Юрій Смелянський: Кожен регіональний ринок розподілу електроенергії в Україні монопольний

Ринок енергоносіїв в Україні — це реальність, чи міф? Усі ми платимо за газ та електрику, але не знаємо, з яких складових складається тариф. У платіжках це не роз’яснюється. Виходить, ми віддаємо гроші всліпу. Можливо, це відбувається тому, що бал правлять монополії та олігархи? Із цим та іншими питаннями i-ua.tv допоміг розібратися експерт з питань економіки Юрій Смелянський.

— Чи існує в Україні ринок енергоносіїв? Ми не знаємо, хто встановлює тарифи і з чого вони складаються.

— Дивлячись що приймати за ринок. Ринок — це сукупність умов, процесів, процедур при яких будуються взаємовідносини між продавцем і покупцем. Іншими словами — система економічних відносин, при яких виробляються, розподіляються, обертаються і споживаються блага. Тобто, якщо, наприклад, у Вас вдома є електрика і Ви можете нею користуватися — то існує ринок. Якщо тільки Ви цю електрику самі для себе не виробляєте. Наступне питання, яке логічно повинно виникнути: а який він цей ринок?

Ви поставили питання про ринок енергоносіїв. Якщо приймати термін «енергоносії» буквально, то говорити треба про ті природні джерела, з яких можна виробити енергію (нафта, вугілля, газ і так далі). Людське життя сьогодні, вірніше її побутове забезпечення, знаходиться в прямій залежності від електроенергії. Немає електрики — нормальне життя в квартирі або в будинку зупиняється. З цієї причини я прекрасно розумію, що питання стосується саме ринку електроенергії.

Говорячи про виробництво, постачання, розподілі та споживанні електроенергії в Україні ми будемо говорити про різні рівні або різні сегменти питання електричної енергії, як блага, що споживається.

У промисловості, сільському господарстві, на транспорті електроенергія це ресурс з використанням якого виробляються інші блага. Функціонує велика кількість покупців цього ресурсу. Отже, електроенергія — це елемент ринку ресурсів.

Можливість користуватися для побутових потреб електроенергією, а отже водою, газом для нагріву і обігріву, домашніми приладами, отримувати інформацію і так далі відноситься до розряду житлово-комунальних послуг. Житлово-комунальні послуги — це сегмент споживчого ринку.

Заговорили про електроенергію і вже два ринки проглядається. Не будемо заглиблюватися.

Виробництво електроенергії. Атомна енергетика — це монополія держави. Тобто сегмент виробництва електроенергії на атомних станціях монополізований державою. Виробництво теплової електроенергії також монополізоване. Приблизно 80% генерації на теплових електростанціях — це ДТЕК Ахметова. В цілому ринок генерації (виробництва) електричної енергії поділений між, приблизно, чотирма — п’ятьма учасниками включаючи державу. Якщо дивитися в такій площині погляду на виробництво електроенергії як сегмента загального енергетичного ринку України, то це олігополія. Тобто, ринок недосконалої конкуренції.

В свою чергу. Людини, в більшій мірі, питання споживання електричної енергії цікавить з точки зору її вартості. З цим питанням пов’язаний ще один сегмент енергетичного ринку України — розподіл електроенергії. Сегмент розподілу електроенергії являє собою сукупність регіональних ринків (область). Кожен регіональний ринок розподілу електроенергії в Україні монопольний. Це приблизно 10-ти прізвищ на всі області України. У тому числі громадян Російської Федерації.

Раз регіональні ринки електроенергії монопольні, а електроенергія є найважливішою невід’ємною складовою якості життя і соціально-економічної стабільності в державі державна влада не може допустити, щоб її (влади) існування було залежне від бажання власника регіональної енергетичної компанії забезпечити свій добробут. З цієї причини функцію ціноутворення на електроенергію державна влада взяла на себе. Це ні в якому разі не означає, що державна влада формує ціну електроенергії виходячи з турботи про громадян. Ні. Споживчі можливості до уваги беруться, але лише в рамках забезпечення якогось прийнятного рівня соціально-економічної стабільності. Ціна електричної енергії в Україні — це монопольно встановлена ​​ціна.

Ну, а ринок електроенергії в Україні, як конкурентний ринок, існує виключно в фантазіях власників енергетичних компаній і державних чиновників.

Ще одні питання. Це можливість формування конкурентного ринку електроенергії в кожному регіоні (області) України. Теоретично — так. Але для цього необхідно переглянути питання приналежності електричних мереж, по яким передається електроенергія. На сьогоднішній день електричні мережі в регіонах, як специфічні транспортні мережі, належать тим же власникам, що і обласні енергокомпанії (обленерго). До моменту ліквідації на регіональному рівні монополії на доставку електроенергії до споживача (тобто, на специфічну транспортну інфраструктуру) сподіватися на формування регіональних конкурентних ринків електроенергії безглуздо і наївно.

— Усе належить монополіям. Складається враження, що монополізм і є основою для панування кланів в Україні.

— Монополія один з видів (варіантів) побудови системи взаємодії між продавцем і покупцем благ. У ситуації наявності монопольного ринку продавець благ встановлює правила цих взаємин.

Я б дозволив собі зазначити один момент. Незалежність України отримала в результаті розвалу СРСР. У командно-адміністративній системі відносин в СРСР власність на виробництво, розподіл і продаж благ, в основному, монопольно належала класу партійної та радянської номенклатури. Після здобуття Україною незалежності частина класу партійної та радянської номенклатури стала основою формування української еліти. У тому числі політичної та економічної. Для цих людей система взаємовідносин між продавцем і покупцем може будуватися виключно за сценарієм — монопольний диктат. При цьому монопольним диктатором можуть бути лише вони і їхні близькі.

Такий погляд дозволив успішно сформувати в Україні соціальну групу, яку ми звикли називати олігархами. Припустимо зробити твердження, що декомунізації погляду на систему відносин між продавцем і покупцем в Україні не відбулося. Ну, а ціна на електроенергію лише один із прикладів слідства панування в Україні подібного погляду. Як мінімум, серед тих, хто займає місця української еліти.

— Чи не є монополізм причиною зовнішнього управління?

— Будь-яка бідна держава, якщо живе невідповідно до своїх доходів, є державою залежною. Наприклад, залежною від міжнародної допомоги. Будь-яка залежність від будь-яких зовнішніх або внутрішніх джерел допомоги — породжує наявність умов. Будь-які зовнішні умови для отримання допомоги можна розглядати як елементи зовнішнього управління. Будь-які умови від резидентів, які надають влади допомогу в подоланні проблем, що виникли або погроз можна розглядати в якості зовнішніх для державної влади джерел управління. Для влади, якій суспільством делеговані повноваження на управління державою зовнішнім є будь-який не передбачений Конституцією вплив. Будь воно з боку держав-партнерів, кредиторів або українських олігархів.

Тобто. Умови, які висуває МВФ самостійно або за пропозицією української сторони (як формування гарантій виконання зобов’язань) для отримання допомоги (валютні кредити) це елементи зовнішнього управління. Невідомі умови з боку українських олігархів, які були висунуті української влади, як умова, надання допомоги в організації протиепідемічних заходів (закріплення областей за олігархами) також є елементом зовнішнього управління.

Сам по собі монополізм не є причиною виникнення зовнішнього управління. А ось тотальна бідність суспільства, бідність держави, які були породжувані монополізацією практично всіх сторін економічного життя держави Україна призводять до необхідності звернення за зовнішньою допомогою. І, отже, виникнення елементів зовнішнього управління.

— У Верховній Раді зареєстрували проект закону про ЄДСМ. Якби документ став Законом, він би порушив владу монополій? Його розробила НАН України на прохання РНБО. Парламенти попередніх скликань підтримували документ конституційною більшістю у першому читанні, до другого його не допускали. То може союзницею монополій є влада? Може і влада, і опозиція однакові? Чимало діячів з однієї опозиційної сили, яка активно виступає проти високих тарифів, чинять спротив ЄДСМ.

— У тексті законопроекту ЄДСМ визначається як єдина державна система моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати паливно-енергетичних ресурсів та комунальних послуг. Тобто система, яка в реальному часі здійснює аналіз і оцінку паливно-енергетичного балансу в Україні. І для оголошених цілей така постійно діюча платформа або система потрібна. Наявність оперативного аналізу такого виду полегшить прийняття державних рішень. Було б дуже добре, якби в кінці кінців український парламент прийняв остаточне рішення про створення такої аналітичної системи.

Але хотілося б повторитися. Аналітичної, не більше того. Я розумію, що для будь-якого розробника його «дітище» найкраще, найефективніше тощо. Але в нинішніх українських умовах не варто приписувати будь-якій системі ознаки не властиві цій системі. Що буде робити аналітична система? Показувати в якому стані знаходиться паливно-енергетичний баланс в Україні. Які існують загрози, виникають дисбалансі тощо. І це добре.

Чи є наявність таких аналітичних даних гарантією виникнення конкурентного ринку для паливно-енергетичних ресурсів? Ні. Подібна аналітика може лише показати, що є проблеми і потрібні рішення. До речі, найпростіші рішення для подолання проблем, що виникають це одержавлення. В Україні дуже люблять швидкі, прості турбо рішення без оцінки наслідків. Особисто мене насторожує стаття законопроекту про фінансування діяльності ЄДСМ — інвестиції та інші надходження. Які інвестиції? Бюджетні? Або від кого завгодно? А як же тоді бути з гарантіями щодо збереження таємниці отриманих даних? На мій погляд тут проглядається можливість виникнення корупційних ризиків.

Ще один момент. Передбачається, що норми дії закону будуть поширюватися на фізичні і юридичні особи як на споживачів і платників за використання паливно-енергетичних ресурсів. Що це означає? Зобов’язанням оплачувати спожите? Так це зобов’язання виникає за укладеними договорами з продавцем послуг. Для, наприклад, домогосподарств виникає ще один контролер, перед яким домогосподарство має звітувати про споживання та оплату паливно-енергетичних ресурсів? Тобто посилення контролю держави за особистим життям і особистими фінансами? В якійсь частині. Це варіант повернення в СРСР. Такого допускати не можна. А ще така додаткова звітність означає додаткові витрати і для домогосподарств, і для юридичних осіб. Відповідей на ці питання немає.

Теоретично вони можуть бути отримані після розробки і затвердження Регламенту, який передбачений законопроектом. Українська реальність показує, то що розробляється після прийняття будь-якого закону, як супутній, додатковий, роз’яснювальний, але обов’язковий нормативний документ лише створює додаткові, не передбачені законом повноваження і будь-яку гарну ідею перетворює в негативний результат.

Виникає відчуття, що розробники законопроекту виходять з того, що в Україні паливно-енергетичний ринок так і залишиться монопольним і необхідно створити на цьому монопольному ринку систему контролю за оплатою за монопольно встановленими державою цінами споживаних благ. Які, в свою чергу, не відповідають споживчим можливостям основної маси як побутових споживачів, так і виробничих. На мій погляд подібні норми з законопроекту повинні бути прибрані.

Завдання державної влади створити умови для виникнення конкурентного ринку в паливно-енергетичному секторі. А, повторюся, система збору та аналізу даних про стан ринку дійсно необхідна.

І з приводу тієї частини Вашого питання, яке стосувалося дій різних парламентських політичних груп. В Україні відсутні ідеологічні партії. В Україні відсутня змагання ідеологій. Як наслідок, в правильному розумінні суті терміна — в Україні відсутня опозиція. Борються між собою українські політичні угруповання за право «нарізати український державний пиріг» для забезпечення особистого благополуччя ніякого відношення до опозиції не мають. Отже, мислять всі однаково. А доля ЄДСМ черговий тому приклад.