Сергій Дацюк: українці повинні почати бути самими собою
Для цього варто зрозуміти, хто ми є.
Безрезультатність мінського та нормандського форматів продемонстрували, що Україна знаходиться у парадигмі, яка ймовірно і породила війну на Донбасі. Ми належним чином ще не відірвалася від «совку». То, можливо, ми потребуємо іншої цивілізаційної платформи та суспільних відносин?
Президент Володимир Зеленський знаходиться при владі вже півроку, але все залишилося по-старому. Кумовство, дружбанство, корупція та парламентські скандали. Якою Україна буде після президентства Зеленського? Можливо нам потрібні не реформи, а щось значно глибше та масштабніше? Бо реформа — це лише зміна форми. Україна ж потребує нового змісту.
Саме тому, ми починаємо серію матеріалів щодо необхідності зміни парадигми в Україні. Спочатку, i-ua.tv поцікавився думкою філософа Сергія Дацюка.
— Якою буде Україна після президентства Зеленського?
— Питання про зміну України є надто важливим. Воно не може бути прив’язане ні до прізвища Зеленського, ні до Порошенка, ні до будь-кого з представників політичної еліти. Це питання, перш за все, стосується принципової зміни мислення. Потім уже потрібно міняти організацію. Це передбачає появу принципово нового процесу — стратегування. Поки ми його розуміємо достатньо слабко.
— Поясніть, що Ви маєте на увазі, коли говорите про стратегування? Воно передбачає стратегічне бачення?
— Так. Стратегування — це коли ви, по-перше, намагаєтеся підійти з боку цілісного, концептуального бачення. Тобто, на відміну від менеджерів, не дивитеся на світ з точки зору окремих фрагментів. Наприклад, Зеленський — типовий представник ефективних менеджерів. Такі як він, бачать світ фрагментарно і не розуміють його влаштування на цілісному рівні. Їх так вчили, і вони не винні, що у них таке мислення. Менеджерів розставили по фрагментах, і вони досягли на них успіху. Кожна корпорація є фрагментом світу. Універсальних корпорацій не існує. Саме тому, потрібно, по-перше, виходити з концептуального, а по-друге — з цілісного бачення.
Вихід з цілісного сприйняття має ще третій вимір. Він протиставлений іншим цілісним баченням і концептам. Відтак, з’являється четвертий вимір — протидія, або стратегічний двобій. Тут у середині свого цілісного бачення ти намагаєшся не просто створити власний світ, але й поглинути інші світовлаштування. Ось таким є амбітний підхід стратегії як такої.
В України його немає. У нас не існує ні організаційних підходів, ні відповідного типу мислення. Народжується надзвичайно мало його людей-носіїв, і вони не потрапляють в політику. Бо стратегія є значно вищою за неї.
— Як змінити мислення? Як показує історична практика європейських країн, це відбувається не так легко і швидко.
— Мислення не змінюється ні в політиці, ні в інституційній освіті. Ці процеси відбуваються поза ними. Мислення змінюється у клубах і, зазвичай, непублічних мережах. Для таких процесів дуже потрібні люди. Але тих, хто бажає змінити мислення завжди народжується дуже мало.
Ми — нація гречкосіїв. На жаль, своєї традиції мислення ми ніколи не мали. Люди, які у нас з’являлися, отримували оцінки диваків, або, в кращому випадку, геніїв. Ми не усвідомлювали, що може існувати певна традиція, яка дозволятиме країні розвиватися і випереджати інших. У нас цього бачення немає.
Тому, зміна мислення не завдання політики. Автоматично, після Зеленського цього не станеться. Потрібні народні зусилля. А вони можуть спрацювати лише тоді, коли станеться усвідомлення несправності старої системи. Ми пробуємо, пробуємо і більше двох десятків років ходимо по колу.
— Нормандський формат також продемонстрував свою неспроможність…
— Тому, що він побудований не на інноваціях. Там немає жодної стратегічної гри. За винятком, хіба, що Путіна. Але її ніхто не бачить і не аналізує.
— Тобто, для того, щоб Україна відірвалася від «совка» треба змінити мислення?
- Ні. У нас не має бути такої мети, як відірватися від «совка», бо вона — оманлива.
— Тоді, що нам потрібно?
- Будь-який вимір передбачає розбудову власного світу, а не прагнення відірватися. Коли ми це робимо, ми демонструємо повну залежність. А відірватися від «совка» дуже просто. Станьте прибічниками того, що пропонує Китай. Побудуйте систему соціального контролю на основі електронно-комунакційних новітніх технологій, — і ви відірветеся від «совка», а в чомусь ні, і цей контроль залишиться. Тому, «відрватися» не мета, яка нам потрібна. Ми повинні почати бути самими собою. Для цього варто зрозуміти, хто ми є. Якщо ми, говоримо: «Ми - нація», одразу потрапляємо до архаїчного лабіринту.
— Але, якщо ми не нація. тоді хто ми?
— Є ще інші виміри: цивілізація, людство світопроєкт. Є інші відповіді на ці питання.
— І що ж нам потрібно щоб побудувати той інший проєкт?
— Перевизначити себе. В іншому випадку, ми нічого вартісного не досягнемо. Так, матимемо свою мову, але управляти нами будуть інші. Розумієте, про що я говорю?..
