Віталій Комов: Українське суспільство знаходиться на рівні дитини з дитячого садка

i-ua.tv продовжує цикл матеріалів про місцеве самоврядування. Ми поспілкувалися з колишнім депутатом Київради Віталієм Комовим і пропонуємо до вашої уваги його позицію.

— Чи здатний український народ взяти до своїх рук владу на місцях?

— Для цього він має перейти від статусу вихованця дитячого садочку до рівня дорослої і відповідальної людини. Бо тільки так можливо стати реальним суб’єктом суспільних відносин, місцевого самоврядування, реальним господарем на місцях.

Інфантильне відношення до влади складалося історичне. Нагадаю відомі нам етапи «пошуку дорослої влади»: 1. Рюрік; 2. приєднання до Росії; 3. бажання протекторату Карла ХІІ; 4. гетьман Скоропадський; 5. радянська влада; 6. Незалежність, яка не створила умов для народовладдя.

За багато років, не дивлячись на те, що у нас є школи, ВУЗи, Міністрерство освіти, Академія педагогічних наук — вони НІКОЛИ не давали людям необхідних знань. Ніхто і ніколи не працював з людьми в напрямку їх участі в управлінні місцевими справами. Про державні — вже не кажу.

Останні роки я намагався зрозуміти, чому у ХХІ столітті суспільство не сприймає очевидні речі, записані в Конституції України (далі — КУ)? Чому стст. 1, 3, 5, 8, 140, 143 КУ не реалізовані? Моя відповідь, яка не може бути вичерпаною, така: тому що стст. 118 і 119 КУ — це більш ніж 500 (!) обласних і районних державних адміністрацій — це продовження ланцюга інфантилізму народу від часів Рюріка і до радянської влади. І зараз, так звана реформа децентралізації, не вирішує цієї проблеми, а навпаки — погіршує її. Про це требі чесно говорити на фоні заяв про саму успішну «реформу». Вона скоротила місцевих чиновників, але не створила умов для РЕАЛЬНОГО здійснення ПРАВА територіальних громад на місцеве самоврядування.

Прочитавши багато мемуарів, я намагався зрозуміти, чому при наявності сучасних норм в КУ вони не були реалізовані, а успішно виконували роль декорації? Не створені умови для появи реальної еліти, яка виконує роль локомотиву для суспільства.

Ще у ХІХ сторіччі були автори, які писали про те, що український народ немає еліти. Серед них на особливу увагу заслуговують праці Трохима Зіньковського (1861−1891 рр.) — публіциста, громадського діяча, українофіла. Він пише у статті «Молода Україна, її становище і шлях» (1890 р.), що: «Нема, може, народу, де б інтелігенція його була в таких неприродних стосунках до нього, де б вона йшла такими різними шляхами, розбивалась на такі ворожі табори, як на Вкраїні». Ось така ситуація була всього 130 років тому, підтверджена подіями 17−20-х років минулого століття і вона, певною мірою, і досі залишається актуальною.

Сьогодні, у намаганнях говорити про народовладдя, не варто забувати про сучасну уяву соціального устрою, яка викладена в КУ.

Її 5-ту статтю про те, що джерелом влади є народ і «народ здійснює владу безпосередньо і через органи», спробували розшифрувати в розділі 11-том про місцеве самоуправління. Розділ про місцеве самоуправління в КУ має стояти під номером три, одразу після розділу про права людини.

Сам факт, того, що він стоїть наприкінці Конституції визначає стан свідомості політичної «еліти», яка приймала КУ і важливості цього питання в цілому. З одного боку, у Конституції задекларовано, що народ є сувереном, але тут же заганяють реалізацію його ПРАВ у 11-й розділ. У результаті вийшло, що народ-суверен це не суть, а гасло. Бо і сучасні політики від «Слуг» розуміють під владою виконавців волі народу — Президента України, Верховну Раду та Кабінет Міністрів. Так вони демонструють своє несприйняття КУ.

— Ви сказали, що немає еліти? Може зріє сила, яка буде спроможна перебрати владу?

— Дуже цікаве питання. Наша держава вже фактично незалежна від Москви, і був час створити політичну еліту. Утім, такого не сталося. Тоді, у 90-х роках, основними силами були скомпрометовані комуністи та, здавалося б прогресивний «Народний рух». У 1994 році Володимир Черняк привів до Київради цілу команду «рухівців». Вони у місцевому парламентів мали 38 з 75 голосів. Та більшості вони так і не створили. Натомість, розвалилися на 5 груп і вели війну між собою. Я був депутатом-мажоритарником багато років і бачив на власні очі, як люмпені від політики не будували, а поступово знищували власну державу під гаслами «Слава Україні». Апофеозом всього цього стали Ющенко, Янукович, Порошенко і Зеленський. Це відбувалася поступова деградація не тільки чиновників, а в першу чергу, народу.

Дійшли до дна, коли об’єднані територіальні громади створюються БЕЗ ГРОМАД, а у виборчому Кодексі головними суб’єктами виборчого процесу є ГРОШІ і ПАРТІЇ. .

Дивовижно, але й зараз ми нічому не навчилися. Після підняття державного стягу у Києві минуло майже тридцять років, і кожен рік відбуваються збори тодішніх депутатів Київради. Важко повірити, але вони ні про що не говорять крім свого геройства — підняття прапору. А коли я нагадав їм, що в столиці порушується Конституція і немає місцевого самоврядування, В. Кличко узурпує владу в Києві, не виконується Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства — дивилися на мене, як на хворого. Ось така ситуація, яка пояснює рівень свідомості людей, які підняли Прапор, пройшли депутатську школу, але зупинилися на символах — більше їм нічого не треба. Ось такі сучасні «патріоти».

— Чи є сила, яка здатна вивести населення зі стану дитячого садка?

— Так, люди — прокидаються. Але, ідеї, народовладдя абсолютно не підкріплені професійними інституціями. Зокрема — вищою школою. Я вжене говорю про Асоціацію міст України, яку очолює мер Києва В. Кличко — антипод розвитку територіальної громади, порушник Конституції України.

Носіями ідей прогресу, у першу чергу, мають бути сотні і тисячі студентів, викладачів та науковців — інтелігенція, про яку говорив Трохим Зінківський ще 130 років тому. Якщо ми хочемо мати нову Україну, саме студенти і моральні авторитети з рядів інтелігенції мають виконати свій громадянський обов’язок (як і інші громадяни) — нести знання у соціум та втілювати їх у життя. Бо головне завдання викладачів, науковців, політиків — виховувати з пересічних людей громадян. Засновувати громадянське суспільство. Однак ні Вища школа, ні товариство «Знання», ні політичний бомонд цим не займаються. Для ХХІ сторіччя — це стагнація держави і суспільства, яка має багато пояснень. Олігархі, депутати всіх рівнів, інтелігенція — так і не стали елітою. За 3 роки Порошенка і 1 рік Зеленського Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства, яка є обов’язком України перед Європою, використали на користь чиновників і саме головне — суспільство не проявляє зацікавленості.

А чого варта існуюча система місцевого самоврядування? Вражає безкарна «діяльність» керівництва столиці, коли органи місцевого самоврядування протиставили себе громаді. Депутатів і мера обрали для того, щоб вони захищали інтереси громади, однак вони створюють перешкоди на шляху розвитку громади. З 2014 року я написав до Київради 20 звернень і так і не отримав запрошення для розмови з депутатами — про мера вже не кажу. Місцева влада самоусунулася від контактів з громадою. Шановні! Так громадянське суспільство не будується.

Отже, якщо ми хочемо змін, нам потрібно трансформувати свідомість, вийти із стану дитячого садка. Однак тут без об’єднання інтелігенції і моральних авторитетів — не обійтися.