Олександр Новохатський: Решту своєї каденції Президент Зеленський, приречений боротися з наслідками своєї ж політичної діяльності

Його легітимність зменшуватиметься щодня. Дії Зеленського не призводять до результату, який так хочуть бачити українці.

Верховна Рада прийняла у першому читанні закони, які дозволять в Україні продаж сільськогосподарської землі. Чи зможе таке голосування вплинути на перебіг подальших подій в нашій державі? А як бути з мітингами протесту проти дій влади? За останні пару місяців, в Україні відбувалися акції ветеранів, аграріїв та підприємців. Утім, пан Зеленський та його команда вимоги громадськості проігнорували. Чого очікувати українцями від політичних гравців? Відповіді на це та інші питання i-ua.tv допоміг знайти директор аналітичних програм соціологічної служби «Український Барометр» Олександр Новохатський.

— Як вплине прийняття закону про зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення на подальший розвиток подій в Україні?

— Я маю доволі скептичні очікування щодо найближчого майбутнього. А ось за такий варіант розвитку подій, як втрата українцями землі, я б узагалі не переживав. Про практичне застосування сучасних парламентських продуктів у наших реаліях не може йти навіть мови. Я маю на увазі нормативні акти, що приймаються останнім часом в парламенті. З юридичної точки зору, вони нікчемні, на практиці їх втілити неможливо.

Звісно, що наростатимуть вуличні протести. Накопичуватимуться проблеми, пов’язані із стилем керування країною.

Ми, нібито літак, що знаходиться в умовах турбулентності. ЗЕ-команда, немов екіпаж, що прагне провести капітальний ремонт літака, під час польоту. Але за бортом умови турбулентності, а в екіпажу — набір інструментів, призначений для ремонту паровозів. Пасажири абсолютно не розуміють, що відбувається. Вони спантеличені та знервовані. Екіпаж впевнений в своїх діях і робить свою справу не зважаючи на обставини, а також намагаючись не реагувати на пасажирів.

Так само, ми — вся наша країна, знаходимося у зовнішніх і внутрішніх умовах тиску обставин та подій. Ми маємо дисонанс, який впливає на рішеннях всіх рівнів. На сьогоднішній день, логіка розвитку ситуації говорить про те, що ми маємо перейти до фази перевірки сил.

— Як це?

— На теперішній «політичній шахівниці» України усі фігури зайняли свої позиції і чітко проявили свої наміри. Зараз ми розуміємо, що собою являє парламентська більшість. Ми вже отримали уяву про президента Зеленського і його дії у певних ситуаціях. Наразі, він озвучив свої цілі і продемонстрував, що незважаючи на усі зовнішні та внутрішні обставини, намагатиметься їх досягнути.

Встигла себе проявити і опозиція у вигляді «медведчуківців» та «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Більш-менш, ми розуміємо точку зору «Голосу» та «вулиці», яка виходить на антивладні протести. Також ми спостерігаємо тимчасову стабілізацію відносин з Росією і уважно слідкуємо за подіями у США. Коротше кажучи, ми чітко зрозуміли, де знаходяться усі вагомі та впливові фігури на українській політичній шахівниці.

Більше того, ми навіть трішечки почали розуміти логіку гри. Дошка у нас шахова, але кожна зі сторін намагається грати на ній свою гру. Одні обрали шашки, другі — шахи, треті — «Чапаєва», а четверті — китайські шашки «го». На сьогоднішній день, відбулася розстановка сил, і ось-ось почнеться процес нав’язування власної гри іншим. А Її результат, цієї політичної гри буде сукупним.

Саме тому, логіка останніх подій вимагає від Зеленського та його команди проявити силу. Вони мають застосувати отой легітимний інструмент насильства, про який розповідали два попередніх акти політичної п’єси. Вони називали себе легітимною силою.

— Що це?

— Держава має перелік інструментів насилля: армію, поліцію та спеціальні служби. На сьогоднішній день, повинна проявитися здатність президента та ЗЕ-команди до застосування сили. Це має відбутися відповідно до законів і розуміння соціальним середовищем логіки її використання. Зараз у нас є протистояння між діями влади і їх сприйняттям певною активною частиною населення. Вони викликають в громадськості осуд та занепокоєння. Саме тому, її частина виходить на антивладні мітинги.

— Влада уже зробила спробу застосувати насилля. Під Офісом президента поліція використала проти підприємців сльозогінний газ.

— Сльозогінний газ — це просто інструмент.

— Але це зробила силова структура…

— Поліція застосовувала певний інструмент. Він складається не просто з газу, а з набору заходів, які вживатимуться проти активних учасників акцій протесту тільки у випадку, коли вони переходять із законної форми до незаконної. Лише тоді влада може застосовувати насильство. Однак воно має бути адекватним. Скажімо, якщо я перейшов вулицю на червоне світло, мне не можна, а ні розстрілювати, а ні саджати за ґрати. Міра покарання чітко визначається законодавчими актами. Дії, які вживають активні громадяни так само потрапляють під юридичні кваліфікації. Наприклад, перекриття транспортних шляхів та сполучень є кримінальним злочином.

Нас робить цивілізованими людьми та демократичним суспільством виключено правильне розуміння застосування легітимної сили. Конституція передбачає дві юридичні форми існування людей в українському просторі: владу та народ. І тому, якщо ми розглядаємо правові аспекти застосування насильства і влаштування суспільства, мусимо вести розмову виключно у вищезазначених поняттях. Відповідно до Конституції, легітимне насильство належить державі. Утім, якщо влада перевищує свої повноваження, народ набуває права на повстання. Після надмірного застосування сили, влада втрачає свою легітимність.

— Ви кажете, що пан Зеленський має продемонструвати силу…

— Є логіка подій і набір людей. Ми виставили фігури, які знаходяться в певному просторі. У кожної з них є свої бажання. Ми намагатимемося виявити, хто має більше сил, здатен домінувати і, зрештою, нав’яже сусідам по єдиному простору власне бачення світу.

На сьогодні, у нас основним гравцем зі всіма козирями є президент Зеленський. Він отримав небувалу в історії України легітимність на виборах, одноосібно прийняв рішення про розпуск парламенту та завів у оновлену Раду своїх людей. ЗЕ-депутати — наслідок довіри виборців до Зеленського. Саме вона є його силою і потенціалом на вчинення політичних дій. Але щойно нова влада вийде за рамки очікувань людей, або не відповідатиме їх запитам, у неї обов’язково виникне конфлікт з народом.

На сьогодні, він проявляється абсолютно чітко. Уся проблема у тому, що парламент виконує волю вузького кола осіб. ЗЕ-депутати, керуючись виключно власними уявленнями про предмети права і норми законів, за фактом, служать не українському народові, а вузькому колу осіб. Не знаючи законодавства, вони захищають інтереси людини, яка завела їх до парламенту.

Учасники такої собі, «пануючої парламентської меншовартості» приймають прості рішення, в досить складних умовах. Розвиток подій диктує необхідність приймати адекватні ситуації, а не прості рішення. І вплив реальних подій створює на них додаткові навантаження, які вони не зовсім адекватно розуміють. Вони ненавчені працювати в настільки жорстких реаліях. «Слуги», ніби ті солдати, яких після військкомату кинули на реальне поле бою. Їх навіть не всіх переодягли в однострій. Хтось виживе, а хтось ні. «Слуги» приймають ті рішення, які вважають доречними і адекватними. Але наш світ — реальний. Вони зіткаються з цією реальністю і, в результаті, приймають аж занадто специфічні рішення. Проблема в тому, що завдання, які вони взялися вирішувати, потребують спеціальних знань та навичок.

— Мабуть, Трускавецької школи тут явно недостатньо.

— Трускавецька школа, звісно, — штука хороша, щоб познайомитись та відпочити, але для підготовки нормального чиновника її не вистачить. Тут потрібна спеціальна освіта. У середньому, якісного чиновника готують 5 років. За цей час, людина вивчає Закони, так би мовити, на практиці. В результаті цього процесу «пізнання» і формуються професійні реакції та звички. У випадку «слуг», невідповідність їх рівня знань та умінь тим посадовим обов’язкам, що вони виконують закладає цілий ряд конфліктів. Звісно, у нашому звичному побутовому житті, у «пересічності» нічого немає поганого, але у професійному житті вона є неприйнятною.

— Але ж є відповідні фахівці і в Верховній Раді і в Офісі Президента

Ось тут і проявляється друга суттєва вада «слуг». Вони вперто не бажають співпрацювати з фахівцями експертного середовища. Вони з необґрунтованим презирством ставляться до експертів у царині суспільствознавчих наук. Вони щедро та щиро маніпулюють словами самого пана Зеленського, демонструючи свою неготовність використовувати послуги традиційних державних інструментів для вирішення традиційних державних конфліктів. Для формування кадрового апарату вони вигадують непрацюючі «ліфти». «Слуги» навіть не підозрюють про існування готових людей і потрібних органів. Усе, що їм треба — їх правильно застосувати. Ось так ми і отримуємо закони, які жодним чином не відповідають існуючій ситуації. Не вирішують проблеми, а плодять нові.

Але вони, сьогоднішні, не оригінальні у своїх рефлексіях. Починаючи з часів президента Ющенка, ставлення до фахівців з царини наук про державу, набуло певну традиційність. Ми мали плеяду президентів, що намагались «віднайти велосипед». Замість користуватись законами та логікою здорового державницького глузду, вони протидіяли системі та нищили осередки підготовки кадрів з фаху державного управління. Серед президентів та їх «посіпак» стало не модним слухати фахові поради.

І саме ось таким чином, в наслідок таких дій ми опиняємося у стані руйнації, обвалення, активного обсипання соціального порядку. Відмирає модель суспільних відносин, яка нам дісталася від СРСР.

— Це добре, чи погано?

— З точки зору банальної політології — дуже класно. Ми, нарешті, зречемося від політичної системи радянського минулого. Візьмемо, і відірвемо її «з м’ясом». А ось з точки зору людини, яка все бачитиме на власні очі — це дуже болючий і важкий процес. Але він — необхідний.

Тобто, можна говорити, що «слуги» роблять важливу і хорошу справу. Утім її результат призведе до їх знищення. Розгрібати те, що вони наробили будуть вже інші люди.

— Це очевидно.

— Питання полягатиме у розвитку ситуації.

— Як саме?

— Політичні фігури, зі своїми цілями та завданнями зайняли певні місця на умовній шахівниці відповідно своєї політичної міці та уявлень щодо своєї потужності. Вони почнуть «грати м’язами». Така вже суть політики — мірятись силами. Мені здається, що Президент Зеленський застосує силу до фігур, які в нього викликають найбільше роздратування. Ним, на сьогоднішній день, є вуличні активісти. Вони не мають єдиного центру дій та не ставлять політичних завдань. Саме тому, вони здаються Зеленському найменш серйозними і здатними до спротиву. Ці «дядьки і тітки з вулиці» для президента виглядають смішними та незрозумілими. До того ж, за ними нікого немає. За виключенням, хіба що Народу України. Але ж традиційно, у «великих світу цього» прийнято цей фактор списувати з рахунків.

— Але це не привід для президента і його людей демонструвати свою зверхність. Як, скажімо це було під час розмови з «азовцем» Денисом Янтарем у Золотому.

— Це — дрібні прояви. Вони знаходяться на побутовому рівні. На політичному, подібні маленькі фактики складаються у картину, яка демонструє сутність влади та пана Зеленського зокрема.

Отже, ми маємо умовно політичну силу, під назвою «спонтанний протестний рух». Він з владою змушений помірятися силами.

Якщо звертатися до побутових прикладів, то яскравою моделлю такого протистояння може слугувати конфлікт між панами Ляшком та Герусом в аеропорту «Бориспіль». Останній представлятиме модель уявлень і реакцій на подразнення ЗЕ-команди. Перший — модель дій «вуличних активістів», з їх неорганізованістю і спонтанністю. У конфлікті — Герус-Ляшко будемо розбирати кілька фаз.

Перша — повне ігнорування владою претензій з посмішкою на обличчі. На кшталт: «Хто ви такі? Що ви хочете і чого вам потрібно?».

Друга фаза — роздратування: «Я — велика людина і займаюся своїми справами».

Третя фаза — застосування насильства. Тобто: «Відійдіть від мене! Я — великий і маю силу, яку можу застосувати. Я так і зроблю! Ви мене змусили, бо не бажаєте від мене відлипнути. Я не звертаю на вас увагу, мені нецікаво, чим ви займаєтеся. Я роблю свою роботу і прошу не заважати».

Фаза застосування насильства є обов’язковою. Це дуже добре демонструє пан Герус, штовхаючи екс-депутата Ляшка. Він намагається його позбутися силою. Але сили недостатньо, тим паче, коли вона неправильно застосована. І перша реакція на те, що не вдалося застосувати силу — подив, і намагання її збільшити .А далі — реакція вулиці (Олег Ляшко дає здачі), і вона абсолютно рівномірна на всьому проміжку протікання конфлікту. Вуличні акції не мають сил допоки перерости у щось більше. А президентська команда також не має сил. Отже буде така собі «возня», що забиратиме час та простір для маневру.

— Тим не менш, у «зелених» падають рейтинги.

— Правильно. Вони не можуть мати вічної популярності. Зовнішні обставини завжди змінюються під плином часу. Далі на нас очікує клінч. Цей термін походить з боксу і означає ситуацію, коли супротивники не мають ні сил, ні можливостей розійтися, або перемогти. Протистояння виснажує обох. Ситуацію Клінчу красномовно демонструє конфлікт між Герусом та Ляшком.

Далі йде звернення до зовнішніх учасників. Вони не втручаються в конфлікт, але мають можливість втрутитися. У результаті, сторони або виходять з клінчу, або хтось із зовнішніх сторін прийме рішення його розбити, бо обоє виснажені. Така ситуація для України є дуже небажаною і небезпечною.

— Що це може означати на побутовому рівні? Введення Росією ще більшої кількості своїх «зелених чоловічків»?

— Навряд. Сьогодні всі зелені чоловічки вже знаходяться на території України. Вони легалізовані у вигляді політичної партії, яка без жодних проблем віщає з трьох телеканалів. Більше того, всі виступи її «голів-говорунів» свідчать про наявність в них власної моделі влаштування України. Кожен день вони використовують гасла, виголошуючи, що Україна програла війну — і ми маємо змиритися з існуючим станом справ. Скоритися і йти за логікою подій тієї сторони, що перемогла. Переможцем у війні вони називають точно не Україну.

— І що буде далі?

—  Ви хочете від мене як від Оракула дізнатися майбутнє? Я його не знаю (сміється). Говорю лише по те, що бачу станом «на зараз».

На сьогоднішній день, окрім Зеленського єдиний політичний гравець з легітимним застосуванням сили є мало підконтрольний президенту - пан Аваков. Серед його інструментів — Поліція та Національна Гвардія. Чи буде він їх застосовувати, ми не знаємо. Поки цей міністр не проявляє жодних своїх політичних амбіцій. Хоча вони у нього чималі. Арсен Борисович дуже хотів би реалізуватися на посаді президента України. Більше того, доволі великі амбіції має і його команда. Чого вартий лише один Антон Геращенко!

У цілому команда Авакова — потужний конгломерат людей, озброєних не тільки спеціальними засобами застосування сили, але й науковою думкою. У громадській площині знаходяться їхні інституції, які забезпечують діяльність людей міністра внутрішніх справ. Наскільки команда Авакова готова підкоритися президенту, чи намагатиметься замінити своїми фахівцями ось ту «зелену меншовартість», поки невідомо. Робити висновки можна буде, коли фігури на шахівниці почнуть взаємодіяти.

Як я вже казав, мені здається що першим нанесе удар Зеленський. На такі думки, мене підштовхнула інформація, яка є про нього у відкритому доступі. Хто стане об’єктом насилля? Вуличні демонстранти, бо вони для нього виглядають найменш небезпечними. За ними крім народу нікого немає. А народ України влада зневажає. Вона сидить у своїй пісочниці і грається своїми іграшками, вибудувавши для себе певні закони. А ось Конституція України для неї порожній звук. Заяви президента свідчать про наступне: «Українці, ви там на Конституцію дуже не сподівайтеся. Ви її неправильно прочитали. А ось я, про що у ній йдеться, розумію як слід. І саме тому робитиму те, що вважатиму за потрібне». Якось так. Саме тому, мені здається що Зеленський зважиться на перший удар.

До чого це призведе? Президент зчепиться у клінчі з українським народом. Українці поважають отаманів, гетьманів, священиків, армійських командирів, але дуже не люблять царів. І ось ця поведінка пана Зеленського у стилі царя, врешті решт, призведе до протистояння.

— Так, вона дратує. Але якби побили ветеранів, а не ФОПівців реакція суспільства, мабуть була б більш жорсткішою.

— Ніякої «реакції суспільства» ви не дочекаєтеся. Вона абсолютно у всіх випадках однакова. Відбуваються абсолютно тривіальні речі, які стали звичними для умовного українського суспільства. Ветерани не являють собою єдиної політичної сили. Вони розгублені та розпорошені. І тут «розпорошені» — це наслідок дій минулого президента Порошенка.

— Ви сказали клінч. А що далі? Очікувати чим це все закінчиться?

— У залежності від того, які ми маємо сили з зовні конфлікту.

— Ситуація має здатність змінюватися.

— Небезпека полягає в тому, що ситуація може залежати не від учасників клінчу, а від решти фігур на гральній дошці. Більше того, у них існуватимуть певні домовленості що робити з обома сторонами конфлікту, які ув’язли в стані клінчу. Вони зможуть спокійно розподілити зони впливу на майданчику.

На мою думку, команда Зеленського заганяє себе у пастку безвиході. Решту своєї каденції він приречений боротися з наслідками своєї ж політичної діяльності. Це вже видно дуже добре. Режим ручного керування «зеленими кнопками» до добра не призведе. Десятки прийнятих у турбо-режимі законів вже породили та ще породять конфліктні ситуації. Ці ситуації треба буде терміново виправляти і він буде приречений їх виправляти. На решту подій, реалізацію ідей та мрій у нього просто не лишиться часу.

— Отже, який висновок?

Ситуація і надалі розвиватиметься у руслі політичних подій, що супроводжують процес руйнації моделі суспільних відносин радянського зразку. Намагання президента і його команди побудувати нову систему із старої, яка руйнується в цей час, є нездійсненними. Не можна намагатися зв’язувати клеєм цеглу того будинку, що вже активно руйнується. Не допоможе. Краще б було відійти з під уламків та починати будувати щось нове навколо того, що руйнується.

Крім того, у нас ще є зовнішні екстремальні фактори. Живучи в Україні, ми забуваємо, що навколо нас цілий світ. Його гравці активно планують і реалізують свої власні плани щодо нашої землі, робочої сили, економічного устрою і майбутнього. Одні нас бачать на мапах світу, інші за наш рахунок хочуть збільшити власні території.

— Ситуація виглядає надто суперечливою.

— Так. Саме тому, робити побутові та глобальні прогнози зараз недоречно. Ситуація змінюється надто швидко, і Україна знаходиться в умовах турбулентності. Якщо вас цікавить прогноз на найближчі півроку — варто очікувати протистояння між владою й учасниками мітингів протесту. Легітимність пана Зеленського зменшуватиметься щодня. Його дії не призводять до результату, який так хочуть бачити українці. Це однозначно призведе до настання глибокої соціально-економічної кризи. Перебіг політичної зими, традиційно для українських президентів стане показовим.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Олександр Новохатський: Решту своєї каденції Президент Зеленський, приречений боротися з наслідками своєї ж політичної діяльності