Ігор Токовенко: Мінімальна заробітна плата в Україні не повинна бути меншою за 15.000 гривень

У цю цифру входить мінімум із споживчого кошика українця.

З 1 вересня мінімальна зарплата в Україні становитиме 5 тисяч гривень. Такий законопроект ухвалила Верховна Рада. 5 тисяч — це мало, чи багато? Відповідь допоміг знайти юрист з профспілки «Свобода праці» Ігор Токовенко. Пропонуємо Вашій увазі його розгорнутий коментар.

«Для чого існують мінімальні заробітні плати взагалі? На це є дві причини. Перша є політичною, а друга — економічною. З політичної причини, якщо держава є соціальною, вона має забезпечувати певні мінімальні стандарти життя для всіх своїх громадян. З економічної точки зору, в умовах не теоретичної, а реальної економіки, на багатьох ринках праці демпінг по зарплатам, у силу ряду факторів (головний — олігопольна змова роботодавців) може сягати таких цифр, що праця стає нерентабельною і не може за ці кошти самовідтворюватись. Тому потрібен певний мінімальний рівень, нижче якого платити законодавчо заборонено.

Для чого потрібна мінімальна зарплата у всій економіці? Як із економічних, так і з політичних міркувань вона повинна забезпечувати достатній рівень життя. Про це нам каже Конституція України. Тобто, вона повинна бути більшою, ніж прожитковий мінімум. АЛЕ прожитковий реальний мінімум. Той, який офіційно встановлено в Україні не відповідає реальним потребам громадян.

Про розмір мінімальної зарплати є різні дослідження. Одне з них провів німецький фонд Рози Люксембург. Його у минулому роціпрезентували в Києві. Працівники фонду склали компоненти досить скромного споживчого кошику і дійшли висновку, що мінімальна зарплата для забезпечення мінімального гідного рівня життя за європейськими стандартами, має складати хоча б 15 тисяч гривень на місяць. Я згоден з висновками цього дослідження. 15 тисяч гривень — це орієнтир, про який варто говорити. За фактом, мінімальна зарплата в Україні, навіть після її підвищення, менша ніж має бути.

Якщо говорити про податкові міркування, проти мінімальної зарплати існує кілька заперечень. По-перше, зростатиме податкове навантаження. Та дивіться. Податкову систему дійсно треба міняти. У тому числі — і оподаткування мінімальних зарплат. Станом на сьогодні ми — одна з небагатьох європейських країн, в яких існує пласка ставка оподаткування доходів громадян і прибутків підприємств. Натомість потрібно запровадити прогресивну шкалу оподаткування. Іншими словами, чим менші доходи громадянина, тим менша ставка, чим більші доходи — тим більша ставка. Прогресивна шкала оподаткування запроваджує низьку базову ставку для низьких і середніх прибутків. А ось для великих — вона істотно зросте. Вона може сягати 50% і навіть 80% від тої частини доходу, який перевищує базовий рівень. Якщо людина отримує зарплату у мільйон доларів нарік, то вона з тієї частини, яка перевищує (умовно) 100.000 доларів, платить 80% податку. Тобто, те, що більше 100 тисяч доларів за рік держава забирає і перерозподіляє тим, хто створює цю зарплату. Бо жодна людина не може заробити своєю працею мільйон доларів на рік. Це значить, що хтось отримує зарплату 500 доларів, але її праця відчужується в інтересах доларових мільйонерів. Таким чином, держава виконує соціальну функцію і відновлює справедливість. Тому має існувати не пласка, а прогресивна шкала оподаткування. Таким чином, мінімальна зарплата має оподатковуватися мінімально, а максимальна — максимально.

Те що зараз зробили не є правильним з багатьох міркувань. По-перше, цю мінімальну зарплату недостатньо підвищили. З іншого боку, вона надмірно оподатковується. По-перше, не треба брати податки з доходів, менших за прожитковий мінімум. Держава не повинна забирати в людини останні гроші. Мінімальна ж зарплата повинна бути більше за прожитковий мінімум. Відповідно, податки з неї слід брати мінімальні. Таким чином, її, підвищення не має бути обтяжливим ні для роботодавця, ні для держави, оскільки оподаткування її має бути мінімальне. А тягар оподаткування зарплат має бути перенесений на зарплати топ-менеджерів.

Це був перший момент, є ще і другий. Сьогодні у податковій системі в українському бюджеті левову частку складають податки на працю. Їх беруть з доходів громадян. А ось податки з капіталу: з прибутку, нерухомості, рентних платежів, за використання землі і родовищ — становлять меншу частину надходжень бюджету. У нас сьогодні праця оподатковується більше, ніж капітал. А потрібно, щоб було навпаки.

Чому так сталося? З моменту, коли у нас сформувалася олігархія, найбільшим лобі в парламенті є великий капітал. Він хоче, щоб на працю перекладали ще більший податковий тягар. Потім він ще й лицемірно каже: «Зарплати не можна піднімати, бо тоді зросте оподаткування». Секундочку, ви ж самі пролобіювали перенесення оподаткування на працю! Тому треба перекласти більше податкового тягаря з праці на капітал. Так ми отримуємо більше можливостей для зростання заробітних плат.

Крім того, я вважаю, що має бути не тільки мінімальна зарплата загальна, але й галузева. Зараз поясню, чому. У деяких галузях є дві точки рівноваги на ринку праці. Ми ще зі школи пам’ятаємо графік попиту і пропозиції з двома кривими. Та ми не завжди вивчали що існують ринки праці, де настільки прибуткове виробництво, де ця крива попиту знову перетинається з кривою пропозиції, описуючи криву, схожу на бумеранг. Що це означає? Є дві точки, в яких існує рівновага на ринку праці. І ці обидві точки є оптимальними. Сторони можуть домовитися, і всі, хто хоче працювати на цьому ринку є зайнятими. Тільки одна точка більш вигідна капіталу, а інша — праці. Бо у першій точці роботодавець платить менше, а працівники працюють повний робочий день. В другій точці рівноваги роботодавець наймає майже всіх людей, які є на ринку праці в цій галузі і в них вищі зарплати. В силу цього, вони можуть собі дозволити скорочений робочий день. Зрозуміло, що для праці ця точка більш сприятлива.

Однак такий двофазний ринок праці є не в усіх галузях. Наприклад, у торгівлі з її відносно невеликою маржею існує одна точка рівноваги. Дві є в ІТ, металургії та нафтогазовій сфері. І це означає, що для підштовхування ринку праці до другої точки, потрібна галузева мінімальна зарплата. Вона має бути суттєво вищою за загальну. Наприклад, середня зарплата в абсолютно ринкових умовах може бути 700 доларів, а може і 2.000. І це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Між цими двома точками перетину попиту і пропозиції немає якоїсь рівноваги. Тобто, якщо працівники шляхом боротьби за кращі умови переходитимуть через ці точки і зупиняться посередині — їх перемога буде тимчасова. На їх робочі місця тиснутимуть багато людей, які будуть прагнути зайняти їх робочі місця. Саме тому в роботодавця буде багато стимулів для того, щоб замінити своїх працівників на людей які стоять за парканом. За умови відсутності державного регулювання, за свої права треба боротися за допомогою профспілок, переговорів та страйків, але цей механізм, з ринкової точки зору обмежений. Якщо ти з однієї його фази одразу не переходиш у другу, ти опиняєшся в точці нерівноваги і в ній утриматися дуже важко. Треба йти — або вперед, або назад. Тенденція йде униз.

Тому Україна потребує галузевих зарплатних мінімумів. Та для цього потрібно робити дослідження. Для початку, слід виявити, які ринки праці у нас мають дві реальні точки рівноваги. У таких двофазних ринках праці потрібно встановлювати мінімальну заробітну плату, яка йде під другою точкою рівноваги — вигідною праці. Таким чином, вигідна точка для капіталу залишатиметься під ватерлінією і опиниться поза законом. Тоді роботодавці платитимуть максимальну зарплату і зростатиме купівельна спроможність населення та розвиватиметься економіка, розквітне підприємництво.

Окрім досліджень дуже потрібна політична воля. Її у парламент, який представляє інтереси великого капіталу, звичайно не буде. Ми сьогодні бачимо, що у нас прем’єр-міністр Шмигаль — представник корпорації ДТЕК Рената Ахметова, а президент вчора презентував у мери Кривого Рогу Шевчика — директора одного з підприємств корпорації Метінвест того ж таки Ахметова. Тому потрібно розуміти, що чинна влада працює в інтересах найбільшого капіталу і вона такого робити не буде.

Повертаючись до мінімалки, можу сказати, що вона збільшена не достатньо і зросла в догоду місцевим виборам. Та цього замало. Реальний прожитковий мінімум у 2018 році становив 15 тисяч гривень, а не 5.000. Витрати на підняту мінімалку ляжуть на малий і середній бізнес. Він не має прогресивної шкали оподаткування і для нього це дійсно буде обтяжливо".

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Ігор Токовенко: Мінімальна заробітна плата в Україні не повинна бути меншою за 15.000 гривень