Україна — Китай. Думати про важливе, робити посильне, мріяти про велике

У вирі карколомних подій міжнародного життя та драматичних вітчизняних перипетій збігає другий десяток літ ХХІ сторіччя. Період «розгону», оформлення ключових світових тенденцій Нової Доби — фактично позаду, настає черга втілення сценаріїв трансформації і росту.

У вирі карколомних подій міжнародного життя та драматичних вітчизняних перипетій збігає другий десяток літ ХХІ сторіччя. Період «розгону», оформлення ключових світових тенденцій Нової Доби — фактично позаду, настає черга втілення сценаріїв трансформації і росту.

Безперечно, для нашої країни поворотним пунктом самоусвідомлення й верстання планів на майбутнє став рішучий розрив з одвічно зверхнім мега-сусідом — Російською метрополією.

Втім, альтернативний центр геополітичного тяжіння у особі політико-економічного конгломерату держав ЄС теж виявився внутрішньо нестабільним і несамостійним гравцем на просторі Євразії, який, вочевидь, ухиляється від прозорого, сталого партнерства з Незалежною Україною.

Тож найбільш далекоглядні експерти вбачають за потрібне придивитися до досі не використаних нами безмежних резервів співробітництва з КНР, як провідною глобальною потугою сучасності. Адже до надзавдань самореалізації Китаю у ХХІ сторіччі як раз належить «освоєння» дальньої периферії, побудова взаємовигідних альянсів і формування власних сфер впливу у світі.

В цьому сенсі, Україна має попередні напрацювання і об’єктивні передумови до того, щоби стати однією з «опорних» країн на трансєвразійському маршруті Великої Жовтої Нації.

Так, базис двостороннього діалогу був закладений у грудні 2013 р. підписанням стратегічного Договору про дружбу та співробітництво України і КНР.

В січні 2017 р., за підсумками зустрічі з главою КНР Сі Цзіньпіном на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі, Президент Петро Порошенко заявив про наміри України доєднатися до китайського інтеграційного проекту «Один пояс, один шлях» у рамках більш глобальної трансєвразійської ініціативи «Новий Шовковий шлях» (Китай — Середня Азія — простір СНД — ЄС).

Зі свого боку, Китай вочевидь прагне скористатися політико-соціальною кризою з метою посилення фінансово-економічних позицій впливу, аж до домінуючого положення в Україні. В Європі поблажливо ставляться до китайських планів, з огляду на нині обмежені фінансові можливості і внутрішньополітичні дисбаланси Євросоюзу: схоже, ЄС зацікавлений у тому, щоби «реформаторська» модернізація і повоєнна відбудова України були здійснені за китайські кошти.

У свою чергу, Україна отримує унікальну можливість стати осередком розбудови «нового економічного поясу» у Чорноморсько-Балтійському регіоні із залученням країн Балтії, Вишеградської четвірки, Румунії, Болгарії, Білорусі, Грузії.

Мотиви Китаю щодо співробітництва з Україною пов’язані з ухваленим китайським керівництвом рішенням про створення «закордонних продовольчих баз». Зокрема, йдеться про використання агропромислових можливостей України у поєднанні з інвестиційними та технологічними потужностями Китаю. Іншим важливим чинником двосторонніх взаємин може стати військово-технічне співробітництво та співпраця у науково-інноваційних секторах. Де-факто, китайська сторона розглядає можливість замінити Росію як колишнього провідного партнера України.

Водночас, в самій Україні існує певна упередженість щодо «комуністичного профілю» Китаю. Дається взнаки невиразна, догідлива стосовно Кремля реакція КНР на російську анексію Криму та воєнну агресію проти України на Донбасі. Висловлюються аргументовані перестороги щодо експансіоністської тактики китайської присутності, передусім, в земельній і агропродовольчій, науково-технологічній і військовій сферах.

Маючи таку диспозицію, доречно оцінити окремі важливі напрямки українсько-китайського співробітництва, з точки зору відповідності їх спрямованості національним інтересам України.

Як зазначалося, сільське господарство є украй привабливою галуззю. Ще у 2013 р. було підписано міжурядову угоду про «довгочасну оренду» сільськогосподарських земель. Згідно з нею, Китай здобув право взяти у обробіток на 49 років 3 млн. га ріллі (це приблизно 5% усього продуктивного земельного клину України; для порівняння: площа усієї Київської області — 2,8 млн. га). Тісно пов’язана партнерством з китайським капіталом аграрна компанія «KSG Аgro» (м.Дніпро), до складу котрої входять 42 підприємства, вже обробляє 94 тис. га сільгоспземель у рамках цієї угоди. Успішна реалізація даної та аналогічних оборудок матиме для Китаю неоціненне значення, адже лише 9% власних земель країни-гіганта придатні для промислового агровиробництва, тоді як КНР є споживачем 20% щорічного світового врожаю зерна. Отже, в очах геостратегів Китаю родючі чорноземи України можуть і повинні стати житницею не лише Європи, а й — Азії.

У статистичному вимірі, ці плани вже втілюються: протягом останніх 5-ти років експорт до Китаю української аграрної продукції зріс у 12 разів — з 85,7 млн. дол. у 2012 р. до 1024 млн. дол. у 2016 р., а частка у структурі аграрного експорту зросла з 0,5% до 6,7% відповідно. Найактивніше в Піднебесну торік постачалися соняшникова олія (24% всього аграрного експорту), пшениця (18%), кукурудза (17%) і соєві боби (6%).

У цьому ж зв’язку, фінансово-бізнесові структури КНР розглядаються експертами як основні претенденти на анонсовану Кабміном приватизацію Державної продовольчо-зернової корпорації України. Відтак, китайці зможуть отримати у розпорядження ключові активи вітчизняного АПК, адже до складу ДПЗКУ входять лінійні й портові елеватори, млини, комбікормові й борошно-круп'яні заводи. 53 регіональні філії ДПЗКУ спроможні зберігати 3,64 млн. т зернових, зокрема, сумарні потужності з перевалки в Одеському і Миколаївському морських портах складають 2,75 млн. т зернових на рік.

Як ілюстрація, у 2016 р. в Миколаївському морпорту був відкритий черговий, один з найбільших в Україні сучасний зерновий термінал. Вартість інфраструктурного об’єкту потужністю перевалки 2,5 млн. т збіжжя у рік — 75 млн. дол., інвестором виступила китайська держкомпанія COFCO Corporation, а оператором терміналу стала її дочірня структура COFCO Agri (контролює в Україні 8 підприємств, в т. ч. елеватори, маслоекстракційний завод тощо).

Прагнучи системно проникнути в український агросектор, Китай дбає про відповідний кредитно-фінансовий інструментарій. Першим кроком в цьому напрямку стало викуплення наприкінці 2016 р. Українського банку реконструкції і розвитку, причому, покупцем виступила Bohai Commodity Exchange Co. Ltd, потужна китайська спотова товарна біржа з річним оборотом у 1 трлн. дол. по усіх регіонах світу.

Апробація України як потенційної китайської житниці продовжилася підписанням у грудні 2016 р. меморандуму про співробітництво між Українською аграрною конфедерацією та Китайською торговельною асоціацією. Документ передбачає: обмін актуальними даними про стан торговельно-економічного співробітництва між двома країнами і динаміку пріоритетних напрямів їх розвитку; пошук шляхів розв’язання проблемних питань взаємодії українських і китайських підприємств; взаємну організацію виставок, форумів, конференцій і візитів представників ділових кіл тощо. Типові заходи промислово-економічної розвідки, що передують фінансово-економічній експансії…

Слід додати, що в іншій базовій сфері — енергетиці, китайці виявляють інтерес до українських ініціатив щодо зведення сонячних електростанцій, зокрема, в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Для цього там склалися унікальні передумови: вцілілі комунікації і лінії електромереж, достатні річні показники солярності, заявлений Урядом України особливий пільговий режим інвестування. Потенційно, побудовані СЕС зможуть щорічно генерувати 1500 ГВт-год. електроенергії й забезпечувати дохід у сумі до 120−150 млн. дол.

За повідомленнями ЗМІ, у проекті на сьогодні зацікавлені дві китайські компанії — China National Complete Engineering Corporation і Golden Concord Holdings Limited, перша з яких може виступити в якості генпідрядника при будівництві СЕС, друга — надати консультативні і проектувальні послуги.

Минекології України розраховує, що китайська сторона буде готова інвестувати на ці цілі понад 1 млрд. дол. упродовж 2017−2020 р.р.

Паралельно, ще одна китайська компанія CNBM завершила оформлення права власності на 10 крупних сонячних електростанцій в Україні загальною потужністю 267 МВт. Примітним виглядає коментар глави компанії CNBM Юнчжі Чен, який демонструє суть ділового підходу китайців: «Придбання контролю над зазначеними активами було здійснено в обмін на погашення безповоротної та безгарантійної заборгованості на цю суму за товарними операціями з постачання обладнання».

Враховуючи вереницю фінансових скандалів з ознаками білокомірцевої корупції, які регулярно супроводжують входження китайських державних і приватних корпорацій на українські терени, що ще буде вимушена віддати Україна Китаю за борги й нечистоплотність своїх чиновників?

Крім того, Україна більше ніж будь-яка інша країна світу досі необхідна Китаю для модернізації власних Збройних Сил. Не випадково, українсько-китайське військово-технічне співробітництво незмінно процвітало, попри усі зміни режимів і негаразди політико-економічного характеру у нас вдома.

Спеціалісти вказують на сталу зацікавленість іноземної сторони, на різних етапах, у проектуванні, продажу і трансфері технологій — авіадвигунів, морських турбін і десантних кораблів на повітряній подушці, дизельних двигунів для танків, оригінальних розробок для китайських військових літаків і ракетних комплексів, підвищенні ефективності артилерійських систем залпового вогню, модернізації радянського авіаносця «Варяг» («Ляонін») тощо.

В цілому, за останні 20 років Китай отримав від України біля 30 ключових військових технологій, компенсувавши брак практично усіх знань і «ноу-хау», в яких був зацікавлений. Одразу після розвалу СРСР, Китай найняв величезну кількість провідних українських вчених і інженерів зі сфери ВПК (лише за 1992−2002 р.р. було «імпортовано» 10 тис. таких спеціалістів, а разом з ними — 2 тис. воєнних технологій). Надалі, з опануванням новітніх інформаційно-телекомунікаційних систем, вітчизняні дослідники просто стали менше афішувати свої контакти з «замовниками» із КНР.

Маючи таку передісторію, конкурентний почерк китайських виробників озброєнь і військової техніки, «скопійованих» з кращих українських зразків, є досить агресивним і дотепер завдає прямої шкоди репутації і виробничо-фінансовій стабільності вітчизняного ВПК.

Один з останніх типових прикладів — прикра втрата Україною ємного військового ринку Таїланду, як основного іноземного покупця своїх БТРів.

Зокрема, в ході щорічної міжнародної оборонної вставки у Малайзії LIMA-2017 армія Таїланду уклала контракт з китайським зовнішньоторговельним об’єднанням Norinco на придбання 34 нових бронетранспортерів ZBL09 з колісною формулою 8×8, оснащених баштами з 30-мм гарматами. При цьому, китайські БТРи є повними аналогами українських БТР-3Е1, які продавалися в Таїланд. Згідно з контрактом, вартість 1 придбаного БТР складає 1,7 млн. дол., тобто, загальна сума контракту сягає 57,63 млн. дол.

Окрім того, з китайською стороною підписано угоду вартістю біля 11,4 млн. дол. на модернізацію танкоремонтного підприємства таїландської армії для організації на ньому ремонту бронетехніки китайського ж виробництва — танків VT4 та БТР ZBL09. Китайські танки VT4 Таїланд також вирішив закуповувати замість українських «Оплотів».

Відомо, що українські БТР-3Е1 виробництва Київського бронетанкового заводу збувалися до Таїланду за контрактами 2007 й 2011 р.р., однак ця комерція супроводжувалася різноманітними скандалами, через що тайські збройні сили переорієнтувалися на основні закупки у китайських постачальників. Таїланд був багаторічним стабільним партнером України й будував власні ЗС на базі української бронетехніки, водночас, створював під неї ремонтні бази. Означені контракти по бронетранспортерам і танкам «Оплот» вважалися найкрупнішими угодами вітчизняного ВПК за останнє десятиріччя. Витіснити ж китайські компанії з ринку країн Південно-Західної Азії — справа, на жаль, майже нереальна.

Окремою українською опцією в пакеті науково-технічного співробітництва з КНР слід вважати взаємно цікаві дослідження, прикладні розробки і надання послуг в IT-сфері. Під патронатом державно-приватних інституцій двох країн, у 2015 р. в Харбіні вже відбувся І-й форум «Науки та технології», але провідні українські IT-компанії чомусь не були там представлені (одне з пояснень — кон’юнктурна спроба київських чиновників «загарбати» ласий шмат інвестиційно-фінансового пирога, не ділячись ним з приватними суб’єктами в Україні). Наразі Китай зі своїм ринком, який щорічно збільшується на 8%, у 2013 р. спожив IT-послуг на 182,74 млрд. дол., посівши друге місце в світі після США. Китайські IT-компанії, як правило, генерують продукт для внутрішнього ринку, до того ж, по доволі високим цінам (так, створити посередній сайт коштує 1−2 тис. дол.) Тож китайський IT-ринок є справжнім клондайком для профільних українських компаній: їх співробітники вільно володіють англійською, мають творче мислення, великий досвід роботи із Заходом та практичні напрацювання зі створення якісного продукту. Зрештою, ціни на IT-ринку України у рази нижчі, ніж в Китаї, а демпінг у очах останнього ніколи не був завеликим «гріхом»…

Як би там не було, але вже вкладені чималі кошти й амбітні плани на майбутнє приковують пильну увагу вищого керівництва й великого бізнесу КНР до України.

Та чи готові ми, у якості модерної суверенної країни, до ролі «стратегічного мосту» між Китаєм і Європою, у рамках проекту «Нового Шовкового шляху»?

Дистанціюючись від поточних внутрішньополітичних аспектів цієї проблеми, звернімо увагу на ряд її актуальних економіко-інфраструктурних складових.

В унісон завторитетними експертами доведеться визнати, що Україна дедалі знаходиться в «сірій зоні» між двома великими геополітичними блоками — ЄврАЕС на чолі з РФ та ЄС, що ставить Китай перед низкою дилем. Наприклад, чи варто везти свої товари в Одессу, перевантажувати контейнери на «совєцьку» колію, а потім на Заході України — ще раз з «совєцької» на європейську, якщо всі операції можна провести в румунському порті? До того ж, всі стратегічні залізничні коридори «зав'язують» нас на РФ. Для Китаю це маркер, що інфраструктурно (а отже, і практично) Україна контролюється Росією, а не Європою. Тож для КНР вимальовується перспектива спрямовувати і обслуговувати свої товарні потоки через Констанцу, бо цей порт захищений, безпечність транзиту вища, ризики — нижчі (Румунія — член ЄС і НАТО, колія — європейська, корупційні перепони відсутні). До того ж, в Україні не витримується бажана швидкість товарних потягів, портові збори вищі, ніж у сусідів, так само як і тарифи на транзитні залізничні перевезення. Все конкурентне оточення випереджає нас за національними транспортними проектами. Так, нині Туреччина завбачливо реалізує держпрограму з розвитку залізниці зі сходу на захід країни. Казахстан і Туркменістан вже скоординували свою транспортну мережу з Китаєм. ЄС активно домовляється з КНР стосовнопрограми «16+1» для країн-членів зі Східної Європи й вже отримав від Китаю 10 млрд. дол. на її реалізацію (Україна серед учасників і реципієнтів програми відсутня). Тому, як виглядає, товарні, фінансово-інвестиційні, інтелектуально-інформаційні потоки, а з ними й тренди континентального розвитку підуть повз нас: через Центральну Азію, РФ, Туреччину, Румунію, Болгарію тощо.

Україні ж життєво необхідно якнайшвидше видозмінювати своє «ресурсно-периферійне» позиціонування.

Отже, йдучи назустріч довгостроковій співпраці з Китаєм, Україні слід усвідомлювати і без «рожевих окулярів» аналізувати низку похідних небезпек:

— для Китаю бажано й важливо, щоби Україна чимшвидше успішно здолала військово-політичну і економіко-соціальну кризу, при цьому збереглася як незалежна, стабільна країна. Водночас, лишається незмінною китайська візія України як не войовничої, позаблокової держави-сусідки ЄС, можна сказати — буфера між РФ і Заходом. Кожен з цих гравців — у фокусі довгострокових пріоритетів Китаю, тому він воліє не обирати когось із них заради нас;

— Китай жорстко відстоюватиме топ-інтереси і права свого бізнесу в Україні. З відкриттям ринку землі, Китай стоятиме в першій шерензі бажаючих скупити унікальний національний актив, а для забезпечення мети готовий буде використати всі політико-дипломатичні, фінансові, корупційні важелі впливу на державний апарат і операторів цього ринку в Україні. Надалі є ризик надання скупленим і квазі-орендованим землям фактично «екстериторіального» статусу — їх виведення з-під правового і економічного впливу України;

— Китай переймає технології з тим, аби самостійно виробляти продукцію з високою доданою вартістю. Паритетне партнерство в такій схемі вибудувати неможливо. Пропонуючи гроші, китайські інвестори нав’язуватимуть власні інженерно-технологічні рішення, обладнання і робочу силу, партнеру ж навзамін боргу висуватимуться пропозиції розрахуватися активами. Надалі національні стандарти якості, екологічні вимоги і техніка виробничої безпеки, базові соціальні гарантії тощо ігноруватимуться;

— Китай агресивно поглинає ринки, що може бути як зразком, так і наукою для наших підприємців і держструктур. Уповні це ілюструє історія з українським ринком лимонної кислоти: донедавна його об’єм складав 10 млн. дол. на рік, продукт широко використовувався у вітчизняній харчовій промисловості, в Україні був свій виробник — Смілянський цукровий завод на Черкащині. Різко опустивши ціну на аналогічний товар, Китай збанкрутив завод, після чого у 2016 р. самостійно вийшов на ринок з власною продукцією по високим цінам;

— Китай цілеспрямовано інвестує і оперує у сферах «нервової системи» держав-партнерів — фінанси, енергетика, транзитно-транспортні артерії і перевалочні бази, високі та ІТ-технології, видобуток природної сировини й виробництво продуктів харчування, водночас, активно стимулює «втечу мізків» до академічних і інноваційних центрів на власній території. Перехід України до п’ятого технологічного укладу в такій системі розподілу праці може стати нездійсненним, що закріпить її підлегло-сервільні позиції у світовій ієрархії.

Попри усі перестороги, системна, творча робота з Китаєм у непростих умовах сьогодення має стати непреложним пріоритетом для України.

Взаємовигідне партнерство з цією великою національною державою бачиться єдиною адекватною заміною віковому «північно-братерському» рабству в обіймах оскаженілої Росії.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Україна — Китай. Думати про важливе, робити посильне, мріяти про велике