Веніамін Тимошенко: Україні потрібна комплексна податкова реформа

— Всі помилки на поверхні, Україна — найбідніша країна Європи з найменшими зарплатами та пенсіями — говорить Веніамін Тимошенко. І ситуацію збираються ще погіршити, навіть законодавчо. Чого лише вартий проект Трудового кодексу, який вже готовий до ухвалення Верховною Радою. Документ поки що не ухвалили завдяки спротиву профспілок, бо він дуже токсичний, дискримінаційний до трударів та порушує міжнародні конвенції. Але це не єдина кричуща проблема соціальної політики останніх п’яти років. Ви подивіться, що відбувається, на багатьох підприємствах фактично процвітає рабство, людей зневажають, часто звільняють з порушенням трудового законодавства, не забезпечують безпеку робочих місць тощо. На сьогодні ганебна ситуація із заборгованістю по зарплаті по Україні, розмір боргів становить майже 2,5 мільярдів гривень. Ця цифра коливається, то зменшується, то збільшується, але постійно на високому рівні. Її приріст за місяць може сягати до 100 мільйонів гривень. Однак ці питання держава ігнорує.

Ситуація жахлива, потрібне негайне втручання влади, бо безправ’я в трудовій сфері досягло загрозливих масштабів. Зараз дуже зручно казати, що у президента немає повноважень. Але коли йому необхідно, він може переламати через коліно парламент і домогтися ухвалення потрібного йому закону. Більше того, президент має законодавчу ініціативу і може сам внести будь-який законопроект зі статусом невідкладного, чи першочергового, щоб вирішити самі кричущі питання. Але президент цього не робив.

На цьому фоні українці продовжують масово виїздити за кордон. За даними з ЄС, кількість українських заробітчан сягає близько 10 мільйонів. Із них 3 — 4 мільйони постійно перебувають в інших країнах, а решта мігрує. Такий потік трудових мігрантів свідчить про відсутність в Україні на достатньому рівні нормальних умов для продуктивної праці.

Також чимало українців досі отримують зарплати в конвертах. Бізнес не бажає платити «білу зарплатню» через зависокі податки. Але владі такий стан речей вигідний. Як відомо, вона щільно переплетена з бізнесом і замість справедливих зарплат для громадян, воліє уникати податків, тим самим створюючи величезну діру в тому ж Пенсійному фонді. Політики та олігархи ховають гроші в офшорах, а люди продовжують працювати часто в рабських умовах.

Працівники усіх галузей виробництва мають одну і ту ж саму проблему. Це — бідність. Маленьких зарплат вистачає хіба що на комуналку та їжу. Такі інвестиції, як якісна освіта, купівля автівки чи квартири для людей залишаються недоступними. Тут мені пригадується одна історична паралель. Рабам завжди давали рівно стільки, щоб їм вистачало на прокорм. Аналогічна політика запроваджена в сучасній Україні. Люди часто не можуть не лише дати своїм дітям нормальну освіту і забезпечити собі та дітям якісне побутове життя, але й задовольнити свої культурні потреби: сходити в театр, на концерт, або мандрувати за кордон. Вони зосереджені на виживанні та працюють здебільшого на комуналку і холодильник, а це призводить до деградації. Таке враження, що влада свідомо хоче мати серед населення більше жебраків і кріпаків, які будуть опікуватися лише власним виживанням.

— Давайте поговоримо про важкі умови праці. Існують підприємства де рівень травматизму дуже високий і, часто-густо, він закінчується загибеллю працівників.

— Я нещодавно спілкувався з маріупільськими металургами. Там можна знайти, все що завгодно: і каліцтва, і смерті, і відверту неповагу, і знущання. На жаль, металургійні підприємства є лідерами з виробничого травматизму. Уявіть собі цех, йде розлив сталі, людина весь час на ногах і навіть не може сходити в туалет. Аби справити нужду вона змушена користуватися відром, щоб до нього добігти, потрібно бігти серед конструкцій та обладнання, перечепитися і впасти дуже просто. Через зависоку температуру металурги, фактично, працюють у пекельних умовах. Відповідно, їхня заробітна плата має бути більше, ніж середня, однак вони отримують жалюгідні для таких умов праці 7−10 тисяч гривень.

— Чому вони не виходять на страйки і не борються за свої права?

— Умови створені таким чином, що в їхньому місті немає інших промислових підприємств. Людям просто ніде більше працевлаштовуватися. Малий і середній бізнес розчавили, і робітникам доводиться погоджуватися на такі нелюдські умови, або їхати з країни.

— Можливо, люди працюватимуть у кращих умовах, якщо керівників підприємств з високим рівнем смертності і травматичності віддаватимуть під суд?

— Ми всі бачимо в якому стані знаходиться нібито реформовані правоохоронна та судова система. Як працюють правоохоронці та які рішення виносять вітчизняні судді, часто викликають лише обурення. Тому, звертатися по допомогу до держави, яка побудована на людоїдському ставленні до простої людини, примусі та рабстві буває просто недоречно.

Як один з лідерів незалежного профспілкового руху, вважаю, щовирішення питання якості умов праці трудівникам краще взяти на себе. Наприклад, починати страйкувати. Страйк завжди був найдієвішим інструментом тиску на бізнес і владу. Тобто, якщо працівників змушують працювати в жахливих умовах і зрозуміло, що підприємство заробляє мільярди, потрібно ставити умови: або гідні зарплати і нормальні умови праці, або зупинка виробництва. Кожен день страйку буде вартуватиме власнику заводу шалених коштів. Відповідно роботодавці, нарешті, почнуть домовлятися з людьми і створять їм нормальні умови праці.

Робітники всього цивілізованого світу захищають свої права через страйки. В Україні люди чекають на доброго царя і вірять, що він вирішить всі їх проблеми. Таке враження, ніби в нас щось пороблено, люди пасивні. Але на жаль, тут є дві сторони медалі. Робітники не знають про потужний потенціал страйків. ЗМІ не розповідають ні про них, ні про справжні незалежні профспілки. Тому, на мою думку, потрібно проводити просвітницькі заходи.

— Якою, на Вашу думку, повинна бути соціальна політика нової влади?

— По-перше, через оптимізацію оподаткування потрібно організувати сприятливі умови для розвитку мікро та малого бізнесу. Якщо держава нездатна забезпечити нові робочі місця, вона має дати можливість людям самим створювати собі робочі місця. У нас є багато креативних людей, здатних створювати невеличкі підприємства і щось виробляти, але у них не завжди є мотивація і підтримка з боку держави. Державі вигідніше, щоб ці люди створювали маленькі бізнеси, навіть без податків, щоб заробляли собі та утримували свої сім’ї, ніж просили у держави субсидії та соціальну допомогу.

По-друге, слід поставити жирну крапку в зависокому оподаткуванням заробітних плат. Не варто забувати, що 60% від них знаходиться в тіні. Відповідно, потрібно зменшити податкове навантаження, аби зарплати більше не платилися в конвертах, платити високі зарплати «в білу» має стати вигідним. Для цього слід прийняти зважене і вольове рішення.

По-третє, нарешті, варто вирішити питання із заборгованістю заробітної плати. На фоні майже щоденного «розпилювання» мільйонів і мільярдів гривень, українці недоотримали 2,5 мільярдів заробітної плати. Я б не списував цю проблему тільки на збанкрутілі підприємства. Існують підприємства, які ведуть активну економічну діяльність, однак їх працівникам не виплатили всі чесно зароблені гроші. Тут, з одного боку, потрібен пряник: спрощені умови для бізнесу, а з іншого — нагайка у вигляді реальної кримінальної відповідальності.

На жаль, на сьогоднішній день немає жодного вироку і покараного підприємця за таку зухвалість, як невиплата зарплати. А що ж таке заробітна плата? Це гроші, які повертаються назад в економіку. Скажімо, людина ж потім їх витрачає в супермаркетах на харчі, магазинах одягу, купує техніку, оплачує навчання своїй дитині, сплачує за комуналку, саме цими грошима підтримується і стимулюється внутрішній ринок країни. Зрозуміло, що без грошей неможливо мати речі першої необхідності. А якщо заробітна плата не виплачується, відповідно порушуються решта фундаментальних прав людини, зокрема на життя. У деяких випадках, це може вплинути і на скорочення тривалості життя. Бо, приміром, людина вчасно не отримає необхідне лікування чи профілактичний відпочинок, бо має брак коштів, що призводить до погіршення здоров’я. Таким чином, нам потрібна комплексна податкова реформа для покращень в соціальній сфері.

Крім того, я б кардинально реформував міністерство соціальної політики і Пенсійний фонд. Їх потрібно просто розігнати, бо там дуже багато непотрібних чиновників. Вони лише обчислюють копійчані перерахунки мізерних зарплат і пенсій, при цьому тягнуть на своє утримання мільярди гривень з бюджету. Доречніше, якби ці відомства працювали у форматі агентства соціальних питань. У кабінетах мають стояти сервера, пару комп’ютерів, за якими сидітимуть кілька працівників. Тоді держава перестане годувати зайвих чиновників, держава буде в гаджеті в руці. Однак у такому випадку постане питання: «А куди дівати звільнених чиновників?». Теоретично, ці люди зможуть скористатися спрощеними умовами для бізнесу. Наприклад, відкрити мале підприємство і п’ять років не платити податки. Думаю, вони б на такі умови погодилися, бо займатися власним бізнесом буде вигідніше, ніж протирати штани у чиновницьких кабінетах.

В Україні живе багато розумних і активних людей, їм потрібно лише дати можливості для розвитку і заробітку для підвищення рівня життя. Але, за фактом, такі умови має, здебільшого, тільки великий бізнес, який поєднаний з політикою. Саме тому багато наших громадян змушені працювати за дріб’язкові гроші на застарілих і допотопних підприємствах, або тікати з країни. Це і є завдання для нової влади, ми маємо це змінити всі разом і все в наших руках.