Небуденні роздуми про буденне

Із здобуттям Української незалежності ми так і не отримали в своїй хаті свою правду, і силу, і волю. В цьому переконана вітчизняна дослідниця Олена Скоморощенко. На її думку, причина усіх наших бід криється у недолугих ціннісних орієнтаціях і відсутності проекту власного розвитку. I-ua.tv поспілкувався з пані Оленою. Її позиція та думки ми виклали у кількох блоках статті.

Цивілізаційні проблеми України

Близько дев’яти сторіч Україна не мала власної державності. Нам українцям видавалося, що це — основна проблема всіх наших нещасть. Саме тому, ми багато сторіч поспіль мріяли про створення власних державних інституцій, як головної панацеї. Та як то кажуть, бійтеся своїх бажань. Тридцять років української незалежності довели, що інституції зовсім не є панацеєю від наших бід. Здобувши державу, ми не маємо власного суверенітету і свого права на своїй землі, хоча наша Конституція не найгірша в світі. Ми як і були під зовнішнім управлінням, так і залишилися.

Такий стан речей показав, що усе залежить не від законів. Проблема має значно глибший ґрунт. І він перебуває у цивілізаційному вимірі. Відтак, кожна цивілізація породжує власні цінності і ритуали. Тому, якою б досконалою не була система права та інституцій, цивілізація все одно зпродукує свою реальність. Так відбувається і в Україні.

Чимало філософів міркували над тим, як впливає тип цивілізації на цінності та життя. Найпоширенішою концепцією є модель Тойнбі. Утім Олена Скоморощенко розробила власну, на основі досліджень інших філософів. У неї вийшла п’ятирівнева драбинка.

П’ять сходинок цивілізації

У базі, на першому щаблі стоїть аграрно-релігійна цивілізація. Саме з неї і починається людський розвиток. Перехід від дикого стану збиральництва злаків і полювання на звірів, який відбувся десять тисяч років тому, став найбільшою революцією на нашому еволюційному шляху розвитку. Приручення тварин і вирощування злаків створило першу — аграрно-релігійну цивілізацію. Її головні цінності — Бог, родина та земля.

Наступною сходинкою є містично-торгівельна цивілізація — час, коли землеробство перестало бути найприбутковішим видом діяльності. Його замінила торгівля, передусім, морська. На просторах Євразії, іменованої англійським географом Хелфордом Джоном Маккіндером серцевинною землею, з’явився Великий шовковий шлях. Транспортний коридор з заходу на схід, від України до Китаю. Його протяжність дорівнює, близько 5 тисячам кілометрів.

Містично-торгівельна цивілізація припадає на епоху Середньовіччя і період великих географічних відкриттів. Португальці та іспанці — перші світові гегемони, зробили революцію простору. Відтак, вони створили загально-планетну торгівлю та чисельні ринкові операції.

Тут також потрібно зробити акцент на слові «містична». Бо з 13 кораблів, відправлених з Португалії, до Індії доходило не більше двох. Люди тієї доби покладалися на удачу, а це вже інші цінності ніж за аграрної доби. Торгівля породжувала прибуток. Хоча, прибуток — це дуже давня цінність середньовічного ґатунку.

З винайденням парової машини у 1750 році, почалася нова ера — індустріальна цивілізація. Стався перехід, рівний неолітичній революції. Ми перейшли від мускульної сили людини і тварини до використання машин. Сьогодні ємність і потужність автомобілю вимірюється у кінських силах. Тут зовсім інші цінності, відносини і можливості. І це була теж шалена глобальна перебудова людства. Змінилася структура багатства і влади. Ті, хто раніше були відомі як родовиті феодали, перетворилися на ніщо і зникли безслідно геть. Натомість, найбагатшими людьми могли стати навіть безграмотні селяни та ремісники.

Індустріальна ера має декілька стадій. Класично їх рахують три. Перша стадія припала на кінця XVIII сторіччя і продовжувалася до 30-х років XIX. Вона найбільш звіряча і найменш людська. Тривалість робочого дня досягала до 18 -16 годин на добу. Друга стадія пов’язана із появою легкої та обробної промисловості. Люди, які працювали на заводах, нарешті, отримали більше прав. Із третьою стадією стало зрозуміло, що усі головні багатства людства дає індустрія, а зовсім не аграрна економіка. Мріяти про останню можуть лише дурні.

На рубежі ХІХ — ХХ сторіч відбулося перетворення індустріальної економіки на корпоративну. З малих підприємств почали виникати потужні, багатопрофільні гіганти. Вони нараховували десятки тисяч працюючих і випускали сотні позицій товарів. Так у ХХ сторіччі почалася корпоративна ера. Вона породила нові цінності, відносини, черговий перерозподіл влади і багатств. Зокрема, успішність дарувала робота команди. Бо об’єднані однодумці із чітким розподілом праці можуть досягти разом неабияких висот. Так з’явилася цінність команди.

У ХХ сторіччі ми мали і в Україні, і в світі загалом, потужну корпоративну цивілізацію. Та нічого не вічне і вона вичерпала себе. Із 80-х років ХХ сторіччя, з початку президентства Рональда Рейгана ми отримали віртуальну цивілізацію, засновану на маніпуляціях. Базою у ній стало не матеріальне виробництво, а цінності. У класичній гуманітарній науці це називається виробництво знань, хоча в реальності — це виробництво маніпуляцій. Люди стали забезпечені їжею, житлом і одягом і вони стали цікавитися нематеріальними речами. Так стала можливою ера маніпуляцій.

На шляху до цивілізації духу

Зараз людство стоїть на порозі нової цивілізації. В усьому світі найкращі, найсвітліші люди шукають відповіді на питання, якою вона має бути. Поки її ще не знайдено. Але з впевненістю варто сказати, що егоїзм, поставлений старою віртуальною цивілізацією на ціннісний п’єдестал має піти в небуття. Насправді, він — згубна для душі і тіла пастка.

То ж людство зараз знаходиться у стані пошуку. Скоріш за все, нова цивілізація буде творчою. У ній людина зможе реалізувати не своє тіло, а свою душу. У попередніх цивілізаціях головною потребою було виживання. Тепер воно гарантоване і забезпечене. Тому, з’являється потреба розвитку духу.

У новій, творчій цивілізації людина зможе проживати за один виміряний вік багато життів. У майбутньому, вона буде здатна опанувати багато професій, володіти багатьма наборами якостей та мати багато особистостей. Так людина зможе віднайти істинну себе. Що мається на увазі? З семи років, дитина знаходиться під контролем оточуючих: батьків, вчителів, інших дітей. Вони наповнюють її знаннями, цінностями та світовідчуттям. Усе це — впливає на її сутність. Протягом наступного життя людина користується цими якостями, психофізичними реакціями, інстинктами та соціальним рисами. Вона від цього всього страждає, бо це не вона закладала.

Нова цивілізація допоможе людині віднайти її істину сутність. Зараз у неї відносини з собою, приблизно такі як у графа Альмавіви з п’єси Бомарше. «Ви в цьому замку керуєте всім, крім самого себе», — казав графові Фігаро. Уже незабаром почнеться ера, коли людина, нарешті, зможе собі дати раду. Вона стане здатною переглядати і перетворювати саму себе.

У ХХ сторіччі людина хизувалася своїм верхом над природою, раділа здатності переводити в іншу сторону русла річок і навіть мріяла про освоєння Космосу. Та хіба варварам, які не можуть дати собі раду, мінливим і егоїстичним створінням Всесвіт під силу? А щоб вони наробили, якби його освоїли?

Україна і новий світ

Зараз все людство знаходиться у стані пошуку нової цивілізації. Той народ, який її запропонує, подібно до французів, які заразили своїми ідеями свободи, рівності і братерства весь світ, стане цікавим для інших. Революція забезпечила Франції місце у європейській цивілізації. Вона і зараз є однією з провідних країн Європи.

Нагода увійти до першого ряду народів світу з’явилася і в українців. Тим паче, що наша держава знаходиться у пекучому стані. Ми маємо, або зробити прорив, або піти назад. Третього не дано, бо Україна подібна до Феніксу. Хіба що з різницею, що полум’яний птах гарантовано воскресає, а Україні це відновлення ніхто не гарантував.

У нас з’являлися герої, які заради неї йшли на Голготу. Жертовно присвячували своє життя меті, аби тимчасово воскресити Україну. Першим був Дмитро Вишневецький, потім — гетьман Петро Сагайдачний. Хоча останній мав неймовірний талант воїна, але він зміг вибудувати дуже потужну цивілізацію. Та на жаль, його нащадки — покоління починаючи від Хмельницького, закінчуючи Мазепою, його здобутки бездарно змарнували. Наступними цеглинки до української цивілізації закладали романтики Шевченко і Костамаров, Драгоманови -брат і сестра — Михайло та Ольга, більш відома як Олена Пчілка, Франко і Леся Українка. Потім були надзвичайно потужні інтелектуали з націонал-комуністів. Вони під гаслами «Українізація та Індустріалізація!» створили успішну Харківську цивілізацію. Саме вони заклали проект Радянського Союзу, змусивши російських комуністів відмовитися від держави повністю імперського зразка. Потім і вони пішли на Голготу і були розстріляні більшовиками.

Зараз ми отримали державу, але наші проблеми так і не здобули свого вирішення. Завдяки старим колоніальним порядкам, усі наші президенти та уряди за своєю суттю були лише колоніальною адміністрацією. Починаючи від Кравчука, закінчуючи Зеленським вони не мають свого проекту. У них є уявлення, на кшталт: «головне прийти до влади, а там буде вино». Утім це — шлях в нікуди. Щоб отримати власну свободу на власній землі потрібно мати власний проект. В іншому випадку, ми і далі знаходитимемося в пастці, в якій перебуваємо вже 900 років.

Як це зробити, ми не знаємо, бо не маємо власного проекту. Саме тому, його потрібно створити. Звісно, якщо ми хочемо жити власним життям. Проект має бути цивілізаційним, щоб вибратися з пастки, в якій ми вже знаходимося 900 років. Для цього потрібно стати одними з найсильніших.

На рахунок пошуку українського проекту, Олена Скоморощенко налаштована доволі оптимістично. Тим паче, що зараз Україна стоїть у точці переходу. Її попередній життєвий простір закінчується. Він зазнає неминучого краху. А щоб продовжити буття, треба перейти у новий. Для цього маємо його створити. Для себе і для всього світу. Не більше і не менше. Оце і буде дійсна слава України за її внесок у розвиток світової цивілізації.