Про що говорили на телемості Україна та Білорусь?

12 березня i-ua.tv провів телеміст з Білоруссю. Тему сформували так: «Деокупація Криму: Будапештський меморандум vs «безальтернативній МІНСЬК». Розмова з представниками громадянського суспільства Білорусі відбулася на фоні двох важливих аспектів. Без довгої і загребущої руки Кремля не обійшлося. З одного боку, путінська Ерефія має намір проковтнути Білорусь, з іншого — готує правки до Конституції, щоб на віки вічнії прихватизувати Кримський півострів. Що робити у цій ситуації Україні? Чи варто звертатися до Будапештського меморандуму? Як Білорусь може допомогти нашій державі, в умовах московської агресії? Відповіді на ці та інші питання шукали учасники телемосту з України та Білорусі. Далі, подаємо їх думки.

Рефат Чубаров — голова Меджлісу кримськотатарського народу

Українська держава в такій ситуації (в умовах війни та анексії, — ред.) вже знаходиться 6 років. Вона приймає дії, які на її погляд, є найбільш ефективними, для повернення суверенітету над окупованими територіями. Протистоячи російській агресії, ми захищаємо інтереси не лише свої, але й інших держав, зокрема — Європи. І ми дуже хочемо, щоб про це пам’ятали. Зокрема не забували незалежні держави, які утворилися після розпаду СРСР. Перш за все, пам’ятали під час голосувань на міжнародних майданчиках. Я про це говорю з болем.

Однак позиція, яку займає офіційна Білорусь в ОБСЄ, або на Генасамблеї ООН, не дозволяє нам формалізувати нашу сумісну діяльність. Зокрема, постановки і конкретизації питання про регіональну безпеку.

Ігор Лєднік — білоруський правозахисник

На відміну від офіційної влади, ми керуємося політикою невизнання зміненого статусу Криму. Вона затверджена Декларацією за звільнення України, від 20 березня 2014 року. Ми не визнаємо союзну державу (Росію — ред.) з українським Кримом. Білоруська соціал-демократична партія звернулася в ООН з пропозицією скасування реєстрації союзного договору. Зараз буде формуватися суспільно-політична коаліція. Це — ваш партнер. Він, на відміну від нашої офіційної влади, не підтримуватиме лінію Кремля.

Михайло Пастухов — білоруський юрист

На даний момент, через інтеграцією з Росією, суверенітет нашої держави може випаритися. Ми стурбовані ситуацією в Україні, яка активно та впевнено бореться за свою незалежність. Нам треба подумати, що можна зробити для забезпечення суверенітету своєї держави. Йому все більше і більше загрожує Росія. Навіть останні правки до її конституції свідчать про те, що політика поглибленої інтеграції буде продовжуватися і набиратиме обертів. Ми це розуміємо і вважаємо Україну партнером.

Сергій Горбаченко — український правозахисник

Якщо ставити питання про звернення до міжнародної спільноти і казати, що по відношенню до України не виконується Будапештський меморандум, треба запитати і на яких умовах російські війська перетнули наш кордон. А це — одна з провідних умов, за яких може бути виконаний меморандум, підписаний у Будапешті.

Олексій Якименко — український журналіст, ведучий i-ua.tv

У 2014 році світ змінився, але ця пандемія (коронавірус — ред.) його зробила іншим ще більше. Які б теми ми не розглядали, потрібно враховувати світовий контекст. Зараз уява про той глобальний світ куди ми рухалися, повністю знищена. Одні народи не хочуть бачити інших. Старі правила анульовані. То ж, якщо ми говоритимемо в контексті Будапештського меморандуму не враховуючи останні події, зробимо помилку. Ми рухаємося до національних держав. Туди, що опротестовувалося 5 — 10 років назад. Зараз у світі змінюється структура економіки. Те ж саме відбувається із суспільством та правилами його організації. А ось тим, що нас об’єднувало і робило спільнотою є наша історія. А правила — мінливі. У нас будуть абсолютно інші противники та союзники. Давайте це врахуємо, бо ми маємо мало часу.

Юрій Смелянський — експерт з питань деокупації Криму.

На мою думку, головною гарантією виконання всіх міжнародних угод нашої держави, які вона підписувала колективно, чи в парі з іншими країнами, є сильна в економічному, політичному і військовому плані Україна. Головна гарантія безпеки для неї — її власні збройні сили та військово-морський флот. Якщо цих двох гарантій дотримуватимуться — буде все добре. Відпаде необхідність на телемостах і конференціях підіймати питання, який міжнародний договір допоможе Україні вирішити її негаразди. Підсвідомо, маючи на увазі, що прийде хтось добрий з закордону і переможе ворога замість нас.

Тепер, про питання деокупації Криму, з точки зору його легітимності. Документ буває легітимним тоді, коли його приймає уповноважений орган. У даному випадку, це — Верховна Рада. У 2016 році ми проводили парламентські слухання про Крим, де виробили рекомендації. Жоден пункт з них, на жаль, так і не виконали. Якби їм приділили увагу, ми б говорили в іншому контексті. Скажімо, про наслідки для світу від деокупації Кримського півострову. А зараз найголовніше те, яку загрозу для міжнародного співтовариства несе Росія, розмістивши там ракети з ядерною зброєю і флот, який перетворив Азовське і Чорне моря на внутрішні води РФ.

Іван Пєтухов — голова правління Національної Асамблеї України

Треба розуміти, що війна — це не тільки горе, розруха та проблеми, але й нові можливості. І я б зробив на це акцент. В України, в першу чергу, у тієї частини людей, які усвідомлюють всю складність нашого стану і бачать, що руйнуються міжнародні інституції мають можливості змін. Ми спостерігаємо як країни відмовляються від виконання міжнародних гарантій. Зокрема — міжнародного права. Підписаний меморандум — це не папірець. Там поставили свої підписи перші особи країн. Якщо вже Сполучені Штати Америки, Великобританія і Франція не здатні змусити Росію виконати свої обов’язки, то хай вони заплатять за втрати, принесені нам Кремлем. Хай дадуть компенсацію. Не крізь зашморг МВФ, а компенсують наші збитки.

Якщо у наших влад немає мужності ввести військовий стан, то у нас є народна демократія. Є 5 стаття Конституції, де народ визнається сувереном. Це чітко написано у її першій частині. І народ здійснює управління або напряму, або через обрані органи. Усвідомивши цю ситуацію, ми можемо змінити, по-перше, перемогти не стільки війною, скільки підняттям економіки нашої країни. Тільки тоді, коли Україна буде успішнішою за нашого агресивного північного сусіда, можна буде повернути Крим. Основний наш напрям — це зміни, які ми здатні запропонувати світові. Зокрема, ми відчули на власній шкірі, як жити з настільки агресивним сусідом. Відчули на смертях синів, які поклали життя і продовжують гинути ледь не кожен день. Навіть тоді, коли ми проводимо цей телеміст. Усвідомивши це, ми маємо змінити ситуацію. Годі бігати до Путіна і просити в нього миру! Я закликаю людей, які дивляться нас і в Україні, і в Білорусі почати змінюватися самим, а не чекати, поки хтось за нас щось зробить. Зокрема, і міжнародні інституції.