Урядовий проект Держбюджету на 2021 рік — цинічне попрання Конституції та нехтування десятком статей Бюджетного кодексу

Ведмежі послуги нардепи зробили Прем’єру Денису Шмигалю, коли дозволили йому і далі працювати після провалу двох спроб захистити проект програми діяльності Уряду, а й до того ж дали йому унікальну можливість не виконувати обов’язок подання Бюджетної декларації на розгляд Парламенту.

В результаті такої вседозволеності Уряд Шмигаля подав до ВРУ проект Державного бюджету на 2021 рік (ДБ-21) у критичний термін встановлений Конституцією. Але найголовніше — поданий проект ДБ-21 є збірником порушень десятка статей Бюджетного кодексу і відвертого нехтування фундаментальних норм Конституції.

Все це говорило про неминуче визнання Парламентом і Гарантом не професійності уряду Дениса Шмигаля та очікувалося ухвалення рішення про відхилення урядового проекту через його невідповідність вимогам Бюджетного кодексу України, але … Сталося чергове чудо — Парламент проковтнув цей «антиконституційний шедевр» від безпрограмного Кабміну і взявся готувати постатейні пропозиції для розгляду 20 жовтня (знову критична дата, що встановлена Законом) в першому читанні.

То що маємо наразі

Не зважаючи на численні рішення Конституційного Суду України в зазначеному проекті Головного Кошторису країни продовжена багаторічна негативна практика призупинення законом про Державний бюджет України дії чинних актів законодавства, зміни передбаченого ними правового регулювання відносин (зокрема не відповідає ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 21, 22, п. 1 ч. 2
ст. 92, ч.ч. 1−3 ст. 95 Конституції України).

Більш того Міністерством соціальної політики офіційно заявлено — в проекті ДБ-21 не враховані, або на сотні мільйонів занижені видатки на відновлені Конституційним Судом пільги для чорнобильців, жертв нацистських переслідувань, дітей-сиріт тощо, а також видатків пов’язаних з державними гарантіями, що мають оплачуватися Фондом соціального страхування та Фондом страхування на випадок безробіття.

Окремо слід зауважити, що на кінець поточного року ймовірно заборгованість із заробітної плати перевищить чотири мільярди гривень, більша частина якої припаде на державні підприємства та бюджетні організації, а до того ж сума недоїмки із сплати єдиного соціального внеску на кінець року може перевищити 20 мільярдів гривень. Зазначені суми суттєво вплинуть на видаткову частину Держбюджету наступного року, але вони ніяк не враховані урядовим проектом.

Низка статей проекту за висновком Головного науково-експертного управління ВРУ передбачає «можливість управління державними видатками „у ручному режимі“, без відповідного економічного обґрунтування напрямів та обсягів розподілу бюджетних коштів», що не відповідає вимогам ст. 95 Конституції України, згідно з якою виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Просто лякає намагання Уряду отримати необмежені можливості чергових запозиченьі і подальшого занурення країни у боргову яму

Комітет з питань бюджету ВРУще звертає увагу — «згідно з абзацом другим частини п’ятої статті 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» обсяг коштів державного бюджету, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначається в законі про державний бюджет у розмірі не менше 5% ВВП.

Однак за прогнозними розрахунками Мінфіну обсяг видатків проекту зведеного бюджету на 2021 рік на охорону здоров’я становитиме 191,1 млрд грн, або 4,2% ВВП, а до законопроекту не подана відповідна програма медичних гарантій. Натомість, як і у 2020 р., пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» законопроекту передбачається зупинити дію такої норми".

Показово, що саме профільний Комітет з питань бюджету звернув увагу, що у поданих разом із законопроектом супровідних матеріалах немаєінформації, передбаченої частиною першою статті 38 Бюджетного Кодексу щодо обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення.

Натомість у статті. 7 проекту пропонується встановити з 1 січня, 1 липня та 1 грудня 2021 року прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць відповідно у розмірах 2189, 2294 та 2393 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років — 1921, 2013 та 2100 грн.; дітей віком від 6 до 18 років — 2395, 2510 та 2618 грн.; працездатних осіб — 2270, 2379 та 2481 грн.; осіб, які втратили працездатність, — 1769, 1854 та 1934 грн. відповідно.

АКЦЕНТУЄМО — запропонований у урядовому проекті розмір прожиткового мінімуму кратно штучно занижений проти його реальних показників — вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За офіційною інформацією Міністерства соціальної політики України, наданою відповідно до ст. 5 Закону України «Про прожитковий мінімум», фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах у цінах серпня 2020 року у розрахунку на місяць на одну особу становив 3 778 грн (з урахуванням суми обов’язкових платежів — 4 331 грн), для дітей віком до 6 років — 3 531 грн, для дітей віком від 6 до 18 років — 4 331 грн, для працездатних осіб — 3 933 грн (з урахуванням суми обов’язкових платежів — 4 886 грн), для осіб, які втратили працездатність, — 3 182 гривень.

Тобто, Урядом пропонується закріпити значно нижчий розмір
(2189, 2294 та 2393 грн. відповідно на 1 січня, 1 липня та 1 грудня 2021 року) базового соціального стандарту, ніж обчислений згідно з чинною на сьогодні методикою його показників.

Більш того, урядовці свідомо не враховують знецінення грошових доходів та заощаджень громадян внаслідок цінової інфляції і провокують зниження купівельної спроможності населення (й відповідно формування ВВП), погіршення рівня його життя та соціальної захищеності, створюють передумови подальшого зубожіння, особливо найбільш уразливих верств населення, зокрема, тих, для кого пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги є основним, зазвичай єдиним, джерелом існування.

ПІДКРЕСЛЮЄМО — запропонований Шмигалем «прожитковий мінімум» є більш, ніж удвічі нижчим за рівень «абсолютної бідності» — фізіологічного мінімуму, необхідного для життя людини, інструментом для виміру якої виступає міжнародний критерій, запропонований ООН (5 долл. США відповідно до паритету купівельної спроможності (ПКС) на день для країн Центральної й Східної Європи та СНД).

ПРИНЦИПОВО важливо — запропонований Кабміном підхід нівелює конституційні засади функціонування соціальної держави, у якій кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України). Це положення Основного Закону України випливає із припису ст. 25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня.

Потребує уваги встановлення окремих розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб при визначенні посадових окладів для деяких категорій працюючих (суддів, прокурорів, новостворених антикорупційних органів). Такі кроки руйнують справедливий механізм розподілу доходів, раціонального та ефективного використання державних коштів, стверджують кастовість та спотворюють політику оплати праці, зокрема, у межах державного управління, яка має базуватися на системних (а не вибірково-точкових) принципах і стандартах, а також є демотивуючим фактором загалом.

І цей Уряд не спромігся до комплексного реформування інституту державного управління відповідно до європейських стандартів та запровадження нової системи оплати праці, яка у повній мірі буде виконувати стимулюючу, соціальну, регулюючу, вимірювально-розподільчу, а не тільки відтворювальну функції заробітної плати.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати проігнорована потреба зменшення розриву між мінімальною та максимальною заробітною платою у державних установах, оскільки така різниця сягає подекуди 1:100 (у країнах Західної Європи різниця складає 1:4, а у США — 1:5).

Проігнорована і необхідність відновлення значення мінімального розміру заробітної плати (а не прожиткового мінімуму), як вихідного параметру визначення заробітної плати для всіх працівників,.

Саме мінімальна заробітна плата є ключовим соціальним стандартом у формуванні усієї системи оплати праці, а також державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для всіх підприємств, (ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 3 Закону України «Про оплату праці»). Цього вимагає і Конвенція Міжнародної організації праці № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються», ратифікованої Україною 19.10.2005, яка зобов’язує створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи найманих працівників.

Натомість, проектом пропонується у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів «заморозити» розміри та умови оплати їх праці та залишити на рівні, що діяли на 1 вересня 2020 року (ст. 28 проекту).

Експерти Головного експертного управління Парламенту застерігають — така пропозиція порушує принципи рівності усіх перед законом та соціальної справедливості, оскільки для окремих категорій працюючих безпідставно не враховує знецінення грошових доходів внаслідок цінової інфляції. При цьому, не береться до уваги, що наслідком цього рішення буде зниження рівня життя та соціальної захищеності, оскільки для більшості працівників державних органів саме заробітна плата є основним і єдиним джерелом існування. Зниження ж їх купівельної спроможності безпосередньо негативно впливатиме на попит і товарообіг, й, відповідно — бюджетних надходжень (принагідно зазначимо, що саме «скорочення кінцевих споживчих витрат домогосподарств» суб’єктом права законодавчої ініціативи визнається в якості другого за вагомістю чинника зниження темпів реального валового внутрішнього продукту за підсумками поточного року.

АБСУРДНИМ є підхід і теперішніх урядовців, за якого реалізація політики підвищення соціальних стандартів автоматично призводить до зростання податкового тиску на громадян, особливо в умовах, коли розміри державних соціальних стандартів не відповідають їх об’єктивним величинам і, у зв’язку із цим, мають постійно підвищуватися. Давно назріла потреба відвязки ставок окремих податків, у першу чергу, майнових, від соціальних стандартів, зокрема, до мінімальної заробітної плати, принаймні, у період доведення розмірів таких стандартів до об’єктивних значень.

Наведено лишень частину прямих порушень авторами урядового проекту Держбюджету законодавства України та прямих вимог Конституції. До дохідної і видаткової частин ДБ-21 мають жорсткі претензії всі комітети та фракції Парламенту. Кожен по своєму, але однаково негативну оцінку проекту надали як бізнесові так і правозахисні організації …

Найбільш вражає, що чи не самим активним критиком кабмінівського проекту кошторису країни виступають лідери парламентської моно-більшості й навіть окремі члени Кабміну.

Тому безальтернативним є докорінне перероблення депутатами шмигалівського варіанту Державного бюджету, І тому просто руба стоїть питання нездатності і нелегітимності теперішнього уряду, і саме тому його відставка є невідворотною — питання лишень чи станеться це відразу після місцевих виборів, чи під новорічну ялинку.

Але це не замінює для влади вимогу дати відповідь про те, у який спосіб буде у Державному бюджеті на 2021 рік забезпечено конституційні права та гарантії громадян.

Автор — Сергій Кондрюк