Дніпро попрощався із загиблим снайпером-азовцем

14 серпня, біля Самарської райради грав оркестр Національної гвардії. Музиканти приїхали з Павлограда, щоб під протяжну мелодію «Качі» провести в останню путь бійця полку «Азов» Романа Романенка. Позивному «Біч» було 25 років. Загинув 10 серпня на Світлодарській дузі. Роман разом із побратимами виконував бойове завдання. Мали встановити спостережний пункт, щоб не допустити ворожих обстрілів позицій українських військових. Але повернутися із вилазки «Бічеві» не судилося. Фугас — і миттєва смерть.

Бойовий шлях Романа Романенка стартував з 2015 року. Спочатку був снайпером. Потім — командиром відділення та офіцером. Від куль, які випускала його гвинтівка, поліг не один російський окупант. Для братів по зброї Роман завжди залишався вірним товаришем. Одного разу він врятував життя свого командира.

— Внаслідок ворожого обстрілу я втратив частини стоп на обох ногах. Роман був одним з тих хлопців, які мені надали першу допомогу і винесли з під вогню. Він себе зарекомендував як ідейний, відважний і самовідданий боєць, — говорив про Романа командир групи снайперів «Хват».

Загиблого Героя побратими змогли забрати не одразу. Завадили огидні та цинічні дії бойовиків. Не зважаючи на вогонь, вороги взяли понівечене тіло Романа, щоб потім виставити його фотографії в Інтернеті.

- Коли ми вперше намагалися забрати нашого побратима, супротивник відкрив шквальний вогонь зі всіх видів озброєння, — говорить «Хват». - Ми прийняли рішення відійти і перегрупуватися. Це потрібно було для другої спроби. На той час тіло Романа вибуховою хвилею відкинуло у сторону ворога.

Друга спроба евакуації, на жаль, також виявилася невдалою. Супротивник підготувався і зустрів нас ще більшою кількістю вогневих залпів. Нам нічого не залишалося, окрім відступу. Втретє ми намагалися евакуювати полеглого увечері. Але завдяки домовленостям нової влади, ми не могли застосувати артилерію та міномети, то ж залучили лише легке піхотне озброєння. Наша група потрапила у засідку і прийняла бій. Він продовжувався півгодини. Згодом наші бійці виявили, що тіла Романа немає на місці. Супротивники винесли його на свої позиції. У відповідь, командування одразу запропонували обмін полеглими. Втім, забирати тіло свого найманця ворог відмовився. Невдовзі певна спільнота передала нам Романа. А ось бойовик виявився своїм непотрібний. Зараз служба «Евакуація 200» шукає шляхи для його повернення додому рідним. Нехай вони попрощаються зі своїм загиблим.

Попрощатися з Романом прийшли кілька сотень небайдужих громадян. Серед них родичі і друзі Героя, бійці «Азову» та мешканці житлового масиву Придніпровськ, який входить до складу Самарського району. Відспівали полеглого священики Православної церкви України на чолі з капеланом Дмитром Поворотним.

— Він загинув за своїх рідних. Аби вони не знали, що таке війна, що таке ховатися і боятися. Звісно, своєю смертю Роман наніс рідним глибоку і непоправну рану. У них загинула єдина дитина, на яку покладалося все майбутнє. Але в наших з вами силах полегшити їм страждання і біль. Тепер нам треба дожити життя за воїна Романа. Достойно і гідно. Дожити так, як він мріяв, не розмінюватися по дрібницям. Не торгувати своїми совістю, честю і гідністю. Не казати: «Какая разніца» і не запитувати: «Навіщо та війна?». Роман знав навіщо. Так само, як знають його побратими. Усі ті, хто своїми життями, грудьми та здоров’ям прикривають можливість жити в мирному Дніпрі та інших українських містах. Я хочу попросити підтримати родину Героя. Вона дуже потребує нашого розуміння, — сказав капелан Дмитро Повротний.

Тим часом побратими обіцяють не залишити смерть «Біча» безкарною.

— «Азов» помститься за Романа. Якщо супротивник вирішив користуватися нашою доброзичливістю і небажанням влади давати адекватну відповідь, щоб знищувати наших бійців, він помиляється. Та брехня і бруд, вилиті вже на мертвого Романа не залишаться безкарними. Я даю слово офіцера, — пообіцяв «Хват».