Світлана Євдокименко: Ми намагаємося зробити оперу, зрозумілою для молоді

Молодим українським митцям відкрили шлях до самореалізації. Днями завершився головний етап Першої Української Музично-Театральної Резиденції. Офф-лайн заняття відбулися на базі Харківської Національної Опери «Схід Опера», і в них взяли участь 23 резидента. Усі вони молоді митці — композитори, режисери, художники, художники по костюмах, художники з медіа-арту, лібретисти, хореографи та арт-менеджери. Було створено три постановчі команди, а також дві пари либретист-композитор. Чим займались митці на заняттях і як популяризувати оперу в Україні, розкаже Світлана Євдокименко — продюсерка опери Майкла Наймана «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» і голова ГО «Культурнор-мистецька фундація «Душа Ua». Своїми думками вона поділилася з i.ua-tv.

— Чим займалися митці у Першій Українській Музично-Театральній Резиденції?

— У серпні відбувся пітчинг (коротке представлення ідей — ред.). Кожну із команд попросили представити концепції двох сучасних камерних опер: «Медіуму», авторства Джанкарло Менотті та «Чоловіка, який сплутав дружину з капелюхом» — Майкла Наймана. У першій розповідається про трагедію пані Флори, що втратила дитину і кохання. У другій зображена історія професора музики з синдромом «візуальної агнозії», пов’язаної з порушенням діяльності правої півкулі мозку. Доктор П. розрізняє і бачить окремі кольори, лінії та об’єкти, але не може скласти єдиної картини.

Наш тьютор (викладач, наставник — ред.) — Наталка Маринчак — фахова письменниця, переклала обидві опери на українську мову. Опісля, два переможці пітчингу почали готувати свої постановки. На підготовку знадобилося майже три місяці. На заваді стояли карантинні умови та хвороби деяких солістів, постановка передбачала тільки один склад артистів, втім в процессі все зминілося й наші куратори знаходили заміни й запрошували артистів з інших установ. Тож, ми викручувалися, як могли. Тим паче, що Резиденція передбачала дуже стислі терміни.

Я була продюсеркою та арт-менеджеркою однієї з команд. Ми виграли постановку національної прем’єри «Чоловіка, який сплутав дружину з капелюхом». «Медіум» українській публіці вже відомий. Його презентація відбулася у Києві, 4 роки тому. Крім того, твір не раз показувався на сценах різних театрів. Втім, в Харкові «Медіум» побачили вперше. На відміну від нього, опера «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом», стала національною прем’єрою. Думаю, навіть більшість музикантів не знали про її існування.

Наприкінці жовтня, в Харкові відбулися прем’єри обох опер. Щоправда, без глядачів. На жаль, місто опинилося в червоній зоні, тож прем’єру змогли побачити тільки учасники Резиденції та журналістів. Тож, після 25 жовтня відбулася беспрецендентна подія Харкивській театр Опери та балету мав першу прем’єру в Житомири. Там вже нашим артистам аплодували глядачі у Музично-драматичному театрі ім. Івана Кочерги. Третій показ обох опер планується в Харкові, наприкінці листопада або напочатку грудня. Також скоро заплановано вихід документального фільму про Резиденцію, в якому ми побачимо справжні емоції та процес творення мистецтва.

— А під час заходу писалися нові опери?

В Резиденції відбувся Другий конкурс композиторів та Перший национальний конкурс лібретистів. Його переможці поділились на дві пари — композитор-лібретист та написали дві камерні опери: «(In)side» та «Зелене коло». Хочете дізнатися, як впливає карантин на стосунки та людей різного віку? Варто буде подивитися «(In)side», авторства лібретистки Анни Кисельової та композитора Сергія Вілки. Цікавитеся взаємовідносинами Людини та Природи? Вашій увазі пропонується фолк-містерія лібретистки Юліти Ран та композитора Дмитра Малого. Концепцію цих опер готує третя команда, що не здобула перемоги на пітчингу, втім мала час аби навчатися, спостерігати за постановками та переосмислити подачу презентації. Прем’єра «Зеленого кола» та «(In)side» попередньо планується на березень. У будь-якому випадку, їх поставлять у найближчий час, у Харківській національній опері. Зараз ми працюємо над тим, щоб повезти Україною усі чотири камерні опери.

— Як пишуться камерні опери?

— Під час конкурсу автори опер мали початкові концепції та представляли їх ідеї. За результатами змагання, з дев’яти синопсисів обрали двох переможців. Митці паралельно писали музику та лібрето, почавши ще з липня обмінюватися думками. Наразі лібрето вже готові, а музика доводиться до ідеалу. Це — великий творчий процес. Й подекуди трапляються суто технічні речі — на кшталт, музика вже є і слід набирати клавір, а це довга і кропітка робота. А буває й таке — композитор Дмитро Малий, якось сказав нашому тьютерові: «Я не знаю, що робити. У мене пишеться велика опера. Я не можу створити малу».

— Які особливості камерних опер?

— Вони тривають від 50 до 70 хвилин, мають одну, або максимум дві дії та не потребують великих театрів і симфонічних оркестрів. Ми можемо з легкістю «запакувати» всіх учасників, разом з декораціями, в один-два автобуси і привезти навіть у міста, де є тільки палац культури. У камерних операх склад оркестру — мінімальний. Для постановки «Чоловіка, який сплутав дружину з капелюхом» потрібен струнний квартет, арфа та рояль. Для «Медіуму» — оркестр з дванадцяти музикантів. У нас немає хору. Є тільки балет, де задіяні від 3 до 5 танцівників. У постановках бере участь стільки ж солістів.

,

— Чим сучасна опера відрізняється від класичної?

— Баченням самих митців. Ми молоді і хочемо, щоб наші ровесники зрозуміли, що ми робимо. А сучасна українська музика кардинально відрізняється тематикою. Вітчизняних опер не дуже багато. Великих і, тим паче, камерних. Я мрію, аби з’являлися нові. Наразі в Україні було мало композиторів і людей, які б писали та ставили опери. Ви ж знаєте нашу національну рису, коли чуже оголошується кращим за своє. Чомусь, опера написана у Польщі, вважається на 100% кращою, ніж створена в Україні. Головне — обгортка, а її вміст — неважливий. Тому, ми хочемо показати Україні і світу, що в нас є талановиті митці, які пишуть сучасну якісну класичну музику, і вона може бути цікавою не тільки викладачам консерваторії.

— Як, на Вашу думку, сприйме обидві українські камерні опери глядач?

— Маю надію, що він їх полюбить. Оперу «(In)side» написав прекрасний композитор. Як я вже казала, вона розповідає про наші сучасні реалії. Я дивлюся на творців музики та лібретистів і розумію, що вони — люди з іншого світу. Як такі неординарні образи та думки постають у їх головах — для мене і досі залишається таємницею. Сподіваюся, нашим глядачам сподобається і «(In)side», і «Зелене коло». Їх написали не Моцарт та Верді у далекі часи. Вони розповідають про нас. Про те, що з нами відбувається тут і зараз.

— У які міста Ви плануєте гастролі?

— Ми вже домовилися з Києвом та чекаємо на закінчення карантину. Наша команда не потягне гастролі фінансово, коли в залі сидітимуть тільки близько ста глядачів. Тож зараз ми розробляємо логістику та финансовий план, щоби наші мрії стали реальністю. Наразі ми ведемо переговори з іншими містами: Львовом, Одесою, Полтавою, Тернополем та Ужгородом. Зараз активно працюємо над тим, аби обидві опери вирушили в великий тур, і їх побачила Україна.

— Чому Ви вирішили зайнятися популяризацією опери?

— Я закінчила консерваторію за фахом оперна співачка і дуже люблю оперу. На мою думку, люди зовсім не знайомі з цим музичним жанром і це — несправедливо. Чесно кажучи, такий стан речей мене дратує та виводить з себе. Через декретну відпустку я не співала вже шість років. Зрозуміла, що не бачу сенсу виходити на сцену, бо бажаю більшого. Хочу популяризувати музику, а не бути просто співачкою.

— Як полюбити оперу?

— Глядачам, які ніколи не мали з нею справи, я раджу прийти на просту українську оперу і зробити це хоча б три рази. Чому три? До опери треба звикнути вухом. Людина, яка чує оперний спів уперше, може не розібрати слова. Та якщо вона висидить велику трьохгодинну україномовну виставу, то під кінець перегляду, зможе зрозуміти, про що співають артисти. У другий раз — ти насолоджуєшся процесом. У третій — кайфуєш, бо тобі це подобається. А ще опера, це те мистецтво до якого слід готуватися і хоча би переглянути програмку або синопсис твору, який йдеш слухати.

Звісно, що опери бувають музично і драматургійно складними. Такою є «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом». Коли я її слухала уперше, подумала: «Боже, я не розумію, що це за опера! Про що вона і для чого?». Вдруге я прониклася музикою і почала розуміти сюжет, а з третього разу я кайфувала. Тому, раджу людям, які хочуть познайомитися з цим прекрасним мистецтвом подивитися одну виставу кілька разів.

— Як популяризувати оперу?

— Мені боляче чути, коли люди кажуть: «Я був в опері в дитинстві і мені не сподобалося». Потім з’ясовується, що людина слухала концерт, де співали під рояль. Це — різні жанри. Люди, які живуть у маленьких містах не знають, що таке опера взагалі. Вони думають, що це — вистава, де співаки кричать незрозумілі слова.

Насправді, у багатьох наших громадян до опери немає доступу. Мешканці великих міст можуть побачити цікаву, яскраву афішу, або отримати на телефон повідомлення про музичні події. Їх інтригує реклама і вони вирішують піти до театру. Натомість, люди з маленьких містечок та сіл можуть тільки дивитися телевізор та слухати по радіо попсу. У кращому випадку, вони бачать тих співаків та музикантів, яких їм привозить мер на день міста. Хто вони? Зазвичай, популярні артисти, чию музику крутять по телебаченню. Люди, коли йдуть на їх концерти, почуваються щасливими. На жаль, на відміну від Європи, у маленькі міста України не привозять ні симфонічний оркестр, ні оперних співаків. Сподіваюся, у майбутньому ми зробимо все можливе, аби змінити ситуацію. Мешканців маленьких міст треба привчити до класики. Навчити їх скажімо, ходити до філармонії, або до бібліотек, де нерідко влаштовують вечори романсів. На мою думку, класичну музику потрібно популяризувати. Тут би у нагоді стала допомога ЗМІ.

— Що Ви робите для того, аби привчити українців до опери?

— Зараз ми намагаємося популяризувати оперу всіма методами, доступними нашій сучасності. Створюємо стікери і маски в Instagram. Хочемо її зробити зрозумілою для молоді. Поки ці маски нікому крім нас нецікаві. Але я сподіваюся і вірю, коли ми вирушимо в турне, і в пресі багато говоритиметься про камерні опери, це стане мейнстрімом, хоча б для людей, які люблять сучасну музику.

— На Вашу думку, якщо люди стануть краще музично освіченими і познайомляться з класикою, вони перестануть слухати шансон?

— Люди, які слухають класичну музику більш психічно врівноважені, зосереджені та спокійніші. Є ті, хто люблять і оперу, і шансон. І це — прекрасно. Такі люди — всебічно розвинені особистості. На мою думку, якщо поціновувачі Шарля Азнавура познайомляться з оперою, вони не стануть менше любити шансон. Це так само як з їжею. Якщо вам до вподоби огірки, але ви скуштували помідори, ви не перестанете їсти огірки.

Особисто я — за будь-яку музику. Навіть за шансон. Аби вона тільки була україномовною. Чимало водіїв маршруток слухають «блатний» шансон. І я хочу, аби він був рідною мовою. Однак співати пісні про зону на українській мені здається неможливим. Вони не можуть виникнути апріорі в природі. Я за те, щоб була українська сучасна фірмова музика у будь-якому жанрі. І звичайно, якщо у нас постане тотальна україномовна країна, і десь в тюрмі почнуть писати шансон українською, він не стане таким як російський. Це вже буде інший жанр. Тому, я за те, щоб люди слухали новий якісний національний продукт.

— Дякую Вам за увагу.