Веніамін Тимошенко: українці продовжують чекати на доброго царя

Українці, які мають борги за комуналку, тепер змушені платити пеню. Це — одна з норм нового Закону «Про житлово-комунальні послуги».

Документ набув чинності 1 травня поточного 2019 року. Законопроект підтримали представники майже всіх парламентських фракцій. Складається враження, ніби його благословили не лише депутати, але і громадянське суспільство. Жодних протестів проти Закону «Про житлово-комунальні послуги» не було: ні на вулиці, ні на шпальтах соцмереж. Докладніше, як голосували за документ депутати і, хто є його ініціаторами, можна почитати у матеріалі аналітиків Національної Асамблеї «Боротьба з народом України або Що насправді об’єднує народних депутатів?». А ось чим він є загрозливим для суспільства і як далі жити українцям з пенею, i-ua.tv запитав у Голови Об`єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміна Тимошенка.

— Про що свідчить така солідарність партій в парламенті у підтримці нового закону «Про житлово-комунальні послуги»? Депутати об’єдналися проти народу?

— Верховна Рада і людоїдська державна псевдоукраїнська машина об’єдналися проти народу не зараз. На мою думку, ми живемо у тій самій сталінській державі, яка існувала в 1937 — 1938 роках. Вона керувалася принципом, що влада — все, а громадянин — ніщо. Людей ніколи ні про що не питали, здійснюючи примус і роблячи все на користь державної верхівки. За 28 років квазінезалежності України ми побачили, що немає законів, які б приймалися заради народу. Все законодавство спрямоване на корпоративні інтереси дуже вузьких олігархічних груп. Останні наживаються на схемах, за допомогою яких обдирають людей.

З одного боку зрозуміло, що усе, побудоване ще за радянських часів, руйнується. Існуючий зараз житлово-комунального комплекс в дуже незадовільному стані. З нас продовжують брати величезні кошти на ремонт, тим не меш, все і надалі перебуває у стані занепаду і руїни. Але так більше тривати не може. Тобто, реформування потрібне. Та коли беруться за декомунізацію комсомольці, за антикорупційну політику — крадії, а за ЖКХ- розробники брудних схем, з цього добра не вийде.

Наскільки мені відомо, автори законопроекту про ЖКХ отримали від європейських інституцій грантові кошти на розробку реформи. Після цього, вони звично зліпили документ із того, що було в їх головах. Але пеня — це не єдина претензія до закону. Так новим законом встановлюється абонплата за подачу води, для прикладу. Також він передбачає незрозумілі новації, пов’язані з лічильниками. Зараз майже у кожній квартирі стоять прибори обліку на воду, газ, електроенергію. За новим законом, їх мають доповнити ще й загальні лічильники для всієї багатоповерхівки. Відповідно, люди сплачуватимуть за фактично використані їхньою родиною ресурси за квартирним лічильником і ще додатково різницю за загальнобудинковим лічильником. У чому тут полягає реформа, я не розумію, але знову платити доведеться більше. І таких питань у законі багато.

— Навіщо потрібна пеня?

— З одного боку, якби у нас платилися європейські зарплати без затримок, така штрафна санкція, була б і зрозумілою. Тобто, людина споживає ресурси і повинна вчасно за них сплачувати. Заохочувати її до цього могла б пеня.

Але ви мене вибачте, в Україні заборгованість по заробітній платі становить сьогодні 2,6 мільярдів гривень. Вона може зростати щомісяця на 100 мільйонів, а може і зменшуватися. Тим не менш, вона за останні п’ять років не падала нижче позначки у2 — 2,5 мільярдів гривень. Чомусь проблему заборгованості по зарплаті держава не вирішує, натомість запроваджує пеню.

Крім того, варто звернути увагу на розміри заробітних плат і вартість комунальних послуг. Остання значно перевищує 15% від зарплатні, про які казав Володимир Гройсман. Тому на фоні невчасної виплати мізерних зарплат, пеня виглядає дуже зухвало. Нехай сьогодні вона становить 0,01%, на день від заборгованості, але ми маємо сумну практику, коли велике зло починається з дрібниці. Завтра пеня може зрости до 1%, а у майбутньому ми маємо ризик отримати ще більш ганебнішу цифру.

— Що робити людям?

— Мабуть це — найскладніше питання. Як лідер незалежних авіаційних профспілок я бачу кволе населення. На жаль, люди і досі чекають на доброго царя у вигляді президента та бояр — депутатів Верховної Ради. Вони продовжують сподіватися на когось, хто прийде відмінити ці ганебні норми. На жаль, люди не хочуть зрозуміти, що до таких результатів призвела їх соціальна пасивність. Я маю на увазі ситуацію, коли влада не відчуває жодного опору. Це спонукає її до ще більшого закручення гайок та нахабнішого знущання над населенням.

Звісно, методи й інструменти протидії можуть бути різними. Починаючи від майданів та поління шин і до протестів і страйків. Але інструмент паління шин ні до чого не призводить, бо він немає суспільнооб’єднуючої ідеї, а страйки і досі не популярні в суспільстві. Наші громадяни, нарешті, мають зрозуміти, що ніхто їхні проблеми не вирішить замість них самих. Ні щодо боргів по зарплаті, ні щодо її розмірів, ні щодо встановлення пені. На жаль, більшість наших громадян пасивні. Вони не хочуть йти до незалежних профспілок, туляться в жовті і продажні, ще й платять їм внески, аби отримати лише подарунок на Новий Рік. Потім такі профспілки мовчки реагують на прийняття антисоціального законодавства. Це все свідчить про глибинну хворобу суспільства.

— Тобто, профспілкам байдуже?

— Можливо, байдуже найбільшому об’єднанню — Федерації профспілок. Усю свою історію вони були державним придатком, який освячував антинародні, антилюдські законодавчі норми. Зараз вони успішно продовжують цю традицію. На жаль, незалежні профспілки знаходяться у абсолютній меншості. Скажімо, в Національній тристоронній соціально-економічній раді (до її складу входять представники роботодавців, профспілок і держави), яка передбачена законодавством про соціальний діалог, профспілки представлені 20 особами. Із них лише двоє відносяться до незалежних. Решта 18 представляють гнилі профспілки радянського ґатунку. Останні виконують будь-які вказівки Кабміну, або роботодавців, голосують так, як їм скажуть. Тобто, ми зіткнулися із ситуацією, коли незалежні профспілки можливо і прагнуть змін, але вони знаходяться в абсолютній меншості, бо люди залишаються в старих профспілках. У будь-якому випадку, все в руках громадян. Але, як показує практика, поки їм достатньо подарунків на Новий рік. У той же час, вони з покірним мовчанням ковтають схеми, на кшталт «Ротердам+», високі тарифи на комуналку і пеню на фоні маленьких зарплат. Якщо справи так триватимуть і надалі, ситуація може стати ще гіршою.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Веніамін Тимошенко: українці продовжують чекати на доброго царя