Вкрадене щастя, або чого вартують обіцянки керівників Держави?

Що нам обіцяють різноманітні кандидати під час всіляких виборів? Практично всі претенденти на державні крісла в пух і прах розносять «попєрєдніків» і впевнено гарантують, що коли їх оберуть буде все супер-пупер.

Вкрадене щастя, або чого вартують обіцянки керівників Держави?

На превеликий жаль про передвиборчі обіцянки швидко забувають не тільки «кандидати», але і ми-виборці або «прощаємо виборчу брехню», або скрізь пальці дивимося на тих, хто нас ошукав.

Суттєво іншими є офіційні обіцянки, що закріплені в офіційних державних документах, або озвучені високопосадовцями на офіційних заходах.

Як приклад — попередній Президент Петро Порошенко 26 травня 2915 року видав Указ № 287/2015 про затвердження Стратегії національної безпеки України. В цьому значної державної ваги документі в пункті 4.9 було зазначено:

«Забезпечення економічної безпеки.

Основним змістом економічних реформ є створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві, наближення соціальних стандартів до рівня держав Центральної і Східної Європи — членів ЄС, досягнення економічних критеріїв, необхідних для набуття Україною членства в ЄС«

Минуло п’ять років і що маємо як результат? Чи маєте Ви уяву про звіти з виконання цього Указу Президента?

Наступний приклад. Новий Президент України Володимир Зеленський запевняв нас, що буде проведено повноцінний аудит влади і напевне цей аудит мав би початись із виконання владою Основного Закону — Конституції України.

Чи відомо Вам про звіти Гаранта Конституції щодо стану з реалізацією конституційних прав та гарантій? Чи може Вам відомо про стратегію та дорожню карту із забезпечення конституційних прав та гарантій і розбудови України як соціальної держави, як цього вимагає наша Конституція?

Певною формою такого звіту мали б бути щорічні Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України». Для підготовки такого звіту президентом Зеленським 9 жовтня 2019 року було видано Розпорядження № 346/2019-рп, яким утворено відповідну робочу групу й доручено у двомісячний термін подати Главі держави проект Послання. Минуло два місяці, а потім ще декілька і… 17 квітня 2020 року в зазначеному Розпорядженні вноситься принципова зміна — замість Богдана групу очолив Єрмак, але Послання як не було так і немає.

В той же час високопосадовці «з новими обличчями» з різних трибун і через законодавчі ініціативи неодноразово пропонують дискримінацію прав українців, зокрема їх трудових прав на догоду іноземним інвесторам. Все частіше від представників влади лунають сумніви у обов’язковості виконання Конституції, а рішення Конституційного суду не просто не виконуються, а публічно ігноруються. Показовим стало зневажливе ставлення до міжнародним зобов’язанням України, звісно крім зобов’язань повертати кредити МВФ.

Відсутність урядової програми дій (двічі провалена Парламентом), відсутність президентської стратегії чи принаймні офіційного визначення стану справ в країні, турбо-хаос у парламенті стали тією мутною водичкою, в якій тінь, корупція, криміналітет почували себе господарями життя.

Нарешті 14 вересня 2020 року Президент Володимир Зеленський своїм Указом № 392/2020 затверджує нову Стратегію національної безпеки, але її новий зміст не зняв жодного питання щодо масового порушення конституційних соціальних і трудових прав українців, та не містив жодного слова про стан виконання попередньої Стратегії.

Більш того — в цьому документі набуло ще гіршого забарвлення ігнорування прав людини. Власне сама людина і як громадянин і особистість замінена-підмінена на «людський капітал» і розглядається як «ресурс» і «робоча сила» для вічно голодного вітчизняного бізнесу і як «замануха» для іноземних інвесторів. По замовчуванню в цій Стратегії легалізується ганебна практика «попєрєдніків» про насаджування політики «дешевої рабсили». Власне практичним підтвердженням цієї тези стало подання Урядом Шмигаля того ж 14 вересня проекту Проект Закону про Державний бюджет України на 2021 рік, в якому в рази занижено державні соціальні стандарти та гарантії. Слід підкреслити, що антисоціальні ініціативи Уряду робляться в розжар виборчої компанії, то ж логічно постає питання — а що ж влада зробить по завершенню місцевих виборів, коли на рейтинги можна буде не зважати???

То ж яким курсом ведуть нас керманичи держави? І чи цей курс є легітимним?

Автор — Сергій Кондрюк

Рекомендовані публікації