Юрій Буздуган: Для України головне не хто став президентом США. Україні потрібен свій Пілсудський

Новообраним президентом Сполучених Штатів Америки став демократ Джозеф Байден. Він отримав 306 голосів виборників з 538 можливих. Політик має репутацію друга України. Як його перемога вплине на нашу державу? Чи пришвидшить вона закінчення війни на Сході? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до експерта з питань індустріального розвитку Юрія Буздугана.

— Як вплине на Україну перемога на президентських виборах у США кандидата від Демократичної партії Джозефа Байдена?

— Однозначно вплине, але вплине неоднозначно. По-перше, Байден — великий друг України, і всі на це звертають увагу. Однак він — американський президент і дбатиме, у першу чергу, не про Україну, а про Сполучені Штати Америки. До України він ставитиметься як до друга. Але не як до партнера. На жаль, Україна не змогла довести свою здатність бути партнером, тобто хай і не рівним, але самостійним гравцем. Дії Байдена працюватимуть на інтереси США, що зрозуміло і правильно. Але цей простий та очевидний факт, чомусь забувають усі наші аналітики.

Наведу один приклад. У 2014 році відбулася окупація Криму. Вона минула безкровно і практично без опору Україну. І це — наслідок американського тиску на тодішнього українського лідера Олександра Турчинова. У день, коли Гіркін, захопив Слов’янськ, відбувся візит високопосадовців зі Сполучених Штатів Америки. Відсутність силового опору окупантам — наслідок впливу американців.

Чому так сталося? З точки зору довгострокових інтересів України, це було правильним рішенням. Відсутність силового опору в Україні одягло на неї ореол мучениці, а на Росію — клеймо імперії зла. І це — важлива геополітична місія. У якості аналогії, давайте звернемося до недавніх подій у Нагірному Карабасі. Вірмени обстрілювали мирні азербайджанські міста, а азербайджанці не стріляють по цивільним. Вуаля. Азербайджан повертає собі частину територій під оплески світової громадськості. Захоплення Криму у мирної України перетворило Росію на імперію зла. Те, що всі в Росії вважали її найбільшим досягненням, стало причиною поразки її у світовій війні. З того моменту як Росія стала імперією зла, до неї змінилося ставлення, проти неї почали застосовувати санкції, вона стала «персоною нон грата».

Зараз поразка Кремля стрімко наближається. Вона показує правильність українських неагресивних дій. Але. Поразка Кремля відбувається за рахунок України, її Криму, її Донбасу, усього її народу. У шахах такий хід називається гамбітом. Ви жертвуєте фігурою та перемагаєте у партії. Такою жертвою стали Крим та Донбас. Але що за це отримала Україна? Не тільки ж вона виграла від того, що Росія стала імперією зла і ось-ось програє війну. Свої дивіденди отримали і Сполучені Штати Америки і інші наші друзі і союзники. Що вони дали за це Україні? Питання залишається відкритим.

На відсутність силового опору окупантам потрібно було іти однозначно. Однак на вигідних для нас і заздалегідь прописаних умовах. Натомість, Україна не висунула свої претензії. Наголошую іще раз: неагресивні дії нашої держави — лінія американців. При цьому, вона — абсолютно правильна. Утім, Україна пішла на великі і непоправні жертви. За них нам У 2014 році обіцяли то 12, то 24, то 36 мільярди доларів. І що, дали?

Байден став президентом США. Він — друг України. Не варто забувати, що він був частиною адміністрації Барака Обами, коли починалася російська війна. Тобто, він — частина абсолютно правильних дій, з точки зору, довгострокових інтересів. Утім, їх зробили коштом України та її народу. Цей повзучий конфлікт виснажував Україну. А вона за нього не тільки не отримала компенсацію, вона платила проценти по позиках, які в минулому році були втричі більшими за всі українські витрати на війну. Та мізерна віддача від союзників, була абсолютно неспівставною з витратами, яку понесла наша держава, її економіка та суспільство. Сталін, воюючи за інтереси США, отримував Ленд-Ліз, Україна не мала навіть цього.

— Чи може перемога Байдена наблизити розгром Росії?

— Хто б не переміг у США, Росія приречена. Кожна світова війна закінчується поразкою та капітуляцією імперії зла. Наприклад, Третя світова 1945 — 1991 років завершилася капітуляцією Радянського Союзу. На Мальті Горбачов підписав угоду ОСВ2, вигідну для США та програшну для СРСР. І це призвело до розпаду СРСР. 1945 рік завершився поразкою Німеччини. Карл Деніц підписав капітуляцію, а трохи пізніше те ж саме зробили і японці. Перша світова війна закінчилася Версальським договором. Читайте, капітуляцією Німеччини.

До чого я веду? Світові війни існують стільки, скільки і світова глобальна система торгівлі та нетранзитний глобальний обмін. Тобто, від 1492 року, коли іспанці відкрили Америку і від 1493 року, коли португальці віднайшли шлях до Індії. Таким чином, вони йдуть понад 500 років. Зараз закінчується одинадцята світова війна. Однак неминучий фінал кожної з них — це капітуляція імперії зла. Відповідно, капітуляція Росії прописана заздалегідь, з того моменту як вона захопила Крим і стала імперією зла. Питання полягає у іншому. А що отримає Україна? Моральне задоволення, що москалям стало погано?

— Цього недостатньо.

— Не тільки недостатньо. Втім, це не проблема США, це проблема нашого політичного керівництва. Турчинов правильно зробив, що погодився на план США. Невірними були тільки ті невигідні умови, на які він пішов. Зараз прийде Байден і його дії на встановлення нового світового порядку стануть значно активнішими. І це — чудово та добре для України. Та що ми отримаємо? Основні жертви у черговій світовій війні понесла саме Україна. Тому, питання не в Байдені і не в швидкості падінні Росії. Ми маємо отримати компенсацію за свої жертви. І воно адресоване не до американців. Вони відстоюють свої американські інтереси і поза тим трошки дбають про Україну.

Все залежить від нашого політичного керівництва. Ви думаєте, Порошенко був кращим за Турчинова? Крим здали при Турчинові вважайте задурно. Так і за Порошенка спалахнув Донбас. Останній повів себе ні на грам не краще, ніж Турчинов. Про нинішнього президента можу сказати, що його просто немає. В Україні зараз немає лідера.

Станом на зараз, світ наближається до кінця чергової світової війни. Хочу вам нагадати поведінку керівництва України під час завершення Першої світової. Делегація УНР приїхала у Брест-Литовський, де Росія та Німеччина розробляли угоду. Також там були представники Білоруської народної республіки, Фінляндії та країн Балтики. Усіх їх спитали: «Чи визнаєте ви ці мирні договори?». Країни хором притакнули: «Тут приймаються рішення майбутнього світоустрою. А ми — поважні люди. Нас навіть запросили на міжнародну зустріч та визнали. Ой які ми молодці». Насправді — ідіоти.

У Стародавній Греції ідіотами вважали людей нездатних до державного управління. Іноземців-варварів, рабів, жінок і чоловіків, які ще не відділилися від батька. Від усієї кількості населення громадянами Стародавньої Греції було лише 10%. Решта 90% мали статус ідіотів. Їх, до речі, так і називали. Наше керівництво у 1918 році були ідіотами. Людьми не здатними до державного управління.

У далекому 1918 році виділився Пілсудський. Він, приїхавши в Брест, заявив: «Польща не визнає ці перемовини, оскільки в них не беруть участь лідери Антанти». Сказав як відрізав, розвернувся і поїхав геть. Він мав нахабність заявити про позицію Польщі, коли у нього за плечима не було жодного солдата, а в його країні — жодного села, де б майорів польський прапор. Однак доля нагородила його. І Польщу.

Через півроку, коли Німеччина програла світову війну, першим пунктом Версальської угоди стала відміна брестських домовленостей. Англійці одразу згадали: «Ось там був симпатичний правильний хлопчик Пілсудський і гарна дівчинка Польща, яка добре поводилася». У результаті, вона отримала гданський коридор, Західну Україну і Західну Білорусь. Ось вам результат правильної поведінки лідера країни! Навіть якщо його ніхто не обирав цим лідером, він цим лідером був.

Сьогодні у нас такого лідера немає. Обраний президент — є, ми його обрали. Лідер опозиції — є, ми його не обирали, але його інтрига вдалася і він вже відсунув усіх конкурентів. А лідера України — нема.

Головна проблема України не в тому, як себе поведе Байден. Вона полягає у якості вітчизняного лідерства. Повторюю. Турчинов зробив правильно на рівні «що». Але на рівні «як» він був ідіотом — людиною нездатною до державного управління. Порошенко один в один повторив його дії. Нинішнього президента не існує. Є симпатичний хлопець, але він не лідер України.

Україні потрібен лідер. Нам потрібен хтось, хто говоритиме від імені України: що вона вже зробила задля спільної перемоги, що вона за це вимагає, яка їй потрібна компенсація, за рахунок імперії зла. Хіба хтось про це говорить? Ні. З’являється Кравчук, устами якого заявляється чергова ідея капітуляції. А з іншого боку сидять старці і проголошують: «От прийде Байден!» Підсумовуючи, вкотре наголошую: Україні потрібен не Байден. Україні потрібен свій Пілсудський.