Світлій пам’яті про Володимира Аджавенка. Спогади про побратима

Пізно вночі, 28 вересня перестало битися серце воїна Володимира Аджавенка. Старший сержант 56-ї ОМБр помер в обласній лікарні імені Мечникова у Дніпрі. 11 вересня позивний «Аджа» отримав фатальне поранення під Пісками на Донеччині. Куля ворожого снайпера увійшла під ліве око і вийшла крізь скроневу кістку. Врятувати життя двадцятичотирьохрічному хлопцеві не допомогла навіть надскладна операція.

Спогадами про Володимира з i-ua.tv поділився його побратим — Олег Мудренко, позивний «Рускій». Він — розвідник з 28-ї ОМБр і зараз боронить українську незалежність на Сході. Далі — зі слів Олега.

«З «Аджею» ми прожили одну ротацію під Гранітним. І те, не повну. У листопаді 2017 року я отримав невеличку контузію і поїхав на лікування у дніпровський військовий госпіталь. Після одужання мене командування відправило на інший ВОП.

На момент нашого знайомства, Володимир мав 22 роки. Він родом з Маріуполя і на фронті з 2014 року. Служив у батальйоні «Донбас» і був причетний до «Правого сектору». На сьомому ВОПі «Аджа» стояв при кулеметі. Мав зовнішність хлопця з міцною, спортивною статурою. Кулемет — достатньо складний і тяжкий вид стрілецької зброї. Звісна річ, що біля нього фізично кволу людину не поставлять.

Володимира я пам’ятатиму як бадьорого непосіду та абсолютно ідейного хлопця. Одного разу ми помітили ворожий спостережний пост. «Давайте підемо та гарненько їм там все повідриваємо», — запропонував Вова. Але ми не мали на те бойового розпорядження. До ворожого СП було йти доволі далеко, а без «беерки» — на свій ризик та страх. Гарненько подумали, і вирішили поки сепарський спостережник не чіпати.

Якось «Аджа» ходив у сіру зону вішати червоно-чорний прапор. Розмістив стяг національно-визвольних змагань на приміщені покинутої ферми. Думав, що він «різатиме» сепарні очі і чекав, коли вони прийдуть його знімати. Мабуть, таки дочекався. Побачив у тому напрямку якесь тіло та життєрадісно гатив зі свого кулемету.

«Аджа» з великим гумором ставився до мого кацапського минулого. Ображати товаришів не можна, а ось потролити — святая святих. Вова хотів спочатку мене охрестити «Москалем». Мені, чесно кажучи, такий позивний не подобався і я показав йому свій український паспорт. Зрештою, він наді мною змилостивився і сказав: «Ну ладно. Значить будеш «Рускім».

Володя дуже любив дитячі патріотичні малюнки. Якось керівниця одного образотворчого гуртка вислала того добра на цілий товстезний конверт. Ми вирішили прикрасити малюнками наші бліндажі. «Аджа» їх побачив і аж заверещав від щастя. На жаль, в нього своїх дітей не було. Залишилися мама, дружина та сестра.

В останній раз ми бачилисяу червні цього року, в одному із сіл біля полігону Широкий лан. Ми з побратимом прийшли в місцеве кафе поїсти пельменів, а Володя з «Психом» грали в більярд. Він був веселим та життєрадісним. Планував продовжити кар’єру військового. Не судилося. Я, «Панама», «Трактор», «Глазастик» та інші хлопці з сьомого ВОПу отримали 28 вересня звістку про його смерть".

Поховають Володимира 1 жовтня, у Маріуполі. Місце і час прощання з Героєм наразі невідомі.