Аркадій Корнацький: Конституцію України від самого початку перетворили на декларацію

i-ua.tv продовжує обговорювати конфлікт між президентом та Конституційним Судом України. Нагадаємо, Володимир Зеленський відсторонив від посади голови КСУ його голову Олександра Тупицького. Своїми думками на наших шпальтах поділився громадський діяч Аркадій Корнацький.

— Чи має право Президент України відсторонювати суддів КСУ?

— Коректніше говорити не про права президента, а про його повноваження. Тобто, про сукупність прав і обов‘язків.

Домінує теза, в тому числі в офіційних колах із КСУ включно, що повноваження Президента України визначаються виключно статтею 106 Конституції України. Це маячня, вкрай убоге і хибне тлумачення Основного Закону.

Головні повноваження Президента України встановлені статтею 102 Конституції. Він є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Цим сказано все. Крапка. Звідси повноваження Глави держави, які є практично безмежними. Забудьте тупі казки про «парламентську республіку». Парламентською республікою Україна була за комуністичних часів — тоді на чолі держави стояли Ради народних депутатів. А від самого початку «незалежності» вона є республікою президентською.

Президент є Главою держави. Його напряму обирає народ, делегуючи йому частину своїх прав суверена, щоб він діяв на благо і на захист його прав.

Тому, президент, як уже сказано, для захисту інтересів народу має практично безмежні повноваження. Ніяких «має право — не має права». У переважній більшості випадків при порушенні державного суверенітету, територіальної цілісності, Конституції України, прав і свобод людини і громадянина президент зобов‘язаний застосувати наявні владні повноваження.

Ким би такі порушення не вчинялися, президент, як гарант додержання усіх вищезазначених правових категорій, зобов’язаний вжити негайних і вичерпних заходів для зупинення і припинення порушень. Нікого не питаючи і ні з ким нічого не узгоджуючи.

Для цього, згідно частини третьої статті 106 Конституції України, він видає укази і розпорядження, які є обов‘язковими до виконання на території України. Так само щодо суддів КСУ — за наявності достатніх підстав, коли судді КСУ своїми діяннями, наприклад, порушують Конституцію України, зокрема ігнорують принцип верховенства права (а вони роблять це постійно), президент не те що має право — він зобов’язаний відсторонювати їх від посад. Причому не тільки поодинці, але й гуртом, пачками.

— Якими будуть наслідки таких дій глави Української держави?

— Якщо розігнати не тільки КСУ, але й ті організовані злочинні угрупування, що називаються парламентськими політичними партіями, та реально притягнути до відповідальності хоча б основних узурпаторів влади, а потім швидко внести до Конституції необхідні зміни для відновлення верховенства права, то наслідки будуть дуже позитивними. Але для того, щоб це зробити, президент повинен бути президентом, а не лохом. Яким він наразі є, попри його відому заяву щодо протилежного.

— Хто винен у конституційній кризі за лінією конфлікту «президент - КСУ»? Не варто забувати, що і самі судді КСУ порушили Основний закон, коли дозволили Зеленському розпустити парламент і призначити нові вибори лише на основі політичної доцільності.

— Давайте спочатку про конституційну кризу, оскільки українці повністю дезінформовані щодо неї.

Вона розпочалася аж ніяк не у жовтні 2020 року, як це розказують горе-політики, а «трішки раніше» — понад 24 роки тому. Точну дату знають усі — 28 червня 1996 року. Це день прийняття нової Конституції України і, відповідно, день припинення дії Конституції України 1978 року (зі змінами 1990−1995 років).

Справжні автори Конституції-1996, тобто ті, хто реально впливав на формування її змісту, були дуже хитрими й підлими. Вони вже на початку 90-х вирішили знищити народовладдя, узурпувати владу і пограбувати народ, але мусили робити вигляд, що все відбувається «відповідно до законодавства».

Розумієте, в чому хитрість і підлість? Верховна Рада начебто самостійно приймає закони, уряд теж начебто самостійно приймає постанови та розпорядження, а узурпатори влади роблять вигляд, що вони тут начебто ні при чому. Що в Україні начебто демократія, що вони й самі начебто демократи.

Тільки весь фокус в тому, що при цьому все законодавство чомусь виходить не таким, як потрібно народу, а виключно «таким як треба» можновладцям. Насправді ніхто інший крім них самих це законодавство не формує, тільки робиться це через так звані політичні партії, які є їхніми кишеньковими проектами.

А вони на його підставі прибирають до рук народне добро. Тому що насправді злодюги вони скінчені, а не демократи. Зрозуміло, що в правовій і демократичній державі так не мало би бути. Зрозуміло, що норми і принципи Основного Закону при їх правильному тлумаченні й застосуванні повністю виключають прийняття і застосування грабіжницького антинародного законодавства.

Тому для того, щоб «узаконити беззаконня», щоб на майбутнє застрахувати себе і все награбоване від можливих претензій, хитропідлі «батьки Конституції», тепер увага: всунули в статтю 152 Конституції частину другу, в якій прописали, що неконституційні закони та інші акти втрачають чинність … тільки з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність! А не з моменту прийняття цих неконституційних законів, як мало би бути!

Те ж саме беззаконня прописали і в Законі України «Про Конституційний Суд України». Чим на практиці перекреслили всі високі правові засади Основного Закону — з принципами правової держави, з принципом верховенства права включно. На папері верховенство права є, у дійсності його й близько нема.

У такий досить простий спосіб українські політичні жулики 90-х, які й донині живуть і процвітають при владі, створили собі завідомо протиправні «підстави» для злочинних маніпуляцій законодавством. У своїх шкурних інтересах, за рахунок пограбування й знищення України.

Так Конституція України від самого початку була перетворена в суто декларативний акт, в дурилку, якою українські політичні шахраї вже чверть віку «пудрять мізки» недолугим в Україні й поза її межами. От коли, насправді, в Україні почалася конституційна криза.

Звісно, невдовзі після виникнення кризи вона могла б і закінчитися — одразу ж після початку діяльності КСУ. Якщо припустити, що судді першого складу КСУ до початку своєї діяльності бодай один раз читали текст Конституції, то на першому ж засіданні вони мали б прийняти звернення до Верховної Ради щодо необхідності негайного виключення частини другої статті 152 КУ та відповідного положення закону «Про КСУ» як таких, що явно і грубо суперечить принципам правової держави, і принципу верховенства права зокрема.

Так би воно й було, якби Конституційний суд в Україні справді був незалежним і фаховим Судом. Судом з великої букви, а не зборами представників злодіїв при законі, якими є всі ті, хто призначає своїх ставлеників до КСУ.

Але маємо те що маємо, і замість прийняття вкрай важливих офіційних рішень щодо явно неконституційної частини другої статті 152 КУ, та надання роз’яснень щодо непорушності принципу верховенства права, судді КСУ від самого початку діють діаметрально протилежно. Тобто протиправно. Вже у Рішенні КСУ N8-зп від 24 грудня 1997 року вони визнають легітимність частини другої статті 152 КУ і погоджуються з тим, що неконституційні закони та інші акти до моменту їх офіційного визнання неконституційними … мають юридичну силу.

Згідно цієї «феноменальної» думки суддів КСУ неконституційний закон до певного моменту начебто є «законним» і має юридичну силу, тобто він до моменту винесення рішення КСУ начебто узгоджується з принципом верховенства права, а із завтрашнього дня — вже навпаки. Більша дурня не може бути придумана навіть у божевільні, але саме така «законність» і була задумана при написанні КУ-1996, саме таку «законність» сповідують і бережуть судді КСУ, саме ця «законність» призвела до пограбування народу та до нинішнього трагічного стану України.

Далі все відомо — Україна живе не по закону, а згідно «понятій» злодіїв при законі, якими були і є в часи незалежності можновладці — із більшістю суддей включно. Всі вони є узурпаторами влади, злодюгами і ворогами Українського народу.

Тепер коротко про розпуск Зеленським Верховної Ради у 2019 році. Відповідний указ був законним — тому що ВРУ 8 скликання відкрито вчиняла чисельні й грубі порушення Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, і практично весь народ прагнув її розпуску.

Інша справа, що потім і сам Зеленський, і його ЗЕ-команда, так само як і Порошенко з усіма іншими «лідерами партій Майдану», обманули народ і продовжили ті ж самі злочини «попередників». Але то вже інша історія.

— Як розв‘язати цю кризу?

— Її можна було б швидко і ефективно розв‘язати шляхом належного застосування повноважень Президента України. В буквальному змісті слова Україну можна було б врятувати і за кілька місяців почати піднімати з руїн.

Але для цього потрібна політична воля президента, яка перш за все повинна була б полягати у очищенні оточення президента і вищих органів влади від дурнів та державних злочинців, якими органи влади переповнені. Тільки після цього позитивні й швидкі зміни могли б стати реальністю.

Дуже схоже на те, що Зеленський на це вже не здатен. Олігархи та «злодії при законі», що при високих державних посадах, перш за все Аваков, вже надто міцно пов‘язали його корупційними путами. Відтак народу залишається розраховувати тільки на себе і захищати себе самостійно.