Юрій Смелянський: В Україні немає підстав для введення ізоляції

У програмі «Про актуальне» з Іваном Пєтуховим говорили про так званий локдаун восьмого дня. З англійської мови це слово перекладається як ізоляція. Восьмого дня, бо він має розпочатися 8 січня, одразу після Різдва. Та чи врятують такі обмеження українців? З цим питанням i-ua.tv звернувся до експерта з питань економіки Юрія Смелянського.

— Чи доцільний локдаун взагалі? Хіба в Україні кількість хворих перевищила епідеміологічний поріг?

— Давайте почнемо зі статистики. За офіційно озвученими владою даними, за весь період епідемії на 12 грудня 2020 року, лабораторно підтверджено 885 039 випадків хвороби. Станом на 1 січня 2020 року, в Україні проживало за даними статистики, без окупованих територій Криму і Севастополя, 41 902 416 осіб. Частка лабораторно підтверджених захворілих становить 2,11% від загальної чисельності населення України. До речі, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» не містить норму, яка встановлює поріг захворюваності (частку хворого населення) при досягненні якого, в Україні вводиться карантин.

Вважається, що таким епідеміологічним порогом є показник 5% хворого населення від загальної його чисельності. Якщо орієнтуватися на такий показник — в Україні підстав для введення ізоляції (блокування) соціального, громадського, економічного життя немає! Відповідні органи можуть при наявності обґрунтування вводити інші показники порогових значень. Проблема в тому, що українська влада не вважала за потрібне повідомити про це своїм громадянам. Після оголошення блокування в березні 2020 року, 30 березня 2020 року, депутати внесли зміни в закон про регуляторну політику. Вносячи їх після прийняття регуляторного рішення, влада позбавила себе від обов’язку інформувати суспільство про причини та наслідки прийнятих рішень, які пов’язані з епідемією коронавірусу.

Тепер скажу про доцільність запровадження локдауну. Оцінка доцільності дії, прийняття та реалізації рішення завжди безпосередньо пов’язана з визначенням мети. Тобто, наскільки поставлена ​​мета відповідає прийнятим і реалізованим рішенням. Наприклад, метою введення блокування навесні 2020 року було визначено, зі слів, якщо не помиляюся, головного санітарного лікаря України, — залякування громадян України. Те блокування економічного життя, свободи пересування, заборони на відвідування парків тощо, з точки зору влади, були доцільними діями. І треба погодитися такі дії допомогли владі досягти поставленої мети — суспільство вдалося залякати.

Якщо метою визначається забезпечити наявність якоїсь частки вільних койко-місць в лікарнях, то блокування не є визначальним фактором мінімізації захворюваності. Може вплинути на зниження — так. Чи є визначальним — сумнівно, дуже сумнівно.

Якщо метою є знизити ступінь захворюваності, тому що після новорічних свят кількість, хворих збільшиться … Це взагалі антилогіка.

Тобто, щоб однозначно відповісти про доцільність застосування блокування з 8 січня 2020 року, треба розуміти мету, яку ставлять перед собою ініціатори введення локдауну. Ця мета чітко не сформульована і не озвучена КМУ. Кабінет міністрів України в черговий раз намагається реалізувати своє рішенн, я використовуючи принцип довіри: вірте нам, ми знаємо, що робити. Утім, такого рівня довіри немає.

— Чи думає влада про наслідки карантину?

— Складається враження, що вона не думає і не проводить оцінку наслідків для економіки, для соціальних і споживчих настроїв суспільства та його психологічного стану. Можливо, влада розглядає наслідки, з точки зору, змін суспільно-політичних настроїв. Утім, тоді рішення про ізоляцію перетворюється в інструмент збереження влади. Якщо це так, то нічого спільного з протиепідеміологічними заходами рішення про локдаун не мають.

— Чи не здається Вам, що локдаун має подвійні стандарти? Малий бізнес зазнає втрат, а ось великий навпаки збагатиться ?

— В цілому, малий та великий бізнес — це конкуруючі актори. В українських умовах і за діючої моделі відносин, малий бізнес, як одна з основ формування середнього класу в державі, знаходиться в більш дискримінаційних умовах по відношенню до великого. До олігархічного бізнесу. Олігархія при наявності або можливості створити додаткові інструменти придушення, ліквідації конкурента, обов’язково такими можливостями скористається. Особливо в умовах, коли в цілому споживчі можливості суспільства знижуються через збільшення бідності, а отже знижуються можливості для забезпечення благополуччя тих, хто будує свій добробут за рахунок споживчих можливостей суспільства і монетизації свого впливу на прийняття політичних, економічних та інших державних рішень.

Однозначно, малий бізнес втратить від введення запланованих блокувань економічного життя. Чи збагатиться великий бізнес-питання неоднозначне. Втратить малий бізнес, втратять свої споживчі можливості ті, хто в ньому задіяний. І власники, і наймані працівники. Тобто, частина суспільства втратить свої споживчі можливості. А це, в свою чергу, — удар по стабільності в діяльності великого бізнесу. Адже зменшиться кількість споживачів благ, вироблених великим бізнесом. Але, на деякому дуже короткому часовому проміжку великому бізнесу може здатися, що у нього все в порядку. І що обмеження, які вводяться владою, позитивно відбиваються на формуванні добробуту його власників.

— Що мають отримати взамін рядові громадяни за незручності?

— Дивлячись, на те, що вважати незручностями. Санвузол не в будинку, а у дворі — це незручності. А обмежена (частково втрачена) можливість отримання: повноцінної освіти (середньої, вищої, професійної); культурного розвитку; відпочинку, як інструменту відновлення працездатності; доходу, як інструменту формування власного благополуччя і благополуччя своєї родини; багато іншого — це вже не «незручності», а ліквідація (повна або часткова) цивільних і особистісних свобод громадянина. Як мінімум, така шкода компенсується виплатами, які відновлюють, в якійсь мірі, нанесений економічний збиток. Економічні збитки можна розрахувати.

Що в реальності пропонує влада? Протягом декількох днів подати ФОПам заявку на виплату компенсації. При цьому, влада встановлює строк не раніше встановленої дати і не пізніше встановленої дати. Це не дії по компенсації завданих збитків. Це створення чергового корупційного інструменту та інструменту приниження гідності громадянина і платника податків. Загалом «кращі» традиції совка і диктатури. Про об’єктивність сум компенсації немає бажання і говорити. До того ж компенсацію, на думку державної влади, має отримати не кожен ФОП, а лише з виділеної владою групи. З точки зору застосовуваних механізмів ізоляції — це вже порушення принципу справедливості при управлінні коштами платників податків. Адже лише з цих коштів влада має можливість надавати таку допомогу. Навіть за умови, що бюджетні дірки влада «залатає» отриманої міжнародній допомоги.

Пересічні громадяни повинні отримати справедливу компенсацію за всі завдані збитки, пов’язані прямо, або побічно з реалізацією проти епідеміологічних обмеженнях, які вводяться владою. Така компенсація повинна бути зрозумілою і прозорою. Така компенсація нараховується і виплачується автоматично, а не після проходження верифікації у уповноваженого владою чиновника. Адже необхідність введення епідеміологічних обмежень є ілюстрацією про неготовність системи до виникаючих ризиків. А влада попередньо стягувала податки, у тому числі, і за те, що керована нею система при необхідності забезпечить достатній рівень безпеки. Епідеміологічна безпека — це один з видів суспільно значущих послуг, які суспільство сплачуючи податки, купує у державної влади в минулому, сьогоденні і майбутньому. Державна влада, в свою чергу, бере на себе зобов’язання забезпечити виробництво і реалізацію якісних суспільно значущих послуг. З останнім, на жаль, в Україні великі проблеми.