Марш за життя. Погляд одного чіхуахуа

Привіт, мене звати Річчі. І я — офіційний представник i-ua.tv на марші за права тварин у Дніпрі! Так, розумію ваше здивування і сумніви. Бо де таке бачено, щоб собака подалася у репортери? Але я все дуже добре бачу і чую. Маю від природи великі вуха і круглі очі. Не переймайтеся, усе буде гаразд! Даю слово чіхуахуа.

Та для початку розповім, чому вирішив приєднатися до двіжу. Учора побігли на Райдугу Тикуся та Льолька. Дві косматі симпатичні білявки. Дівчата підібрали на прогулянці якусь гидоту, а лікар виявився безсилим. Некролог про їх смерть розмістили на Мордокнизі, в одній із чіхуашних груп. Тикусі та Льолі більше немає, їх людська мама не знаходить собі місця, а якась дволапа істота продовжує чинити зло. Не можу зрозуміти, як тільки світ носить таких паскуд.

Усі собаки знаходяться у однаковій небезпеці перед догхантерами: і ми — симпатичні чіхи, і міцні стафи і звичайні двортер’єри. Ми всі, маємо право на життя. Незалежно від розмірів і порід. І я вийшов на мітинг, щоб його захистити. У мене є мама Моська. Така ж маленька і дуже кохана собачка, як і я. Ми хочемо жити! Люди, не відбирайте в нас те, чого ви не давали!

Я доїхав на марш у більше, ніж просто комфортних у мовах — на люблячих ручках моєї людської мами Ані. Під ЦУМом, на момент нашого приїзду, зібралося із сотні чотири учасників. Більшість із них — молодь, на вигляд, молодша тридцятника. Ще б пак! Це ж вам не політичне збіговисько.

Марш за права тварин — одна з наймасштабніших гуманістичних подій в Україні. У Дніпрі він відбувається вже втретє. У 2019 році до акції приєдналися 24 українських міста і як бонус — Антарктида. Організатори маршу — UА animals і «Клуб соціального розвитку».

Дівчата і хлопці тримали плакати із написами: «Я не експеримент», «У європейській країні живодери в тюрмі», «Сьогодні чуже щеня, а завтра ваша дитина», «І я хочу жити в цьому світі».

Виявляється, одна шуба коштує життя п’ятнадцяти лисичок. Таке було написано на плакаті, який тримала молода жінка в сонячних окулярах. Ні я, ні мої мами Моська та Аня ніколи не розуміли виробів з хутра та шкіри. Дикі і свійські тварини також мають право на життя, чим вони гірші за нас?

— У ХХІ сторіччі ми можемо вільно обходитися без шкіряних виробів, — говорить один із організаторів маршу Локі Джей фон Дорн. — Сучасна індустрія дозволяє створювати якісні екологічні матеріали і дуже теплий верхній одяг. Чому ми замість того, щоб купувати, приміром, куртку з екошкіри, воліємо оплачувати жорстокість на звірофермах?

Хтось вважає шубу дуже красивим і модним елементом гардиробу. Але що може бути красивого у рештках 15-ти трупів? Більше того, Україна не крайня Північ. У нашому регіоні немає необхідності у настільки теплому одязі. Сподіваюся, що Дніпро більше не ганьбитиметься і не ходитиме по вулицях в гусеницях без рукавів і в міхових капцях. Де-де, а ось на капцях хутро — це точно перебір. Хочеться вірити, що батьки більше не куплятимуть своїм дітям кроликів, зроблених з хутра справжніх тварин. Бо такі подарунки є проявом дикунства та несмаку.

Між учасниками мітингу ходили волонтерки — невисокі дівчата у костюмах диких тварин. Вони збирали підписи на підтримку якогось документа. До нас з Анею підійшла вбрана у образ леопарда активістка Олена Ушакова.

— Ми хочемо звернути увагу на права тварин, які повністю порушуються у цирках та контактних зоопарках. Утім, становище домашніх котів та собак також дуже часто залишається бажати кращого. Чимало господарів сприймають їх як забавку. Половина чотирьохлапих безхатченків - це колишні домашні улюбленці. Наприклад, в родині з’являється дитина, собака стає непотрібною і її виставляють за двері. Часто-густо недолугі господарі відправляють тварин на вулицю за погризані капці і калюжі на килимі. Там, у більшості випадків на екс-улюбленця, непристосованого до агресивних умов навколишнього середовища, очікує смерть, — розповіла дівчина.

Інколи господарі відмовляються від собаки через дуже гламурну, і на мій погляд, дурнувату причину. Вона називається вихід породи з моди. Приміром, якщо раніше користувалися популярністю акіта-іну (родичі відомого Хатіко), то зараз - маленькі песики типу нас з мамою. Звісно, нам не загрожує доля стати розлюбленими, але я помалу починаю хвилюватися за інших чіхів.

Поки ми спілкувалися з Оленою, Аня встигла підписати Універсал гуманного ставлення до тварин. Таку назву має документ, який пропонують завізувати волонтери. Коли вони зберуть необхідну кількість підписів, універсал передадуть депутатам. Далі пропоную вам ознайомитися з його одинадцятьма пунктами.

1. Заборона використання тварин у цирках і дельфінаріях.

2. Заборона експлуатації тварин для жебракування і фотопослуг.

3. Заборона створення і функціонування притравочних станцій.

4. Відмова від використання живих тварин для експериментів та ін.

5. Розвиток реабілітації тварин і центрів утримання тварин, що постраждали від людини та її діяльності.

6. Заборона хутрових ферм;

7. Сприяння припиненню діяльності живодерів-догхантерів.

8. Припинення програм масового вбивства безпритульних тварин у містах України.

9. Внесення диких тварин природного ареалу України, що знаходяться на межі зникнення, до Червоної книги України.

10. Чітке визначення права власності на тварину та позбавлення такого права в результаті жорстокого поводження для забезпечення відповідальності власників.

11. Сприяння створенню зоополіції та запровадження в Україні дієвої системи контролю і покарання за жорстоке поводження з тваринами.

А жорстоке поводження з нами, на жаль залишається однією з найбільших проблем сьогодення. Передбачений законодавством строк тюрми від 3 до 8 років за вбивства мені подібних, не зупиняє живодерів від їхніх злочинів. Роботу суддів та поліцейських я б оцінив на слабеньку трієчку.

— Якщо ви бачите, як хтось знущається над тваринами, не бійтеся викликати правоохоронців, — просить зоозахисник Максим Гошовський. — Навіть не сподівайтеся, що живодери передумають і зупиняться самі. Але коли ви звертаєтеся до поліцейських, змушуйте їх працювати. На жаль, чимало правоохоронців вважають знущання над чотирьохлапами соціальною нормою. Утім, закон говорить про інше. Тим не менш, його активно порушують і судді, і поліцейські.

У Дніпрі до органів Феміди надходить максимум три справи за рік. Але по жодній з них так і не має покараних! Загальноукраїнська статистика також не відрізняється надмірним оптимізмом. За два останніх роки по всій Україні у судах розглядалося 68 справ, пов’язаних з шкуродерством. Скільки людей сіло? Нуль. Тому, ми повинні залучати наших громадян до відповідальності! Не біймося захищати права наших хвостатих братів!

Волонтерка з притулку «Друг» Марина Єлисеєва попросила господарів домашніх тварин ставитися до своїх улюбленців більш відповідальніше.

— На сьогоднішній день, в нашому притулку мешкає 300 собак. Іще по 150 знаходяться на перетримці у наших волонтерів та в «Кішкіному будинку». Звісно, я дякую кожному, хто допомагає притулку. За цей рік ми змогли значно покращити умови проживання для «хвостиків». Тим не менш, у нас і досі залишаються проблеми. Бо перемогти таке явище як тварини-безхатчинки, не під силу жодному притулку. Люди дуже часто сподіваються, що віддадуть потомство своїх кішок і собак у добрі руки. Але добрі руки — це коли ви зробили їм щеплення виставили їх фотографії у соцмережі і відповідально підійшли до пошуку їх родин. Дуже часто, ті, хто не отримав новий дім опиняються на вулиці. Тому тварини безхатченки — це наша спільна проблема. Щоб її вирішити, потрібно вести активну просвітницьку роботу.

По завершенню мітингу, дніпровці пішли пікетувати цирк. Вони вишикувалися в колону і крокували під гасла: «Хочеш хутро? — Не голися! «, «Дніпро — гуманне місто! «, «Ми за цирк без тварин! «, «Україна — гуманна країна! «, «Захист слабких - справа сильних!».

Біля цирку вони провели перформанс, приурочений до відкриття чергового сезону. Це стало фінальною крапкою маршу.

А що далі? Ми з Анею зустріли її подружку Олю і пішли в одне миле кафе.

У Дніпрі починають з’являтися заклади, де раді і нам — маленьким клубочкам щастя. Сподіваюся, з часом дискримінаційні таблички з перекресленими песиками стануть артефактами давно минулих днів. Але не все одразу. Україна повільно, але впевнено рухається на шляху до гуманізму. А поки я поп’ю водичку і обгавкаю кота. Того самого, що на останньому фото.