Юрій Смелянський: Нам необхідно створити Україну в моделі «сервісної держави»
Державу, де пріоритет за громадянином-платником податків.
Влада готує нову хвилю приватизації. Такий висновок можна зробити із заяви прем’єра Олексія Гончарука, яку він зробив у програмі «Право на владу». На думку очільника уряду, приватизації підлягатимуть усі підприємства, що не мають стратегічно значення. Чи дійсно прем’єр міністр має рацію? З’ясувати це питання i.ua-tv вирішив поспілкувавшись із експертом фонду «Майдан закордонних справ» Юрієм Смелянським.
— Якщо розпочати суцільну приватизацію, чи є ризик повторити помилки попередніх хвиль роздержавлення майна?
— Швидка і коротка відповідь — так! Ризик існує завжди. І не тільки ризик, але і загроза повторення помилок. Після здобуття Україною незалежності обрали варіант переходу від командно-адміністративної системи відносин до якоїсь іншої. Її, чомусь помилково назвали ринковими відносинами. В реальності, ми лише частково стали застосовувати елементи ринкових відносин, але в більшій мірі використовували деформований варіант командно-адміністративної системи відносин.
В тому числі, цей перехід передбачав зменшення частки держави в економіці. Ось цей процес в економіці ми і називаємо приватизацією. Сценарій, який був реалізований, призвів до появи в Україні класу олігархів. Інших особливих досягнень не сталося. Хоча, я б відзначив ще один момент. Основна маса громадян України відсунули від участі на національному інвестиційному ринку. З цієї причини для мене дуже цинічно виглядає заява президента, яку я почув по телевізору. Він сказав про те, що кожен громадянин України зобов’язаний інвестувати в Україну. Не буду розвивати тезу про те, що сплачуючи податки кожен громадянин України вже інвестує в Україну.
У чому ризик повторення помилок минулого сьогодні? Ті заяви, які були зроблені представниками влади з цього питання на останньому ефірі каналу 1+1 у ток-шоу «Право на владу» і відображені в раніше затвердженої парламентом «Програмі діяльності уряду» призводять до наступних висновків.
По-перше, за 28 років незалежності в Україні склався невеликий клас багатих людей, які володіють інвестиційним ресурсом. І дуже великий клас бідних, які його практично не мають. В КМУ це прекрасно розуміють. Саме тому, розрахунок робиться на невеликий клас багатих та іноземних інвесторів.
По-друге, не дивлячись на оптимізм, якій випромінюється у виступах представників КМУ, щодо ситуації відсутності довіри до України з боку іноземних інвесторів, реально в Україну готовий вкладати фінанси лишекитайський бізнес. Китайський інтерес — це єдиний інтерес, який був озвучений в виступах представників КМУ. По суті, бізнес, який представляє державу не лояльну до України (і це — м’яко кажучи). На всіх голосуваннях в ООН по українському порядку денному Китай притримувався сторони Росії. Виступи членів КМУ показали, що «всеїдність» до іноземних інвестицій є відображенням сумних перспектив для «інвестиційного буму» в Україні, про який заявила чинна влада.
По-третє, у своїй Програмі діяльності Кабінет Міністрів України дуже чітко зафіксував, що є прихильником тієї економічної школи, яка вважає: «1% найбагатших людей в державі може стати генератором економічного розвитку». Цільові інтереси 1% дуже добре відомі. Це також не вселяє оптимізму.
Що в результаті? При реалізації подібного сценарію, багаті стануть ще багатшими, а бідні ще біднішими. Хоча уряд розраховує, що трапиться «чудо» і багаті приймуть рішення поділитися з бідними. На мій погляд, саме з цієї причини основний аргумент у виступах прем’єр-міністра і міністра економічного розвитку — це аргумент «Віра!». Мовляв, «Вірте нам — і все буде добре».
На мій погляд, в ситуації вибору вектора економічних трансформацій в Україні, віра є дуже ненадійним і оманливим аргументом.
— Наші можновладці люблять говорити про реформи. Але реформа — це зміна форми. Чи можна говорити про зміну форми там, де треба міняти систему?
— Це питання, напевно, більшою мірою — філософське. Воно пов’язано зі смислами, які вкладаються в державну політикуяка реалізується.
Застосування приставки «ре» вказує на повторність, поновлюваність. З цієї причини для мене слово «реформа» означає повернення до попередньої форми. Проблема в тому, що Україна знає лише одну попередню форму — командно-адміністративну систему відносин. Тобто, якщо будь-яка влада активно використовує термін «реформа», вона приховано ставить перед собою завдання посилення централізації управління, диктатури в управлінні державою і суспільством. Побудови в Україні моделі «сильної держави». І слово «сильний» в цьому випадку не має відношення до економічної могутності або потужності збройних сил. Мова про пріоритет державної влади в системі відносин між владою, суспільством, бізнесом. Все інше похідне.
До того шляху, який необхідно пройти Україні в своєму прагненні до цінностей, стандартів і системи Західної цивілізації, більш відповідний термін «трансформація». Відремонтувати, підробити, поліпшити ситуацію і діючу протягом 28 років в Україні систему відносин неможливо. Необхідно створити нову систему відносин. Нам необхідно створити нову Україну в моделі «сервісної держави». Державу, де пріоритет за громадянином-платником податків. У «Програмі дій» уряду України, в риториці представників влади цей пріоритет, на жаль, відсутній.
