Юрій Смелянський: У розвиненому світі пенсійні фонди — це потужний інвестиційний інститут та ресурс

В українському парламенті зареєстрували проект закону «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення». Він передбачає ведення приватних пенсійних фондів. Чи має їх лякатися пересічний українець? Відповідь i-ua.tv допоміг знайти експерт з економічних питань Юрій Смелнський.

Для початку відповім дуже коротко. Приватні пенсійні фонди не більш небезпечні ніж державні. Приватні пенсійні фонди безмірно небезпечні. Два повністю суперечливих твердження. І, ось парадокс, обидва твердження правдиві. Об’єктивність кожного з тверджень буде визначатися місцем (державою) для якої ці твердження зроблені.

Обмовлюся. Один з проявів пострадянського мислення — це боязнь приватної власності. А недержавний пенсійний фонд — це необхідне для нас майбутнє. А тепер трохи докладніше.

20-ть найбільших пенсійних фондів світу мають активи в розмірі понад 6 з половиною трильйонів доларів США. Співвідношення державного/недержавного приблизно 40/60.

Громадяни США користуються послугами 134 недержавних (приватних) пенсійних фондів. Але. У США приватна власність — це «священна корова». Державна (федеральна) влада, власне, як і влада штатів або муніципалітетів зацікавлена ​​в стабільності роботи подібних фінансових інститутів. Одним з факторів стабільності є довіра з боку клієнтів. Якщо громадянин США працює і є платником податків, то в тій чи іншій мірі він співпрацює з недержавними пенсійними фондами.

Тобто, для умов розвинених держав співпраця з недержавними пенсійними фондами з метою формування певної міри благополуччя після досягнення пенсійного віку — це звичайна справа. Це нормально.

А ось якщо говорити про умови в Україні, картина стає цілком протилежною. І ця протилежність забарвлена ​​поки що у негативні тони.

По-перше, в Україні діє солідарна пенсійна система, що дісталася нам у спадок від СРСР. Вона дає все більше збоїв (фактично вона померла), так як українська соціально-економічна реальність не забезпечує для цієї системи умов, при яких система може працювати хоча б на мінімумі стабільності. З цієї причини представники української влади все більше починають говорити про перехід до накопичувальної пенсійної системи. З їх точки зору, перехід до накопичувальної пенсійної системи зніме з чиновників від держави зобов’язання по частині соціального захисту населення. А саме, в питанні пенсійного забезпечення, як частини соціального захисту.

Дійсно, перехід до накопичувальної системи зніме частково навантаження з «дірявого» державного бюджету в питанні підтримки такого ж «дірявого» державного пенсійного фонду, як основного інституту солідарної пенсійної системи. Тільки це не вирішення існуючої проблеми, а лише створення ілюзії її рішення. І це…

По-друге. Без формування більш високих, хоча б на порядок, споживчих можливостей основної маси громадян України при збереженні, хоча б приблизно до сформованого рівню цінового паритету — говорити про дієздатність нової, накопичувальної пенсійної системи безглуздо. Вона не буде працювати в необхідних масштабах. Елементи накопичувальної пенсійної системи у нас працюють. Нею охоплено, приблизно, більше 800 000 чоловік. Для 42 мільйонного населення України — це нічого.

По-третє. Для «запуску» накопичувальної пенсійної системи, крім докорінної зміни споживчих можливостей населення необхідно створити відповідну інфраструктуру. Адже накопичувальна пенсійна система — це не група фізичних або юридичних осіб, які об’єдналися. Створили приватну юридичну особу. Назвали його «пенсійний фонд» і запропонували свої послуги. Приватний пенсійний фонд — це, як мінімум, 3 окремих підприємства: сам Фонд, уповноважений банк і підприємство, що керує фінансовими активами.

Для появи подібної інфраструктури у нас немає ні відповідного законодавства, в якому у тому числі будуть прописані гарантії. Гарантії — це обов’язок державної влади. У нас немає відповідної банківської системи.

І ще один момент. У розвиненому світі пенсійні фонди — це потужний інвестиційний інститут та ресурс. Інвестиції є однією з гарантій від знецінення пенсійних вкладів. Адже гроші мають властивість втрачати свою вартість з плином часу. Для того, щоб це працювало в Україні у нас повинна бути створена відповідна інвестиційна модель.

Якщо коротко. Рядовий, дрібний інвестор повинен стати рівноправним гравцем на тих майданчиках, куди протягом усього періоду незалежності України громадян не допускали ні державна влада (як формувач правил гри), так і той соціальний прошарок, який прийнято називати в Україні олігархами (як замовник формованих правил гри).

Якщо будуть в Україні виконані всі необхідні умови, поява недержавних пенсійних фондів буде безпечною і бажаною подією.