Світлій пам’яті про Володимира Аджавенка. Спогади про побратима

Якось «Аджа» ходив у сіру зону вішати червоно-чорний прапор. Розмістив стяг національно-визвольних змагань на приміщені покинутої ферми. Думав, що він «різатиме» сепарні очі і чекав, коли вони прийдуть його знімати. Мабуть, таки дочекався. Побачив у тому напрямку якесь тіло та життєрадісно гатив зі свого кулемету.

Світлій пам’яті про Володимира Аджавенка. Спогади про побратима

Пізно вночі, 28 вересня перестало битися серце воїна Володимира Аджавенка. Старший сержант 56-ї ОМБр помер в обласній лікарні імені Мечникова у Дніпрі. 11 вересня позивний «Аджа» отримав фатальне поранення під Пісками на Донеччині. Куля ворожого снайпера увійшла під ліве око і вийшла крізь скроневу кістку. Врятувати життя двадцятичотирьохрічному хлопцеві не допомогла навіть надскладна операція.

Спогадами про Володимира з i-ua.tv поділився його побратим — Олег Мудренко, позивний «Рускій». Він — розвідник з 28-ї ОМБр і зараз боронить українську незалежність на Сході. Далі — зі слів Олега.

«З «Аджею» ми прожили одну ротацію під Гранітним. І те, не повну. У листопаді 2017 року я отримав невеличку контузію і поїхав на лікування у дніпровський військовий госпіталь. Після одужання мене командування відправило на інший ВОП.

На момент нашого знайомства, Володимир мав 22 роки. Він родом з Маріуполя і на фронті з 2014 року. Служив у батальйоні «Донбас» і був причетний до «Правого сектору». На сьомому ВОПі «Аджа» стояв при кулеметі. Мав зовнішність хлопця з міцною, спортивною статурою. Кулемет — достатньо складний і тяжкий вид стрілецької зброї. Звісна річ, що біля нього фізично кволу людину не поставлять.

Володимира я пам’ятатиму як бадьорого непосіду та абсолютно ідейного хлопця. Одного разу ми помітили ворожий спостережний пост. «Давайте підемо та гарненько їм там все повідриваємо», — запропонував Вова. Але ми не мали на те бойового розпорядження. До ворожого СП було йти доволі далеко, а без «беерки» — на свій ризик та страх. Гарненько подумали, і вирішили поки сепарський спостережник не чіпати.

Якось «Аджа» ходив у сіру зону вішати червоно-чорний прапор. Розмістив стяг національно-визвольних змагань на приміщені покинутої ферми. Думав, що він «різатиме» сепарні очі і чекав, коли вони прийдуть його знімати. Мабуть, таки дочекався. Побачив у тому напрямку якесь тіло та життєрадісно гатив зі свого кулемету.

«Аджа» з великим гумором ставився до мого кацапського минулого. Ображати товаришів не можна, а ось потролити — святая святих. Вова хотів спочатку мене охрестити «Москалем». Мені, чесно кажучи, такий позивний не подобався і я показав йому свій український паспорт. Зрештою, він наді мною змилостивився і сказав: «Ну ладно. Значить будеш «Рускім».

Володя дуже любив дитячі патріотичні малюнки. Якось керівниця одного образотворчого гуртка вислала того добра на цілий товстезний конверт. Ми вирішили прикрасити малюнками наші бліндажі. «Аджа» їх побачив і аж заверещав від щастя. На жаль, в нього своїх дітей не було. Залишилися мама, дружина та сестра.

В останній раз ми бачилисяу червні цього року, в одному із сіл біля полігону Широкий лан. Ми з побратимом прийшли в місцеве кафе поїсти пельменів, а Володя з «Психом» грали в більярд. Він був веселим та життєрадісним. Планував продовжити кар’єру військового. Не судилося. Я, «Панама», «Трактор», «Глазастик» та інші хлопці з сьомого ВОПу отримали 28 вересня звістку про його смерть".

Поховають Володимира 1 жовтня, у Маріуполі. Місце і час прощання з Героєм наразі невідомі.