Юрій Буздуган: більшість депутатів збираються тікати закордон

На перший погляд, вона невелика і становить не більше 0,01% від суми боргу за кожен день прострочення. Однак не виключно, що депутати визнають таку пеню доволі демократичною і вирішать підвищити відсотки за несвоєчасну сплату комуналки. Що робити українцям? Можливо, політики насправді штучно їм нав’язують протистояння, аби відволікти їх від більш серйозних проблем. Про це i-ua.tv запитав експерта з індустріального розвитку Юрія Буздугана.

— На Вашу думку, чи існує розкол в українському суспільстві? Можливо, розподіл за дихотоміями: патріоти — ватники, порохоботи — зефіли є штучним? Можливо, насправді існує велетенська прірва між політикумами і рядовими громадянами? І підтвердженням того є Закон «Про житлово-комунальні послуги», який передбачає пеню.

— Почнемо із того, що насправді розколу в українському суспільстві немає і ніколи не було. Можливо, це — доволі дивне твердження для тих, хто пройшов не один Майдан. У попередніх інтерв’ю я вже наводив дані соціологічних опитувань, які засвідчили, що люди брали участь у Революції Гідності не заради євроінтеграції. За рух у напряму до ЄС вийшло близько 3%, а 90% - за справедливість. До речі, на антимайдані були аналогічні цифри. На противагу Євромайдану зібралося 3% учасників, а 90% вимагали справедливості. Тобто, політики використовували одну і ту ж суспільну енергію і каналізували її по різні сторони барикад. Але насправді, і учасники Революції Гідності, і антимайдану хотіли одного. Тобто, суспільного розколу не існувало. Натомість, мало місце експлуатація соціальної енергії громадян. Тепер, питання хто це зробив? Років 15 — 20 тому, в Україні були дві сили, які її використовували. По-перше, це — олігархи, а по-друге — зовнішній фактор, який має трьох основних гравців.

— Йдеться про Росію, Європу і США?

— Не зовсім. Не Європа, а Німеччина. Бідна Європа сама знаходиться під контролем німців. Тому, основними закордонними гравцями є Росія, Німеччина та США. Саме в такому порядку впливовості, як я назвав. І скільки б американці себе не вважали головними за рівнем впливу в Україні, насправді, вони займають лише третє місце. Це попри всі їх можливості та ресурси.

Станом на один — два роки тому, олігархи перестали бути реальним фактором впливу. Сьогодні навіть не те, що Ахметов, але Коломойський, який вважає себе рятівником України, ні на що не впливає. Таким чином, громадянського протистояння в Україні немає. Існує лише зовнішнє управління. І як же це визначило результати голосування за пеню?

— За цей законопроект проголосували депутати з різних фракцій.

— Існують три аспекти цієї проблеми. По-перше, модель, створена Віктором Пинзеником, продовжує своє існування. Вона заснована на дерибані і діє за схемою: вкрав завод, розпиляв верстати на металобрухт і вивіз сталь закордон. Тобто, існує гігантський перерозподіл власності з метою отримання якомога швидшого, але неефективного прибутку. Зараз заводи для дерибану скінчилися. Єдиними трьома ласими шматочками, які залишилися є земля, залізниця і квартири людей. Власне, за них і намагаються вхопитися олігархи.

Саме тому, введення пені за прострочену сплату за комуналку — результат закінчення іншої власності для дерибану. Квартири громадян — це колосальний ресурс, і чому б їх не відібрати за заборгованість? Скажімо, сума несплати становить 500 доларів, але в людини заберуть квартиру вартістю у п’ятдесят тисяч. Уявляєте, який це масштабний бізнес? На мою думку, у такому голосуванні немає нічого несподіваного. Воно лише продовжило політику, яка триває останні 25 років.

— А який другий аспект?

— Він значно серйозніший. Існуюча модель помирає. Щойно їй настане кінець — і Україна перейде від економіки дерибану до виробляючої економіки. Однак нинішні еліти не здатні до виробництва. Вони хіба що, можуть розікрасти заводи і здати верстати на металобрухт.

Другий аспект полягає в тому, що в існуючих еліт, до теперішнього часу, працював інстинкт самозбереження. Вони не хотіли голосувати за настільки страшні речі, бо боялися людей. Громадяни України ходять на вибори і можуть не підтримати їх політичні сили. Але що ми бачимо зараз? До парламентських перегонів залишилося кілька місяців, а депутати раптом голосують за цей законопроект. Це свідчить про те, що існуючі еліти геть перестали боятися народу. Вони чхати хотіли на українців. Варто отримати вказівку із закордону — і політики готові її виконати. Саме так сталося із горезвісним законопроектом про пеню. Ми вперше зіткнулися з ситуацією, коли вітчизняний політикум боїться власних громадян менше, ніж своїх іноземних «порадників». Депутати ладні пожертвувати власною популярністю, аби догодити зовнішньому управлінню. Очевидно, вони розуміють, що система здихає, і їм доведеться тікати. Але тікати куди? Не в Росію ж?

І тут виходить третій аспект нашої проблеми. Депутати втратили страх перед Богом, але виникає питання: «Що будемо робити ми — громадяни України?»

— Ви мене випереджаєте. Це було наступне питання інтерв’ю.

— Депутати нас не бояться. Вони готові приймати такі закони, за які їх запросто можуть розірвати на шматки. І я тут зовсім не жартую. Доведена до відчаю людина, виселена з квартири, здатна взяти до рук зброю і піти вбивати своїх кривдників. В тому числі, ними можуть стати депутати, через яких вона втратила житло. Політики думають, що вони втечуть закордон і там їх не дістануть. Але вони помиляються. Наші заробітчани є по всьому світу, а в країнах Європи їх більше, ніж достатньо.

— Але зброя — не вихід. Це — відчайдушний крок. Як нам діяти цивілізованим шляхом?

— Так, це не вихід. Наше завдання полягає не в тому, щоб зробити погано для депутатів. Ми повинні думати, як зробити добре собі. Влада знецінила і заблокувала парламентські форми демократії для народу. Тепер вони непрацюючі і дискредитовані. З одного боку, в Україні існує парламент, але з іншого, він абсолютно не представляє народні інтереси. Чого лише вартий майновий ценз? Кандидат в президенти, або депутати має внести велику (150 тис. доларів) заставу. Тобто, бути обраним може тільки багата людина. Хочу закцентувати увагу, що раніше необхідно було зібрати підписи громадян. Тепер ситуація змінилася. За логікою політиків, до «бидла» більше звертатися не потрібно, адже підписи підтримки для висування з легкістю замінюють гроші.

Думаю, що в умовах існуючої ситуації, Україна і українці переходитимуть до непарламентських форм прямої демократії. Ми вже створили їх, як мінімум, дві. Я маю на увазі Майдан і волонтерський рух. Зараз, на мою думку, будуть утворюватися чергові нові форми прямої демократії. Скажімо, українці зможуть зібрати підписи і зробити звернення до Конституційного суду. Це — найбільш м’яка і легальна форма.

Крім того, у народу є така фантастична зброя як обструкція (протидія, бойкот — ред.). При чому, вона працює тільки тоді, коли має персональний характер. Тобто, потрібно морально засуджувати персонально і тих, хто проголосував за цей антинародний законопроект (депутатів), і того, хто його підписав (Порошенка). Кожен із таких політиків почне нести персональну відповідальність. Громадяни наїлися колективної відповідальності і бачать, що вона не працює. Депутати переходять до нових політичних сил і знову потрапляють до Верховної Ради. Ми, на жаль не Європа, де громадяни на наступних виборах не підтримують ту, чи іншу партію, якщо її представники неправильно проголосували в парламенті. У нас такий сценарій виявляється недієздатним. Існуюча політична система не передбачена для створення довготривалих політичних утворень. Демократія в Україні все більше перетворюється з дієвого механізму на декорацію. Наприклад, блоки законодавством заборонені. Тим не менш, такий статус мають майже всі парламентські фракції.

Таким чином, діючий політикум, фактично, позбавив громадян парламентських форм боротьби за свої інтереси. Ну що ж, тепер варто очікувати непарламентських. На мою, думку, найближчим часом мають з’явитися моральні авторитети. Тут я маю на увазі не людей, що критикували владу, але потім пішли в парламент і виявилися не кращими за своїх попередників. Ними мають стати особи, які не використовуватимуть свій авторитет заради політичної кар’єри. Такі моральні авторитети повинні поставити крапки над «ї» у питаннях, хто працює на народ, а хто проти народу.

Завершуючи, хочу сказати, що українці скоро дадуть відповідь діючому політикуму. І дай Боже, щоб це не були методи робітників, які ламали машини капіталістам, через надексплуатацію. Тим, хто забув історію, нагадаю, що коли уряд Франції почав так само вимагати від народу платити пеню за заборгованості по квартплатах і при цьому не платити вчасно зарплату (бо війна), це закінчилося повстанням і створенням Паризької Комуни. Політики повинні зрозуміти, що вони мають працювати на нас, а не на зовнішнє управління. Вони повинні боятися українців більше, ніж зовнішніх ляльководів.

Врешті решт, ми маємо довести, бодай одну конкретну справу до кінця. І нехай це буде скасування пені по квартплатах. Пора привчати до відповідальності політиків. Прийшов час нести відповідальність за те, що цей закон з’явився і був прийнятий. Така відповідальність має бути персональною.