Юрій Бузудган: Україні потрібно запровадити принцип субсидіарності

Він діє у західних державах

Чи є в Україні місцеве самоврядування? Наскільки ефективна його реформа? Чи зрештою, здатні наші люди взяти на себе відповідальність? Відповіді на ці та інші питання про місцеве самоврядування i-ua.tv дав експерт з індустріалізації Юрій Буздуган.

— Чи готове наше суспільство брати владу в свої руки?

—  По-перше, у нас була своя система місцевого самоврядування, але вона — зруйнована. Звідки вона з’явилася? Її створили ще в радянські часи. Вона являла собою триптих: село — район — область. Ключовим елементом тут був район. Що він собою являє? Була лікарня, де лікувалися люди зі всього району. Відповідно, межі району підбирали таким чином, щоб відстань і кількість населення адаптовувалися під районну лікарню. Звісно, передбачалася і районна влада, міліція і прокуратура. Та ці органи були другорядними. Район, перш за все, був соціальною одиницею, а його системоутворюючим елементом — лікарня. Хто б міг подумати, але в радянській системі на перше місце поставили саме соціальне забезпечення.

Ця система прийшла на зміну тій, що існувала в Російській імперії. Та складалася з губернії, волості і повіту. Як її збудували? Губернія — це територія, де проживало 200.000 населення. Ця система була створена Катериною ІІ у 1700, якомусь мохнатому році. Цариця провела адміністративну реформу і підганяла територіальні одиниці під кількість населення. При цьому, вона чхати хотіла на культурні та етнічні питання й економічні зв’язки. 200.000 населення — це губернія. Крапка. А волость — це відстань, яку бричка проїжджає за світовий день. Тобто, адміністративна система в російській імперії була прив’язана до системи управління та зв’язку.

Що зробили у нас? Руйнувати місцеве самоврядування почали давно. Ще за часів Романа Безсмертного. Однак така реформа передбачає зміни до Конституції. Маючи більшість в парламенті, ніхто з українських влад не мав конституційної більшості. Тому, все робилося із порушенням закону. У нас був реформований адміністративно-територіальний устрій із введенням територіальних громад замість рівня села. Він передбачав перерозподіл грошей від районів до цих громад. Чимало людей почало кричати: «Як класно! У нас з’явилися гроші! Давайте зробимо дороги і заасфальтуємо центральну площу в нашому селі?» Але звідки бралися гроші? З районів. Їх замість того, щоб витрачати на лікарні, почали закопувати у землю, проводити сільські фестивалі і так далі. При чому, як я вже сказав, це робилося без змін до Конституції.

Але система влади — це дуже крихка річ. Її важко змінювати, бо вона ламається. У нас, в результаті, подій останніх 15 років, система влади зруйнована. Кажуть, добре, що віддали владу в низ. Однак територіальні громади зробили абсолютно волюнтаристським чином. Найбільше село не завжди було центром громади. З іншого боку, коли дали гроші вниз — різко скоротилося фінансування районних лікарень. Під гасла медичної реформи це сприймалося, як так і треба. Казали, буцімто у нас забагато ліжок і вони не працюють. Однак прийшов коронавірус — і хворим не вистачало місць. Тому, лікарні почали відкривати у школах і навіть театрах.

Та мова не про гроші. Головне, що вони зруйнували систему, яка працювала, а на зміну, збудували найгірший з можливих варіантів місцевого самоврядування — охлократію. Через апеляцію не до кращого, а до найгіршого що є в людях. Тобто, замість влади народу почали будувати владу натовпу. Коротше кажучи, нам потрібно місцеве самоврядування, але це слід робити не в режимі охлократії, а з врахуванням найкращих зразків демократичних країн.

— Що саме Ви маєте на увазі?

— Сьогодні найкращою в світі технологією розбудови місцевого самоврядування, є принцип субсидіарності. В чому його суть? Адміністративно країна поділяється на 4 — 5 рівнів. Україну за кількістю територій і населення дуже часто порівнюють з Францією. У них 24 регіони, у нас 25 областей, у них 100 департаментів, у нас десь 450 районів. Як бачите, цифри приблизно співмірні. У них йде чіткий поділ на чотири рівні: держава — регіон — департамент — комун. По-перше, кожен рівень має свої повноваження. Чітко прописано, хто відповідає за вищу освіту, лікарні і тому подібне. Наприклад, за школи відповідає муніципалітет. По-друге, у Франції чітко визначене джерело надходжень. Кожна комуна має гроші на утримання шкіл. По-третє, під повноваження передається відповідні компетенції. Іншими словами, директора школи призначає той, хто за неї відповідає. Тобто, його призначає, не міністерство, а комуна, точніше її муніципалітет. І, нарешті, власність теж належить відповідальному рівню. Ось ці повноваження: власність, компетенція, джерело надходжень і повноваження, чітко розписані між чотирма рівнями самоврядування. Кожен з них має свої повноваження і в них ніхто не може втручатися, ні президент, ні парламент. Умовно кажучи, міністр освіти не може нав’язувати, кого призначати директором школи, якщо це повноваження комуни.

Так ось, якщо ми хочемо зробити реальну систему місцевого самоврядування, нам потрібно прописати систему субсидіарності для України По-перше визначити скільки у нас рівнів, наприклад: громада — район — область — держава. Як у Франції, чи якось по-іншому. По-друге, розписати повноваження: влада — гроші — компетенція — відповідальність і після цього говорити не про повноту влади, а де ця влада належить громаді, де району, де області, а де державі. Все. Ось тільки тоді буде місцеве самоврядування. Не треба вигадувати велосипед. Принцип субсидіарності визнаний найкращим варіантом для демократичної країн. Кращого нічого поки не знайшли.

— Чи є у нашому суспільстві сила, яка це може зробити?

— Я б сказав би так. Колись у нас була велика надія на бізнес, що буцім-то запровадження ринкових відносин все змінить в Україні. Та ми розчарувалися. Бізнес став однією з найбільш корумпованих сфер. Чи зможе впоратися з цією задачею державне чиновництво? Звісна річ, що ні. Майдан? Там такі речі не вирішують.

Я маю велику надію на народ України. Він робить помилки, але рухається вперед, у правильному напрямку — в напрямку свободи. Проблема тільки в тому, що у народу цю свободу постійно забирають. Намагаються вкрасти при будь-якій можливості. А коли в країні немає народовладдя, немає і демократії бо демократія — це не парламент, а влада народу. Сьогодні ми маємо владу олігархів і це не вираз, а реалії. Та ця влада закінчується і помирає. На заміну їй прийде щось інше. А хто саме прийде на заміну олігархам — це залежить від нас з вами. У мене є надія, що це будуть не бізнесмени, не олігархи, не чиновники і, головне, не демагоги-маніпулятори.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Бузудган: Україні потрібно запровадити принцип субсидіарності