Юрій Смелянський: В цілому стан України — це неготовність до будь-яких викликів

Чи допоможе Україні карантин подолати корона вірус? А як його переживе українська економіка? Адже карантинні засоби, які передбачають транспортні обмеження, залишили без зарплат чимало українців. Відповіді на ці питання i-ua.tv допомагав віднайти експерт з деокупації Криму Юрій Смелянський.

— Що первинніше: карантинні заходи, з метою недопущення розповсюдження пандемії, чи відмова від них, заради збереження економіки?

— Вибачте, але питання сформульоване провокативно. На мій погляд його не можна так ставити — що принести в жертву?

За останні 20 років Україна, як, втім, і світова спільнота, не в перший раз переживає епідемію. Наприклад. 2002 — 2003 роки епідемія важкого гострого респіраторного синдрому або SARS (пурпурна смерть) або «атипова пневмонія», почалася також в Китаї. Епідемія пандемічного грипу, А (Н1N1) у 2009 році. Епідемія свинячого грипу у 2016 році. Іншими словами — пандемія в 2020 (почалася в кінці 2019) не виняткова подія на часовому відрізку останніх двох десятиліть. Чотири спалахи за 20 років в середньому раз в 5-ть років. Приблизно про таку ж середню частоту кажуть фахівці вірусологи.

Отже. Питання строгості, жорсткості і логічності карантинних заходів — це питання готовності системи охорони здоров’я України та української влади протистояти епідеміологічним викликам, ризикам і загрозам. Історія останніх 20-ти років показала, що ні існуюча система охорони здоров’я, ні українська влада до подібних викликів не готові. Ні в 2002—2003, ні в 2009, ні в 2016, ні в 2019 — 2020. В цілому стан України — це неготовність до будь-яких викликів. У діючій системі відносин, рівні соціально-економічного розвитку що склався, споживчих можливостей основної маси населення, діючих моделей податкової і бюджетної систем Україна ніколи не зможе бути готова протистояти подібним викликам.

Трохи про саму готовність. Мова не йде про готовність протистояти конкретного виду вірусу, мати проти нього необхідні ліки. Це неможливо. У цьому сенсі все світове співтовариство не зможе мати необхідний ступінь готовності. А ось мати з досвіду попередніх спалахів епідемії протоколи дій, запас загально захисних медикаментів, санітарних матеріалів, готовність розгорнути і направити промислове виробництво та наукові установи в необхідному напрямку — так повинно бути. Саме таку готовність сьогодні демонструють США та інші розвинені держави. Україна ж демонструє, що за останні 20 років ніякого досвіду в питаннях протидії вірусним епідеміям ні система охорони здоров’я, ні система державного управління та місцевого самоврядування не придбали.

В результаті ми можемо спостерігати телеролики, як основний засіб боротьби з неготовністю; терміни карантину, як надію на зміну погодних умов, при яких відбудеться природне ослаблення поширення вірусу та прагнення, в умовах неготовності, що склалися закріпити елементи диктатури і інструменти державного насильства.

Тепер про збереження економіки. Не вперше та не перший рік йдеться про те, що діюча економічна модель в Україні не здатна принести нічого доброго ні для сьогодення, ні для майбутнього нашої держави. Про необхідність трансформації, вірніше створення нової економічної моделі для України йдеться не перший рік. Це визнає і українська влада незалежно від прізвищ осіб у владі. Але визнавати необхідність і займатися трансформацією — речі різні. З цієї причини в Україні, крім розмов і освоєння грантових грошей далі справа не пішла. Все чим займається влада — це намагається підлаштувати сформовану економічну модель в Україні одночасно під запит суспільства на зміни і під запит олігархічного класу на консервацію ситуації, моделі. Як результат і виникають такі провокативні питання: про важливість та первинність між економікою і боротьбою з епідемією.

Всі розмови про наслідки для економіки анти-епідеміологічних заходів що проводяться, в цілому, зводяться до питання оцінки можливого періоду збереження сьогоднішнього рівня споживчих можливостей населення. В тому числі, в умовах настання тимчасового безробіття. Україна бідна держава. Бідна, в першу чергу, з точки зору споживчих можливостей основної маси населення. Бідне суспільство, у тому числі, це суспільство, яке живе в системі «від зарплати до зарплати». Таке суспільство в масі не має «подушки безпеки» у вигляді відкладеного попиту на банківських рахунках або «під матрацом».

Діюча економічна модель в Україні передбачала і підтримувала саме такий стан суспільства — з низьким рівнем споживчих можливостей. Іншими словами. Середній клас, який своїм рівнем споживчих можливостей здатний в умовах кризи підтримати національну економіку в Україні практично відсутній. Це означає, що відсутня соціальна верства, на який в умовах анти-епідеміологічних обмежень влада могла спертися.

Одним з елементів середнього класу є представники малого і середнього бізнесу. Але прийняті владою анти-епідеміологічні заходи обмежують діяльність саме малого і середнього бізнесу. І в цьому питанні, на мій погляд, проблема в наступному. В основній своїй частці малий і середній бізнес в Україні розвивався як посередницький бізнес. Не виробничий. За винятком аграрного сектора. Сектор послуг, посередництво всіх видів — перші сектора економіки, які потрапляють під об’єктивні обмеження. А це удар по малому і середньому бізнесу. Економічних інструментів, за винятком прямого бюджетного фінансування, у структурі державної влади для підтримки малого та середнього бізнесу немає. В умовах діючих моделей податкової і бюджетної систем такі інструменти просто не передбачаються. Бюджетних ресурсів на пряме бюджетне фінансування також немає. Це прояв «прокляття бідності».

Застосування пропорційних ставок оподаткування породжує ще одну проблему — економічні інструменти для компенсації втрат в умовах анти-епідеміологічних обмежень існують, в основному, лише для власників великого капіталу. Таким чином побудована українська модель податкової системи. З цієї причини виникає об’єктивна критика прийнятих парламентом економічних законів для періоду карантину. Прийняті і оголошені пільги дають якийсь позитивний ефект тільки для великих підприємств. Тобто власникам великого капіталу. В основному тим, кого в Україні прийнято називати олігархами. З іншого боку. Тимчасова відмова від справляння окремих видів податків призведе до зменшення можливостей щодо забезпечення соціального захисту (підтримці мінімально необхідного рівня споживчих можливостей) з боку державної влади та місцевих органів самоврядування. Це прояв помилок у формуванні українського економічного базису, формула якого: «багаті — багатіють, бідні — біднішають».

Завдання для української влади знайти в умовах економічно бідної держави такий алгоритм анти-епідеміологічних дій, при якому, епідеміологічне благополуччя не буде досягнуто за рахунок масштабного падіння споживчого попиту через падіння споживчих можливостей основної маси суспільства. Знайти таку модель, в тому числі, завдання самозбереження для діючої влади.

На жаль, поки що, прагнення виробити таку модель у чинної влади не спостерігається.

— Чи витримає українська «реформована економіка» карантинні обмеження?

— З моменту здобуття незалежності українська економіка постійно знаходиться в умовах перманентної кризи. Найбільш сприятливим в Україні, з точки зору рівня ВВП, був 2007 рік. У 2007 році відзначалося, що при всьому позитиві Україна ще не досягла рівня 1990 року. І це при тому, що 1990 рік був також кризовим. В економічному плані. І незалежність Україна здобула в умовах глибокої економічної кризи. В кінці 2007 року Україну наздогнала хвиля світової економічної кризи. Вплив цієї хвилі кризи послаб до кінця 2009 року. Після цього швидко відновився попит на продукцію, що експортується Україною. І ми отримали певний імпульс до відновлення економіки. Сьогодні, на жаль, ми повинні відзначати, що на початку 2020 року нами не досягнуто рівня 2007 року. Економіка держав, як і самі держави вмирають дуже повільно.

Я розумію, що словосполучення «реформована економіка» для України Вами використано в саркастичному сенсі. Доречніше словосполучення «деформована економіка». Коротка відповідь на Ваше питання — в якомусь вигляді витримає.

Доречніше міркувати про те, скільки ми побачимо банкрутств; змін власників; скільки підприємств просто перестануть існувати; скільки робочих місць буде скорочено і як швидко вони зможуть бути відновлені; яким буде попит на українські трудові ресурси після закінчення пандемії і скільки робочих рук покине Україну? На мій погляд, ці прогнози в більшій мірі песимістичні.

В цілому економіка не зупиняється. Частина виробничих підприємства продовжують працювати. Частина скоротять свої обсяги виробництва і частина перестануть випускати продукцію.

Думаю, як і в хвилю економічної кризи 2007 — 2009 років постраждає український експорт. В результаті припинення функціонування частини робочих місць впаде внутрішній попит. Бідна українська економіка в результаті стане ще більш бідною. Але не помре. А ось як швидко і на який рівень українська економіка зможе відновитися, на який рівень і як швидко зможе відновитися внутрішній споживчий попит — питання полемічне. І залежить відповідь на це питання від тих рішень, які прийме державна влада в Україні. Діюча. Або та, що прийде на зміну діючій. При цьому не забуваємо війна нікуди не поділася, і російська агресія триває.

— Чи сприятиме ця ситуація зміні соціальних відносин?

— Може виявитися сприятливою. Може виявитися не сприятливою, тобто ніяк не відобразитися. Ситуація з епідемією лише загострює прояв тих проблем, які в Україні протягом усіх 28 років незалежності не вирішувалися або вирішувалися не так як треба. Тобто, не в інтересах суспільства, не в інтересах національної безпеки. Як буде далі? Повторюся. Все залежить від тих рішень, які будуть прийняті чинною владою або тими, хто прийде на зміну діючій владі.

Умови загострення кризи є сприятливими умовами для зміни або трансформації: управлінської моделі; економічної моделі; моделі системи відносин в державі. Чи зможе цим скористатися чинна влада покаже час. Слід зазначити, що період, що минув з кінця виборчого процесу, не залишає особливо великих надій на позитивний результат.