Олександр Новохатський: Лінія фронту сьогодні проходить у головах

Війна на Сході палає вже шість з половиною років. Частини Донецької та Луганської областей і досі залишаються окупованими. Яким чином їх звільнятимуть від російських найманців поки незрозуміло. Переговорний процес не дає результатів, а силовий метод потребуватиме багато крові. Сьогодні, 15 грудня Верховна Рада України вирішила продовжити дію закону про особливий статус Донбасу. Про те, які існують причини для продовження збройного зіткнення на Сході (зелені «іхтамнєти» — це і так очевидний факт), i-ua.tv поспілкувався з політичним аналітиком Олександром Новохатським.

— За що, окрім звільнення територій, на Вашу думку, відбувається війна на Донбасі?

— Чим більше ми, українці, знаходимось у «стані невирішеності» із окупованими територіями, тим більше шансів зрозуміти усю глибину та яскравість цієї знакової події. Але, вже так не хочеться ще більше перебувати у тому стані, війни не знаймо за шо. Це не просто, «якась війна» …

Це не просто війна за кусень землі. Це не просто війна за межі культурного простору. Це зіткнення світоглядів. І проходить воно не по землях-територіях, це протистояння проходить у нас в головах, нашій свідомості.

Окреслимо сторони конфлікту. З одного боку — людина, яка бажає жити на власний розсуд та організовувати своє щоденне життя без втручання сторонніх сил. Складність такої життєвої позиції у тому, що необхідно за все боротись та виживати, або самотужки, або у вузесенькому колі однодумців.

З іншого боку — людина, яка в апріорі продала душу «державі» в обмін на усе. Віддала своє природнє право розпоряджатися своїм життям, соціальному конструкту, машині насильства, на яку не має жодного впливу. Може тільки раз на п’ять років обирати собі «лєгітімного» ґвалтівника-насильника. Або бути обраним у ґвалтівники та радісно ґвалтувати усе, що бачить.

Сам конфлікт між прибічниками волі-свободи вибору та тими, які вже є частиною системи. Першим, ще необхідно віднайти формат свого існування, а другі вже народились в існуючому форматі та віднайшли там свій зиск, або місце.

Так вже сталось, що критична маса перших накопичилась в Україні і вони проявилися під час Майдану і нібито захопили владу. Другі, традиційно прагнуть сильного лідера або сильної держави, кучкуються навколо російських просторів людожерського Мордору. Війна, гаряча війна за землі була неминучою. Просто люди, завжди живуть на землі.

Тут ще один нюанс — оті, перші, неорганізовані по-земельно, не мають можливості формалізовано контролювати свої землі. Ба більше, неймовірна кількість з них навіть не розуміють, що свої землі необхідно структуровувати та організовувати. Вони радіють усвідомленню свободи та не поспішають формалізовуватись у громади, поселення, райони … Так і програється війна за землю, географічний простір для реалізації своєї мрії щодо влаштування свого життя. Своє життя, свій порядок життя, може бути організований виключно у фізичному просторі. На землі.

— Можливо, опоненти приймуть наші правила гри?

— Традиційна держава (негідників та людожерів) вже має інструменти для боротьби за землі. Має традиції, правила, закони та інші інструменти ведення війни із іншими. Учасники стосунків, умовні державники, які не можуть уявити собі життя без існуючої системи поневолення, самі не підуть до інших допоки не зрозуміють свого власного зиску від перебування у їх світі.

Ось і маємо неминучій конфлікт. Він буде відбуватись у різних фазах та з різним проявом. У вигляді війни гарячої, війни інформаційної, війни гібридної тощо. Два типи людей, які ворогують, не сумісні сьогодні в кордонах однієї країни. Перші не запропонували поки що зрозумілого другим світу людського життя в одних кордонах.

Так звані «данецкіє», не готові прийняти новий український світ за формальними, непроявленими ознаками. Вони прагнуть розуміти свій зиск від життя в Україні. Це не означає, що вони мають нав’язувати власне бачення порядку співжиття або нав’язувати свою модель. Сьогодні вони просто не розуміють, ані правил, ані зисків, ані інших аспектів перебування у просторі стосунків, яких прагнуть перші. Нова-інша модель соціального, людського, простору повинна передбачати структурно-фунціональне місце для отих людей, які ще не готові усвідомити свободу та її важливість.

Лінія фронту, сьогодні проходить у головах.

— Якою повинна бути нова Україна?

— Нова-інша Україна має бути формалізована та структурована під світоглядні моделі нових-інших громадян. Структурована та формалізована ними. Саме вони, оті нові-інші повинні не тільки структуризоватися самі, а й запропонувати місце для всіх інших. Навіть із урахуванням особливостей менталітету та іншими особливостями розвитку світогляду. На те вони й відповідальні, усвідомлені та вільні у своєму виборі порядку життя.

Нова ідентичність потребує нового простору для вираження, проявлення соціальної структури та організації спільного життя в одних кордонах. Але тут питання в тому, що стара машина насильства нікуди не поділась. Люди, які надають пріоритет старому способі життя нікуди не поділися. Вони живуть на тій же землі що й нові-інші-перші. В одних областях, районах, містах, будинках, навіть сім’ях.

Раніше такі питання вирішували концтаборами, розстрілами, фабриками смерті, голодоморами та іншими способами люстрацій. Завжди, до цього часу, якісь одні державники фізично винищували усіх інших, які по якихось параметрах були непридатними до включення їх до машини насильства. Структурувавши своїх «громадян», такі машини із захватом починали шукати собі ворогів за межами та розв’язували війни планетарного масштабу.

Для регуляції стосунків між різними людьми, було винайдено безпрограшну зброю))) Економіка. Саме економічні моделі організації життя людей були тим самим важелем та підтвердженням ефективності, сучасності, або сили людської спільноти. Економіка, то не зовсім про гроші. То абсолютно про стосунки. Спосіб впорядкування щоденного життя людей через розуміння власної вигоди завжди більш впливовий, чим фізичне знищення.

Українці мають зрозуміти «свою економіку». Суто українську. І це навряд «свій до свого по своє» … бо це шлях в історичні приклади ізоляції. А світ, сучасний світ навколо нас потребує зміни економічних укладів, традиційних кордонів, переорієнтації ринків. Там відбуваються шалені події, які вже до невпізнаваності змінили наш світ людей.

— Який економічний уклад потрібен Україні?

— Як на мене, не має сенсу тягнути та рівнятись на дурнуваті виробництва із совкового світу мертвих економічних укладів. Нам вже вчора необхідно ув’язуватись у виробничі цикли світових лідерів. Структуруватись в економічній моделі, до високоорганізованого виробничого простору із великим відсотком власного споживання, який дозволяє кооперуватись із провідними світовими корпораціями для насичення ринку товарами та виробами.

Наше унікальне місце розташування на планеті, дає нам практично необмежені можливості контактувати із усім світом. Звісно через економічну вигоду. Це наша місія, наша доля, наше місце у цивілізованому світі.

— Скільки триватиме конфлікт?

Але поки що війна. Війна в нас самих. Допоки ми готові, з одного боку, усвідомлювати такі речі, як свобода вибору, цінність та перевага людини над державою, а з іншого підтримувати чиновників та порядків встановлених «диржавою», буде накопичуватись потенціал конфлікту. Ми виходимо щоразу з наших прогресивних світоглядів у сіру буденність економічного аду, встановленого «негідниками та людожерами». Нам треба заробити копійку, нам треба ж, якось жити. Ми підкоряємся правилам, що встановлені не нами і не для нашого добробуту …

Ми самі заохочуємо їх, продовжувати та продовжувати оцю безглузду гру у соціальну безвідповідальність, нібито відповідальних осіб. Вони не годні, елементарно сніг прибрати … не те щоб у війні брати участь. І ще одне, існуюча сьогодні в українських землях «держава», не є ворогом для мордорської «держави». Тому по факту, сьогодні ми спостерігаємо, як «диржавні» мужі зливають Україну, втискують Україну в ОРДЛО. В їх правила та в «їх порядок» життя.