Кому протягне руку Путін в Україні?

Широка суспільна дискусія стосовно причин та наслідків обрання нового, кільканадцятого за 25 років Незалежності Прем’єр-міністра України, триває настільки інтенсивно і у різних ракурсах, що практично набула рис громадського «мозкового штурму». Правила ж останнього передбачають приділення експертної уваги усім думкам, включаючи неочікувані, нерядові.

Поміж таких наразі не зустрічався прогноз щодо висунення В. Гройсмана на прем’єрську посаду у якості старту реалізації в Україні плану «Преємник», задля виведення чинного Глави держави з-під ударів долі та створення умов для передачі ним справ іншому «черговому по країні».

Скоріш за все, у рамках даного сценарію, як відносно безболісний і «мирний», передбачений і дочасний добровільний відхід Президента, залежно від ступеня дискредитаційного зовнішнього тиску, усезростаючого внутрішнього неспокою, назрівання економічного колапсу і, можливо, останньої для України драматичної революційної ситуації.

Отже, справа за наступником із добором певних якостей: підконтрольний і особисто відданий П. Порошенку, без жирних плям на репутації, амбітний до влади, прихильний до курсу ліберальних реформ і приборкання корупції, рукостисний на Заході, розкручений у ЗМІ…

Воно б і нічого, але ментально і мотиваційно подібна «рокіровочка» віддзеркалює згубну для справжньої демократії логіку змін президентських команд у нашій країні.

Як би не було прикро громадянському суспільству — правди діти ніде: вища влада в Україні, не рахуючи недо-каденції 1-го Президента Л. Кравчука, щоразу передавалася від попередника до наступника згідно кулуарних домовленостей та під певні особисті і бізнесові гарантії.

А народні «театри рухів і майданів» створювали масовку для кадрових пертурбацій і перетікань влади…

Дається взнаки й живучість тенденції «престолонаслідування» на пострадянському просторі: Єльцин породив Путіна, той клонує сам себе; Лукашенко породив Лукашенка; Назарбаєв породив Назарбаєва; Ніязов (поза шлюбом) породив Бердимухамедова, той, як і батько, готовий довічно бути «туркменбаші» тощо…

Завдяки надзусиллям європейських і американських держагенцій та неурядових інституцій, Україну дотепер вдавалося відтягнути від цього порочного кола, але нині умови у світі змінилися, від нас, таких як ми є, усе більше втомлюються… Схоже, чаша сія й нас може не оминути.

Зокрема, прагнучи зберегти свої схеми отримання надприбутків, у гру за сценарієм «Преємник» одними з перших включилися топ-олігархи І. Коломойський та Р.Ахметов. У лютому-березні ц.р. вони мали серію нічних «посиденьок на вищому рівні» в будівлях Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів України. Під час голосування за кандидатуру В. Гройсмана результат не забарився: до куцих 206 голосів БПП та НФ, щедро «долили» своїх позафракційні, групи «Відродження» і «Воля народу» — учорашні члени Партії регіонів, підконтрольні магнатам.

Неочікувано-войовничою (схоже, й для самого П. Порошенка) виявилася промова В. Гройсмана під час розгляду його кандидатури в залі Верховної Ради: вістря критики оратор спрямував проти «всіх тих, хто за 24 роки нашої незалежності не один раз був при владі, але не змогли дати успіх країні… не дали людям жити по-людськи».

«Я вам покажу, що таке управління державою», — це пролунало вже не просто як PR-риторика, а ніби бронювання білету на президентський марафон.

На злет В. Гройсмана симптоматично схвильовано відреагувала Ю. Тимошенко, того ж дня озвучивши перед телекамерами намір парламентської фракції «Батьківщина» зробити подання до Конституційного суду щодо грубих регламентних порушень в ході призначення глави Уряду, персонального складу та програми дій Уряду. «Це антиконституційно! Це сором і приниження держави!» — заздалегідь винесла вона свій вердикт. Між тим, на сьогодні соціологи фіксують першість її лідерського політичного рейтингу, істотно вищого, ніж у П.Порошенка.

Оглядачі також звернули увагу на ротації в СБУ, здійснені одразу ж після реалізації президентсько-прем'єрсько-олігархічної «сдєлкі», якими, схоже, закріпили «партнерські» взаємні зобов’язання сторін.

Так, був урешті звільнений в запас 1-й заступник голови СБУ, керівник ГУ «К» СБУ В. Трепак, відомий своїми професійними підкопами під олігархічні бізнес-схеми; під екс-керівника Дніпропетровського главку Служби безпеки В. Пояркова вивільнили посаду заступника голови СБУ, з якої «попросили» В. Яловенка (за твердженням ряду інтернет-видань, «відрядженого» в Службу Ю. Луценком, тоді як В. Поярков — І. Коломойським); натомість, Вінницьке УСБУ очолив кадровий військовий контррозвідник і особистий порученець Голови СБУ І. Шкурат (наглядати за «прем'єрськими» удома?).

Загалом, експерти слушно зауважують, що новий «стабілізаційний» Прем’єр приступає до роботи, не маючи власної коаліції в Раді, ні програми діяльності Кабміну, ані своєї команди в його складі, без досвіду масштабних успішних проектів всеукраїнського рівня. Хоча, під президентським патронатом і у договірному «тандемі» з олігархами — хіба це не вирішувані завдання?

Проте існує інша, справді невід’ємна складова гіпотетичного плану «Преємник» — і для П. Порошенка, і для В. Гройсмана він не стане здійсненним без розв’язання «донбаської дилеми».

Зі значною вірогідністю можна передбачити, що ця «убойна» задача в рамках внутрішньополітичних залаштункових домовленостей і міжнародних зобов’язань відведена саме П.Порошенку. На випадок не календарної зміни першого ешелону влади, «Преємник» має стати до роботи із розв’язаними руками і чистою репутацією.

Відтак, не виключено, що до осені 2016 р. ми станемо свідками послідовних, взаємопов’язаних рішень і дій Президента, Верховної Ради і Уряду України щодо імплементації т.зв. «мінських протоколів» (про механізми писане різне й різними, це поза рамками цієї статті).

У цьому контексті, зовсім вже не насмішливо-іронічною, а обізнано-прагматичною виглядає репліка В. Путіна, кинута ним під час прес-конференції 14 квітня ц.р. у відповідь на, мовби, незрозуміло доросле запитання дівчинки-підлітка (оте саме, про порятунок потопаючих…). А там же ж усі запитання щільно фільтрувалися, як горілка «Кремлёвский Стандарт».

Він прямим текстом озвучив на присутній загал, що персональне рішення вже прийнято — «потопати», а от, мовляв, наступникові — руку подамо… Передивіться ще раз цей фрагмент!

Так кому протягне руку Путін в Україні?