Росія до Європи: з караваєм у руках та сокирою за пазухою! Про політичні семафори Петербурзького економічного форуму

Організація інформаційного простору України за лекалами «темників» часів Кучми-Медведчука коїть недобрі справи. З публічного дискурсу виводяться теми і коментарі, які не створюють «оптимальну» інформаційну картинку — не містять трактовок, однозначно вигідних чинній владі, зачіпають подразливі для неї аспекти внутрішньої і міжнародної «realpolitik», зчищають ретуш з пропагандистських міфів. Дедалі звужується територія істинних смислів і правди життя.

Під таку модерацію потрапило, зокрема, висвітлення у вітчизняних ЗМІ перебігу ХХ-го Петербурзького міжнародного економічного форуму (16−18 червня ц.р., ПМЕФ-2016), унаслідок чого був викривлений дійсний образ події у дзеркалі сьогодення, ускладнене розуміння її очевидних та перспективних наслідків для життєво важливих інтересів України.

Чи не єдиною пов’язаною топ-новиною став демарш очільника МЗС України стосовно Генерального секретаря ООН: тезу Пан Гі Муна щодо «найважливішої ролі» Росії у вирішенні глобальних проблем, включаючи «припинення конфліктів в Сирії та Україні», П. Клімкін нервово кваліфікував як «неадекватну реакцію на сучасні реалії» та навіть анонсував свою зустріч з опонентом, аби поставити крапку над «і». Хоча справжнім дипломатичним геройством став вчинок постпреда України при ООН В. Єльченка, котрий ще напередодні відфіксував і вголос затаврував «умиротворювальні» пасажі в офіційно оприлюдненому тексті промови Генсека ООН у Санкт-Петербурзі.

Природно, згадане представницьке зібрання пройшло без участі представників істеблішменту, виробничо-бізнесових, науково-дослідницьких кіл України. Але разом з тим — чомусь без присутності професійного журналістського пулу, як очей, вух і рупора нашої країни на відповідних орбітах.

Короткозорість даного підходу не лише у неспроможності ефективно «PR-розрулювати» ситуації на кшталт вищезгаданої, а й у самопозбавленні змоги поглянути ворогу в обличчя, почути з перших вуст тактико-стратегічні оцінки різноманітних учасників панельних дискусій на форумі, включаючи світових гравців вищої політико-дипломатичної ліги, при нагоді — донести світовій спільноті вигідні меседжі про засади і шляхи розв’язання українсько-російської кризи, покладення краю кровопролитній війні на Сході.

Між тим, за всіма ознаками, задум Кремля полягав у перетворенні ПМЕФ-2016 на механізм «запуску» відлиги після безпрецедентного санкційного приморозку у відносинах РФ з Західним світом, у першу чергу — з об’єднаною Європою. На легітимну робочу площадку з моделювання нових сценаріїв геополітичних і геоекономічних відносин на Євразійському континенті, у т.ч. задля підтвердження повноцінної суб’єктності Росії як учасника глобального світоустрою ХХІ сторіччя.

Правда полягає у тому, що європейські політико-ділові кола сприйняли Кремлівські сигнали й пішли на запропонований Москвою діалог, попри нерозв’язаність «українського питання» та очевидну для всіх профанацію т.зв. Мінських домовленостей у якості «рецепту миру».

«Нам потрібно, щоби Європа й Росія знову стали прекрасними сусідами», — заявив у ході основної панелі за участю В. Путіна присутній на форумі Прем’єр-міністр Італії М.Ренці. Саме це росіяни й воліли почути: «Той факт, що голова Уряду Італії перебуває сьогодні в Росії…, каже, що в нас є спільне бажання проаналізувати складнощі, здолати їх та йти далі», — відреагував хазяїн зустрічі.

Замовчати подібну «зраду», напевне, й було основною ціллю запровадженої в українських мас-медіа боязкої інформаційної подачі новин з ПМЕФ-2016.

Втім, куди важливішим у виступах європейців вбачається показовий паралелізм теми відновлення «прекрасного сусідства» із темою врегулювання військово-політичної проблеми довкола України, причому, без відходу від базових принципів і цінностей ЄС.

Захист інтересів України червоною ниткою (лицьовим або виворотним дипломатичним швом) пройшов через виступи топових європейських політиків, котрі — можна стверджувати — як могли «семафорили» організаторам і учасниками Петербурзького бізнес-форуму про незмінність консолідованої позиції ЄС щодо умов реанімації повноцінного широкоформатного партнерства з РФ.

Так, усупереч тому, що на розрекламованому міжнародному економічному форумі Путіна не повинні були лунати такі «потворні» слова, як анексія, порушення суверенітету чи військова інтервенція, ключовим посланням голови Єврокомісії Ж.-К.Юнкера стало те, що проблема антиросійських санкцій вимірюється не обсягами втрат економік РФ або країн ЄС — на чільне місце слід поставити невирішений конфлікт на Сході України. «Росія порушила основоположні принципи міжнародного правопорядку. Ці принципи важливі й їх неможливо ігнорувати. Але ми мусимо продовжувати діалог», — заявив високопоставлений оратор.

Кращим ілюстратором дохідливості висловлювань Ж.-К.Юнкера виявився назавжди нерукостисний у Європі «глава республіки Крим» С. Аксьонов: під час виступу голови Єврокомісії він демонстративно залишив залу форуму на знак протесту проти фактичних оцінок дій Росії на півострові як агресора проти суверенної Української держави.

Італійський Прем’єр М. Ренці, яскравий типаж нової європейської генерації політиків, наочно продемонстрував вміння метафорично вливати молоде вино до нових міхів. Апелюючи до етико-моральних постулатів Достоєвського про врятування красою світу, М. Ренці звернувся до Президента Р Ф — мовляв, істинний вододіл сучасної міжнародної політичної системи проходить між тими, хто «робить вибір на користь страху, ненависті, екстремізму, фанатизму, нетолерантності», та іншими, хто «тяжіє до миру, здатен будувати майбутнє, зберігаючи сильні духовні цінності і корені і вміє поєднувати це з проблемами безпеки». Підтекст стосується не так ІДІЛ, як військово-поліцейських держав сучасності, типу Путінської Росії та породжених нею квазідержавних монстрів — Донецької і Луганської «народних республік».

Як водиться на російських ярмарках, поряд із батогами були й пряники: у один голос європейські доповідачі наполягали: «Pacta sunt servanda» («Договори мають дотримуватися»). По суті це означає, що Мінському процесу, як дорожній карті виходу з українсько-російської кризи, в центрах прийняття рішень ЄС жодної альтернативи не бачать і очікують невідкладних почергових кроків від кожної із сторін конфлікту. Безумовно, це вигідно Москві, бо легітимізує її тактику приборкання України через імплементацію «договорняка».

Отже, владі і політикуму України був посланий інший потужний сигнал семафору: єдиним шляхом уперед є невідкладне попунктне виконання Мінську-1, Мінську-2, а якщо станеться — то й Мінську-3.

Схоже, це лише підтвердило кон’юнктурну європейську «зраду» та спричинило замовчування політичних результатів ПМЕФ-2016 у вітчизняній пресі, адже долю конституційного і територіального устрою нашої держави привселюдно вирішували на «званому пиру» у агресора, позаочі самої України…

Цікаво проаналізувати, що ж отримали від головного російського хунвейбіна його європейські колеги у відповідь на миротворчі ініціативи у рамках політики «мостів, а не стін».

«Євросоюз, не дивлячись на усі проблеми в наших відносинах, лишається ключовим торговельно-економічним партнером Росії». У цій констатації В. Путіна — явний примирювальний жест у бік Європи. Більше того, агентство Bloomberg з посиланням на власні поінформовані анонімні джерела повідомило, що лідер РФ на неформальних зустрічах у Петербурзі запропонував Заходу «забути про Україну» і повернутися до ділового співробітництва з Росією.

Взамін анонсувався проект т.зв. Великої Євразії, за участю РФ, Китаю та із всеосяжним залученням бізнес-партнерів з ЄС. Відтак, російська стратегія полягає у закладенні підвалин нового, третього крупного торговельно-економічного блоку на планеті, після вже сформованого Транстихоокеанського партнерства TPP та перебуваючого у промо-стадії Трансатлантичного партнерства TTIP.

За влучним висловом одного блогера, Путін «полірував небо і творив глобальні голограми», заради яких, мовби, не варто зважати на «камінці та вибоїни» під ногами (читай — не перейматися Кримом і Донбасом, Абхазією і Придністров’ям, Карабахом, Сирією… Чи не тому, що побоюється остаточно перетворитися на «камінець» під путінським чоботом, не завітав на форум білоруський «бацька»?).

Дрібніші спікери прагнули теж переконати аудиторію, що починаючи з 2018 року в Росії стартують серйозні структурні та економіко-правові реформи, направлені на забезпечення верховенства права, боротьбу з корупцією, захист приватної власності та інвестиційних внесків тощо.

Однак, промовляючи на пленарному засіданні ПМЕФ-2016 та відповідаючи на запитання ведучого у ході панельної дискусії, кремлівський карлик лишився вірним своєму імператорському амплуа: з його вуст пролунали пророчі слова про ймовірне відновлення «холодної війни» із Заходом, якщо той не припинить «тиск на Росію», і про небажане «втручання» Америки у «демократичні процеси» в Росії, і про «державний заколот» в Україні, наслідком якого стала загроза «пригнічення націонал-радикалами певних груп населення», яких Росія-мати просто-таки «була зобов’язана захистити», і про готовність США поставити на власне й країн-партнерів у ЄС озброєння «нову ракету великого радіусу», котра, ніби, створить загрозу ядерному потенціалу РФ. Войовнича риторика російського лідера мимоволі співвідносилася з його ж публічними заявами для ЗМІ у травні ц.р., коли було обіцяно «купірувати загрози» від розміщення американських систем ПРО в Румунії та Польщі.

У перекладі з дипломатичного на простонародний, сукупно це могло би значити: «Хлопці, а ну-мо дружити і торгувати з нами, бо гірше буде!».

Чи чують і розуміють в Європі ці не надто приховувані стращання? Є думка, що так.

Адже акурат перед ПМЕФ-2016 Рада Е С вже пролонгувала до 23 червня 2017 р. обмежувальні санкції проти Криму і Севастополя, у відповідь на їх протизаконну анексію Росією.

Крім того, услід за ПМЕФ, 28−29 червня ц.р. відбудеться саміт ЄС, де, серед інших питань, розглядатиметься й урегулювання українсько-російської проблеми і, в цьому зв’язку, продовження санкцій по відношенню до Росії на наступні півроку.

Тож не випадково, що на означеному саміті будуть готові виступити одразу два доповідача зі свіжою інформацією «з тієї сторони фронту» — Ж.-К.Юнкер і М. Ренці, щойно прибулі з відрядження до Санкт-Петербургу. Вірогідно, на саміті ЄС точитиметься дискусія не про зняття чи пом’якшення санкцій. Напроти — йтиметься про резервування комплексу додаткових антиросійських заходів, придатних до оперативного введення таким чином, щоб не збиратися для цього спеціально у період літнього політичного затишшя і відпусток, у разі, якщо Путін піде на загострення ситуації на Донбасі.

Виключати цього, з огляду на щоденні боєзіткнення на Східному військовому театрі України, політичні баталії у парламенті, безпорадність Президента України перед нав’язуваною йому потребою «переступити» через особливий статус та інші автономістські привілеї «ОРДЛО» — не можна. Тим паче, що після «братань» з єврочиновниками на Петербурзькому форумі спокуса для Путіна «підштовхнути» Мінський процес у потрібному напрямку лише посилиться.

Лідери Європи прекрасно бачать, скрізь напущений Кремлем пропагандистський туман, увесь цей сценарний ряд, і заздалегідь дбають про бодай якісь мир та безпеку на своїх кордонах.

А чи усвідомлюють у владних кабінетах України, куди рухаються справи після Пітерського міжсобойчика — 2016, та чи мають власні заготовки, адекватні загрозам розповзання і краху країни?