Микола Голомша: ватників потрібно перевиховувати

Серед військових пенсіонерів, на жаль, є прошарок людей, які не люблять Україну і сумують за «совком». З одним із його представників я і мій чоловік поспілкувалися у санаторії в Трускавці. Познайомилися за столиком у їдальні. Він пройшов Афганістан і дослужився до полковника. Наш сусід порівняв війну з Росією із «зарницею» — популярною у СРСР дитячою грою. Більше того, де проходить державний кордон України, для нього неважливо. Головне — дешева комуналка та низькі ціни на продукти. У той же час, такі військові пенсіонери як наш сусід, безкоштовно відпочивають у санаторіях та користуються іншими пільгами. Але нащо державі, яка перебуває у стані війни з Росією, п’ята колона? (Ми у жодному випадку не хочемо образити людей, що служили в радянській армії, але є патріотично налаштованими.)Про те, що потрібно Україні робити з такими пільговиками, i-ua.tv поспілкувався з лідером партії «Патріот» Миколою Голомшею.

— Що на вашу думку треба зробити з ватними офіцерами-пенсіонерами?

— Це серйозне питання і велика загальнодержавна проблема. Щоб її вирішити — Україні потрібно провести серйозну ідеологічну роботу. Зрозумійте, ми ж не можемо взяти цих ватників і, умовно кажучи, розстріляти, або посадити на потяг і вивезти в Росію. Їх необхідно перевиховувати. І досягти успіху у цій нелегкій праці можна тільки за умови наявності сприятливого середовища, де ці ватники живуть. На мою думку, психологія таких людей — наслідок препаскудної інформаційної політики України.

— У чому завинила інформаційна політика?

— У нас немає ідеології. Складається враження, ніби ми самі рубаємо гілку, на якій сидимо. Справа в тому, що державні органи України знаходилися завжди під впливом нашого північного сусіда. Ця практика продовжилася навіть після проголошення Незалежності. Московія руйнувала все: українську економіку, обороноспроможність, історичну пам’ять та за допомогою своїх пропагандистів намагалася знищити нашу державність. На високі посади призначалися українофоби, які виконували певні завдання з Кремля. Хтось з них робив це несвідомо, а хтось цілеспрямовано втілював у життя ідеологію, яку їм програмували російські куратори.

Наприклад, зараз перед прийняттям мовного закону піднялася істерія та шум, бо дехто волає про утиски російськомовних. Але ж ці люди живуть в Україні, але так і не спромоглися вивчити українську! Мене вразила тупість колишніх окремих керівників високого рангу, які ніяк не могли зрозуміти навіщо потрібен Закон «Про державну мову». Аби уникнути подібного несприйняття української у майбутньому, її потрібно міцно інтегрувати у систему освіти. Тоді, маленькі представники інших національностей, зберігаючи свою ідентичність, будуть відчувати себе українцями. Бо коли ідентичність люди превалює над державністю, це не є правильно. Така постановка питання руйнує державність як таку.

Але боротьба повинна йти не лише на мовному фронті. Ви тільки подивіться, як розпоясалися прокремлівські канали, і підняли голови люди, які все своє життя знаходилися на російському прикормі! Як вони хаять нашу культуру та мову! Послухайте-но діячів, які агітують за обійми з Путіним та закликають до миру будь-якою ціною! Деякі младополітики взагалі пропонують нам відмовитися від виробництва озброєння і патронів. Мовляв, ми маємо формулювати мир. Слухаю цих людей, і мені здається, що у нас головна проблема — це влада. Бо за майже 28 років Незалежності, українці так і не відчули себе українцями. На жаль, як і в радянські часи, до влади не допускають українців. У той же час високі крісла отримують ватники, які маючи паспорти України за духом є українофобами. На жаль, думка, про те, що громадяни нашої держави — високоінтелектуальні особистості, так і не сформована.

Бо державність потребує глибокої академічної підготовки, знання історії та розуміння державотворчих процесів. Якщо це все відійде на задній план, як максимум, ми побудуємо комерційну республіку. Її громадяни стануть таким собі стадом без племені та роду, а країна — наживкою для будь-якого агресора.

А що ж стосується ватників, вони особистості з несформованим его. Бо люди, які не знають свою історію не мають майбутнього. Один з класиків колись сказав дуже правильні слова: «Якщо стрельнути в минуле з рушниці, то майбутнє озветься гарматами». На жаль, ми сьогодні зіткнулися з ситуацією, коли чимало політиків чхати хотіли на минуле і дозволяють собі блюзнірські заяви, про те, що нам не потрібна історія і віра! Вони роблять акцент на тому, що ми — поліконфесійна і поліетнічна нація… Але ж завдяки роздрібненості українців, нас у різні часи загарбували монголо-татари, поляки та росіяни. До речі, усіх їх об’єднувало єдине релігійне начало.

— Тоді, що нам робити у сьогоднішній непростій ситуації?

— Ми повинні рухатися у природній спосіб. Як я уже казав, по-перше, потрібно забезпечити у всі сфери впровадження української мови як єдиної державної. Крім того, ми повинні мати свій духовний фундамент — міцну єдину православну церкву. І звісно, нам потрібна своя боєздатна армія. Але щоб це все мати — слід обрати патріотичне керівництво, яке працюватиме на благо України, а не на збагачення власної кишені.