Микола Сірий: Верховний Суд — вища судова інстанція у будь-якій країні

Українці почали прохолодно ставитися до судових реформ. Як показує практика, за цим красивим словом немає жодних позитивних зрушень. Чого лише варта ліквідація Верховного суду України? Де таке бачено, щоб знищували орган, який створюється із самою державою? Чи не є це початком знищення держави? А як вам ініціатива Михайла Саакашвілі скоротити близько 700 українських суддів до близько 200? Чи не означатиме це перевантаження органів Феміди і розтягування розгляду справ на роки? Відповіді на ці питання i-ua.tv шукав разом із старшим науковим співробітником Інституту держави і права НАН України Миколою Сірим.

— На Вашу думку, до чого може призвести ліквідація Верховного суду України?

— Після перемоги українського народу над режимом Януковича, постало питання про оновлення функціонування органів державної влади. Це, перш за все, торкнулося інституту президентства, Кабінету міністрів, відомств і міністерств. Суди ця хвиля зачепила також, і на то були свої підстави. На жаль, оновлення вирішили провести шляхом ліквідації Верховного Суду України. Цей крок був явно помилковим. Звісно, оновлення потрібне, але його можна було провести шляхом нових процедур відбору та оцінки суддів.

Варто розуміти, що Верховний Суд — вища судова інстанція у будь-якій країні. Орган високого конституційного рівня, який створюється разом з державною і разом з нею зникає. Фактично, вони разом святкують свої ювілеї. Тому, спроба вийти на нову якість шляхом його ліквідації була явно непродумана і призвела до протистояння і ускладнення. У результаті, в країні одночасно стали існувати два Верховних суди — два вищих суди в системі держави.

Ця ситуація не є аж надмірно критичною. Система функціонує, сьогоднішній Верховний суд, як його називають в душках без України, здійснює касацію. Утім, країну потрібно повернути в нормальне русло. Для цього слід ступити на етап виправлення помилки. А саме, повернутися до продовження функціонування єдиного Верховного суду. Відповідний законопроект зараз розглядається в парламенті. Хотілося, щоб він відобразив ту лінію, яку ми означили. Тобто, неперервну історію функціонування Верховного Суду в країні. Потрібно встановити законодавчими регуляторами, що в Україні не відбулася ліквідація Верховного суду, що суд, який утворили разом з українською державо у 1991 році безперервно продовжує функціонувати. Ось цю основну думку потрібно провести. Тоді нам всім через якийсь час не буде соромно повертатися до цієї події і ми не ховатимемо очі перед нащадками.

— Тобто загрози для існування держави немає?

— Ця ситуація не створює реальних гострих обставин, які б повністю підривали легітимність держави. Однак вона є неприйнятною.

— Реформа Саакашвілі передбачає істотне скорочення суддів. Чи не призведе це до того, що справи розглядатимуть ще довше і ще нудніше?

— Дискутувати краще в безпосередньому режимі, чути більш глибоку і розгорнуту аргументацію будь-яких пропозицій і на неї відповідати. Однак якщо в цілому, оцінити таку пропозицію щодо скорочення суддів, то насправді ми стоїмо перед іншою проблемою. Практика останніх років вказує на затягування розгляду справ. У судах масово порушується принцип забезпечення розумних строків. Якщо в цих умовах скорочувати суди, то ми не покращуємо, а погіршуємо ситуацію.

Якщо зараз така проблема існує, потрібно спочатку її вирішити. Відновити нормальне функціонування судів, а вже наступним кроком розглядати питання, а скільки нам їх потрібно в країні. Дуже часто механічно наводять порівняння з кількістю судів в державах ЄС на 100.000 населення. З таким підходом погоджуватися не варто. Потрібно оцінювати в якому стані перебуває країна та ситуацію з правовою конфліктністю. Якщо держава має високий рівень заплутаності законодавства, якщо вона має нашарування справ, які розглядалися роками і при цьому неякісно, мабуть треба розгребти внутрішні Авгієві конюшні, а вже потім виходити на рівень судів та інших складових юридичної системи в країнах сталої демократії. Тому, висновки про кількість суддів треба робити, виходячи із оцінки стану нашого суспільства, нашої економіки та державної розвиненості.

Можливо така пропозиція пов’язана з децентралізацією. Вона передбачає, що замість 400 районів буде 130. Тобто, відбудеться збільшення. Однак тут постає питання доступу до правосуддя. Провести укрупнення, звісно можна, але громадянам має бути зручно добиратися до судів. Якщо ліквідувати органи Феміди, які діяли в районах, то постане питання, чи є дороги і транспортне забезпечення, чи є приміщення у новостворених установах. Тому, перед заявою про скорочення судів я б радив дати відповіді на подібні питання.

— Всі кажуть судова реформа. А можливо нею мають займатися не дилетанти і політики, а фахівці?

— Взагалі судова реформа, або те, що пов’язано з правосуддям — справа всього народу. Вона стосується всіх складових суспільств. Усі вони мають бути до цього дотичні. Збудувати модель, за якою судовою реформою займалися б тільки фахівці, навряд чи можливо. Важливо щоб ми йшли до кращого, ефективного, справедливого правосуддя. Усі складові суспільства повинні допомагати один одному, розуміти спільну мету і рухатися без надмірного політиканства, авантюризму, непродуманості. Просто на цьому шляху треба поважати досвід, відповідальність в підходах і тоді можна досягти успіху. Це дуже глибока робота, яка не обмежується заміною одних суддів на інших. Заміна ні до чого позитивного не призводить. Судова реформа — робота більш глибока і відповідальна. Вона стосується тривалого часу, і якщо її виконувати у належний спосіб, можна досягти успіху.