Сергій Кондрюк: В областях України можуть з’явитися земельні монополісти та резервації для безземельних

Чи здатне вплинути зняття мораторію на продаж сільськогосподарської землі на результат переговорів у Нормандському форматі? А як на рахунок інших соціальних негараздів та протиріч в України? чи може це все послабити позиції нашої делегації у Парижі? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до Сергія Кондрюка.

Сергій Кондрюк: В областях України можуть з’явитися земельні монополісти та резервації для безземельних

— Чи може знаходитися національна безпека у контексті соціальної?

— Існує певна сукупність речей, які можуть бути соціально небезпечними. І навпаки, соціальна небезпечність призводить до національної небезпеки. Зараз у суспільстві йде запекла дискусія стосовно відкриття ринку землі. Напевно, ключовими питаннями є усе, що пов’язано з головною метою її розпродажу. Наприклад: «Хто зможе купити українську землю?» і «Як її придбати?».

Усе б гаразд — кажуть «нові» обличчя у владі, але в мене існують дуже великі застереження. По-перше, українці — найзлиденніша нація в Європі. Відтак, вони мають найнижчі шанси на придбання власної землі. Українці не тільки отримують найменші в Європі заробітні плати, але й потерпають від їх невчасної виплати. Так само, існують борги по декретним і лікарняним. На фоні бідності, зростають ціни на харчі, а влада підвищує плату за енергоресурси. Усе це говорить, про відсутність в українців фізичної можливості на купівлю землі. Але серед загальної бідності є і «щасливчики». Виняток становлять 5−10% представників з так званої еліти.

До того ж, в областях України влада хоче дозволити з’явитися земельним монополістам. Можновладці прописали закон так, що одна людина не має права претендувати більше, ніж на 15% угідь в регіоні та не більше 5% в цілому по країні. Отже, скупити все в одній області можуть до 7 осіб. А уся сільськогосподарська земля України може стати розподіленою між 20 покупцями. Ми майже по прізвищах знаємо, хто має настільки великі ресурси, або здатен їх взяти з держбюджету, або «качнути» з офшорів.

У результаті такої економічної політики, левова частка українців ризикує опинитися у резерваціях на несільгосппридатних територіях. Ймовірно, їх показуватимуть іноземцям як залишки етносу.

Я дуже хочу, аби такого не відбулося. Однак мені не дають спокою кілька питань. Чому у нас так багато негативу? Чому його продукують не опозиціонери, не внутрішні і зовнішні вороги, а сама влада? Аби спробувати знайти на них відповідь, давайте подивимося не речі, що не можуть не турбувати.

— Що Ви маєте на увазі?

— Влада, вустами Гаранта Конституції, прем’єр-міністра, одіозного Милованова і народних депутатів пропонує «порізати» Кодекс законів про працю. Вони хочуть зробити умови звільнення українців легшими ніж зусилля на витирання носа. Влада і досі вірить у казочки про іноземних інвесторів, які прийдуть та принесуть мішки з золотом. Але такого не буде. Хто такі ці іноземні інвестори? Кровопивці, які принесуть сьогодні 2 долари, а вже завтра заберуть 22. Невже заради цього ми маємо позбавляти українців права на більш-менш гідну працю. Заради настільки цинічного грабунку?

А чому інвесторами не можуть стати самі українці? Якщо порахувати, скільки вони сплачують податків, ми з’ясуємо дуже цікаву річ. Їх сума у бюджеті перевищує ту, яка надходить сукупно від приватних підприємців. То на кого має працювати держава? Але замість вдячності, влада забула про працюючу людину взагалі. На сьогоднішній день, за різними оцінками, заборгованість по зарплатам становить близько 3 мільярдів гривень. І це — страшна цифра.

Наступне питання пов’язане з податками. Я проаналізував купівельну спроможність українців і з’ясував, що 80% від цін на товари і послуги становлять податки державі і прибутки бізнесу. 20% - собівартість хлібу і комуналки тощо. А ось 80% крадеться в українців з їх малих зарплат. Складається враження, що цей грабунок є нормою і синонімом до соціальної політики держави. Легально працююча людина запресована податками, низькою зарплатою та надвисокими тарифами настільки, що не може дозволити собі нормальне життя.

Хочу нагадати про демонстрацію владою свого зневажливого ставлення до найманих працівників. Чого лише вартий сейф Володимира Зеленського, де лежать завідома підписані заяви на звільнення топ-чиновників? Мабуть, саме звідси пішло бажання створити такі умови для решти українців. Людина може банально втратити роботу, через зіпсований настрій шефа та отримати повідомлення про звільнення СМС-кою.

Другий приклад зневажливого ставлення влади — зміни щодо трудових прав держслужбовців. Якщо у двох словах, то їм загрожує прямісінька дискримінація. Людей хочуть перетворити абсолютно в ніщо. Наприклад, зараз не можна звільнити людину, не виплативши їй зарплатню. Якщо ініціативи можновладців наберуть силу законів, таке стане цілком реальним. Людей не зможе захистити навіть Трудовий Кодекс, бо службовцям заборонять їм користуватися.

На мій погляд, це робиться на хвилі народного невдоволення працівниками державних органів. Однак влада не звільняє тих, хто дійсно погано працює і не карає корупціонерів. Вона воліє за краще просто викидати на вулицю людей, які чесно служать державі, позбавивши їх соціального захисту.

Резюме: У мене постійно пульсує питання: «Чому влада так багато робить негативу і абсолютно не хоче запропонувати народові, бодай якусь морквинку добра?»

— Мабуть, Зеленський вважає, що він Бога за бороду впіймав.

— Так. Партія під назвою «Слуга народу» у своєму турборежимі вже за достатньо великий період не зробила жодного практичного позитиву для пересічного українця. Це виглядає як цинічне знущання. Вони навіть не планують етапності, чи перспективності окремих прогресивних соціальних зрушень. Виходить, що Слуги народу слугують не народу, а купці олігархів та іноземним інвесторам…

Усе це мене спонукає до думки, що відбувається свідоме накопичення критичної маси протесту. Він неминуче призведе до ядерного соціального вибуху. Нащо влада це робить у настільки складних військових і соціальних умовах? Мабуть відповідь на це має дати і суспільство ілюди в погонах.

— Коли Україні варто очікувати на протест?

— Ні, це буде не протест. Я дуже позитивно ставлюся до цивілізованих мітингів. Але нам варто очікувати вибуху, який може стати схожим на «безглуздий і нещадний російський бунт». Яким стане український, я не знаю. Але нам варто очікувати на вибух, де маси не шукатимуть винуватців та правих, а трощитимуть усе: і чуже, і своє.

— Чому?

— Через принижену гідність, спаплюження своїх надій та безперспективність. Я вже говорив не раз, що як теперішня влада, так і її попередники вперто не бажають показувати соціальну стратегію, не зважаючи на вимоги Конституцію України. Відповідно, до Основного Закону наша держава є соціальною, а всі влади («нові обличчя» не стали виключенням) мають диаметрально протилежний вектор своєї політики. І зараз ми не чуємо навіть обіцянок позитиву, заради якого можна було б ще трохи потерпіти.

— Як складна соціальна ситуація може вплинути на переговори у нормандському форматі?

— Безперечно, вона значно погіршує можливості Володимира Зеленського. Його партнери-опоненти, напевно, добре проінформовані про внутрішнє скрутне соціальне становище і розуміють, що авторитет українського президента стрімко падатиме, бо не створюється підґрунтя майбутнього. Тому, Зеленському доведеться надзвичайно тяжко. Безперечно, я йому бажаю успіхів на переговорах в інтересах України. Хоча, перед зустріччю у Нормандському форматі я би радив йому побудувати соціальний фундамент всередині України.

— Чи є ризик того, що будуть чергові заборгованості по зарплаті?

— Фонд соціального страхування уже вдруге в цьому році заявляє про своє фактичне банкрутство. І це — дуже поганий дзвіночок. Вперше це сталося кілька місяців назад. Тоді йому дали кошти з іншої установи, які мали б підлягати поверненню. А зараз, щоб заплатити громадянам лікарняні знову просто не вистачає грошей. Наповнення Фонду відбувається із зарплат найманих працівників. Відсутність у ньому потрібної кількості грошей говорить про те, що заробітні плати в Україні замалі, до того їх виплата затримується, а левова частина зарплатні приховується тіньовиками.

Існує ще один момент. Держава після жорстких протестів таки виділила в цьому місяці шахтарям мільярд гривень на закриття багатомісячної зарплатної заборгованості. З того моменту, як гроші поступили на рахунки гірників, нова заборгованість вже досягла майже 600 мільйонів гривень. До кінця року вона може перерости у мільярд. За експертними оцінками заборгованість по заробітним платам по всій Україні має всі шанси дорости до 4 мільярдів гривень.

— Влада неодноразово розповідає про складну економічну ситуацію і закликає українців затягнути паски, у той час як найбагатші і далі продовжують багатіти.

— Люди можуть терпіти дуже довго, за умови, якщо не попирається їхня гідність. А в нас виходить ситуація, коли одні затягують паски, а інші щоденно змінюють краватки вартістю у піврічну зарплату середньостатистичного українця. На сьогодні, досить цинічною виглядає ситуація, коли суддя Конституційного суду, або очільник Укрзалізниці отримують зарплату у десять, а то і в сто разів вищу, ніж лікар, або вчитель. Одні мають баснослівні гроші за рахунок державного бюджету, а інші знаходяться у зоні бідності. Саме за такої разючої диспропорції з одного боку, створюються умови для протесту, який призведе до вибуху, а з іншого — частина українців збирає валізи та їде закордон.

Така антисоціальна політика не має майбутнього і всі здорові сили суспільства мають об’єднатися для вироблення нового КУРСУ ГІДНОСТІ та БЛАГОПОЛУЧЧЯ УКРАЇНИ та консолідуватися у його реалізації.