смартфоні калькулятор, множимо і отримуємо 9.520 та 14.280 грн. І таких відпочивальників щомісяця назбирається кілька сотень. Ніби хай відновлюють здоров’я, бо вони також люди. Але ж санаторій — військовий і перебуває у власності міноборони. Саме тому, мені не зрозуміло, чому за державний кошт мають лікуватися особи, які забули про свій громадянський обов’язок, вважають війну на сході дитячою забавкою і з нерозумінням в очах дивляться на тих, хто зі зброєю в руках пішов на охоплений полум’ям Донбас. Але чи може собі воююча держава дозволити за власний рахунок утримувати п’яту колону із шлунків на ногах? Я не маю панацеї і відповіді на це питання не знаю.

Втім, що взяти від рядового диванного ватника, коли з Росією торгують цілі заводи? Що ми можемо хотіти від військового пенса в умовах гібридної війни? Зрештою, чим наш сусід гірше, скажімо, від Василя Бойка? Це командир батальйону «Січеслав». У 2014 році підрозділ створювався з козаків і дніпровських майданівців. Можливо б він і досі залишився патріотичним, якби міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не призначив його комбатом Василя Бойка — колишнього «беркутівця», який ненавидить бойовий червоночорний стяг. Зрештою, бойові дії з Росією тривають вже шостий рік, а ми їх називаємо абревіатурами з трьох букв. То АТО, то ООС, як завгодно, тільки не війною.

Пишучи цей текс, я так і не знайшла відповіді на питання:" Що робити з пенсофіцерами та іншими подібними до них бійцями диванної армії ватаннів?". Але мені здається її треба шукати спільними зусиллями. Бо без неї буде важко досягти суспільний консенсу. А що думаєте з цього приводу ви?