Олександр Новохатський: Для власної успішності, Україна зобов’язана зрозуміти себе та своє місце у Світі

Як має називатися держав-агресорка? Вкраденою назвою Росія, чи автентичною Московія? I-ua.tv продовжує питати думку філософів та науковців. Зараз ми поспілкувалися з політологом Олександром Новохатським. Він переконаний, що це питання не головне на шляху до успіху. Ми — українці, маємо визначитися, ким ми є, пережити трансформацію свідомості та сформувати власну ідентичність. Тому, спочатку — потужна Україна, а потім вже мізкування над варіаціями назви держави-ворога.

— Як правильно називати ворога: Московія, чи Росія?

— Насправді ворогом для нас є обидва геополітичні проекти — і Московія, і Росія. Але, питання полягає в тому, «хто Ми?». Чи ми розуміємо, що таке Україна? Ідентифікувати когось можна лише по відношенню до себе. Жодна країна, держава, чи геополітичне утворення ніколи не відбувається методом «з бухти-барахти». І з «волі Божої», на Землю воно також не падає.

Існує певна територія — частина планети, яка володіє певним статусом. Із розуміння його людьми, які володіють цими землями й вибудовується усвідомлення цього статусу. Як має бути структурований цей простір? Як це геополітичне утворення взаємодіятиме з сусідами: хто його вороги і друзі? Для чого воно взагалі створено?

Аби стати дієвим колективним утворенням, люди мають віднайти для себе відповіді на кілька питань. Перше: «Хто ми такі?» Друге: «Де ми знаходимося?» Третє: «Що ми робимо у єдиному, колективному утворенні всі разом?». І тільки після цього треба розбиратися з назвами. Лише із розуміння нашої ідентичності, функцій та кордонів можна розглядати питання: «Московія, чи Росія?» Однак, ми маємо визначитися, у чому полягає різниця між ними та нами. Як ви думаєте, у чому?

— У цінностях, в підходах, у стратегії, у плануванні майбутнього …

— Перше і основне — це розуміння, хто ми такі. То чим українців відрізняються від росіян?

— Своїм місцем у світі.

— Почнемо з того, що вони відрізняються участю в різних геополітичних проектах. Яку функцію виконує утворення, під назвою Росія? Зараз поясню. Держави беруться не з повітря. Кожній з них притаманна власна місія планетарного масштабу. Наприклад, ви живете сім’єю у спільній хаті. Кожен член родини має свої функції-статуси. За їх допомогою, ви визначаєте, що ви робите в єдиному просторі. Так само відбувається і з державами. Чому одні геополітичні утворення мають форму імперій, інші — республік, треті — «бананових» країн, а четверті — статусу добробуту? Відповіді на ці питання полягають у колективній меті людей-мешканці держав. Що вони роблять і з чого вони живуть. Кожна держава — це окремий спосіб отримання матеріальних цінностей та окрема економіка. Як ви думаєте, чим пов’язані економіки різних країн?

— Найпростіше — торгівельними зв’язками.

— Місцем у стосунках. Відбувається торгівельний обмін. Скажімо, існують дві країни. Кожна з них має свої унікальні матеріальні цінності, і в них виникає потреба ними обмінюватися. А тепер, повернімося до Московії та України. Вони є частинами географічного простору, на якому природним чином перетинаються найкоротші географічні шляхи з Півдня на Північ — від північних морів до Середземномор’я, а також — Великий шовковий шлях. Україна знаходиться у кордонах, визначених Творцем та Природою. Незалежно від нашого бажання, утворився географічний простір, який ми звемо українськими землями. І він є обмеженим. Його населення колективно може вижити тільки тоді, якщо усвідомить своє місце у структурі планетарних стосунків. Однак свого часу, воно цього не зробило. Як власне і зараз. Тим часом, на торгівельних шляхах між Північчю та Півднем потрібна була стабільність-порядок, визначеність планетарного масштабу. Так виникла спочатку Русь Київська, а потім Росія, як її і забезпечила.

— До речі, слово «стабільність» — одна з улюблених фішечок кремлівської пропаганди.

— Це — сакральні слова, які відповідають функціональним призначенням Росії. Бо назви дуже прив’язані до функцій. Скажімо, чому мені не подобається слово «держава»? Воно не відповідає сутності природного і колективного утворення людей. Використовуючи слово «держава», йдеться про те, що тримає у руці можновладець.

— Ним може бути не тільки монарх зі скіпетром та державою, але і президент.

— Золоті слова! Чому від думки однієї особи, часто-густо, недовченої та обмеженої у своїх баченнях, залежать долі 46-ти мільйонів людей? А взагалі, кількість таких доль є значно більшою. Адже від персони президента залежить політика української громади закордоном. Чому «якесь дідько», який невідомо чим займався, до свого президентства, має визначальний вплив на десятки мільйонів людей?

Справа в тому, що статус передбачає певну функцію. Та для цього потрібно зрозуміти власну сутність. На жаль, Україна поки не відбулася як суб’єкт міжнародних стосунків. Ми не визначилися, хто ми: частина західного світу, чи улус Росії? На перше статусне питання нерідко можна почути відповідь: «Ми — українці». Та я бажаю уточнення. Які саме українці? Ті, що носять шаровари, їдять вареники та співають затужливих, сумних пісень про свою важку долю?

— Українці, про яких ви сказали, живуть у минулому.

— Добре. А яке сучасне бачення?

— Ви колись говорили про цивілізацію…

— Гаразд, але скільки людей розуміють, що таке цивілізація?

— Мабуть, одиниці.

— Тепер поговоримо про президента. Люди, які не розуміють, хто вони, де вони знаходяться і навіщо вони зібралися в одній країні, обирають собі невідомо кого. Урешті-решт, «воно», приходить до влади і на основі свого недолугого розуму кльопає дурнуваті рішення. І повірте, так чинили геть усі. «Хворіє» не лише наш сьогоднішній «політичний недомірок», але й весь наш статус та простір.

Ми і досі не зрозуміли, хто ми. Чи взагалі нам потрібен такий інструмент суспільної організації життя як «президент». Натомість, задаємося питанням: «Московія, чи Росія?». Для початку варто розібратися з собою. Тому, для визначення українського проекту я пропоную підходити з точки зору розуміння геополітичного становища. Яку функцію виконують наші землі?

Свого часу Київська Русь виникла заради контролю над басейном Дніпра. Саме для цього утворили державне структуроване об’єднання людей під єдиною волею київських князів, яке гарантувало порядок. Тобто, певну послідовність дій, виконуючи яку, можна безперешкодно пройти з Півночі на Південь і отримати товари з Далекого Сходу.

Тільки обмін товарами забезпечує існування людства. Так побудована цивілізація! Ми не виробляємо однакові товари, ми створюємо різні матеріальні цінності. І заради обміну ними, нам потрібен легкий спосіб. Саме тому, людство віднайшло гроші. Вони — еквівалент товару, який полегшує обмін.

Згодом Русь зруйнували. Ведмежу послугу їй зробила власна цивілізованість. Орди «чінгізханів-батиїв» пройшлися не горами та болотами, а Шовковим шляхом. Велике військо здатне пересуватися лише там, де є дороги, інфраструктура, вода, їжа і, якщо завгодно, жінки. (Тільки Суворов «виділився» і пішов через Альпи. Наслідки були плачевними для росіян)

Тому, Україна — це природний статус. Він покликаний контролювати свою територію і забезпечуючи певний порядок, який дозволяє безперешкодний, комфортний обмін матеріальними цінностями іншим суб’єктам планетарних стосунків.

Чому виникла Росія? Київське князівство не змогло більше гарантувати безпечний обмін, і йому на зміну прийшла інша сила. Нею стало Московське князівство, Московія. Яка згодом трансформувалась у геополітичний проект Росія із тією ж місією-статусом — гарантувати безперешкодне проходження товарів і цінностей через цей простір. Але Росія, досить специфічний гарантер стосунків. (сміється)

Щоб не залежати від Росії, пошуки із відкриттям нових торгівельних шляхів відбувалися і на теренах материкової Європи і Великої Британії. Аби обмінюватися товарами із Середземномор’ям, англійці наважилися ходити морем. Однак такий шлях не дуже комфортний, а ще він не дозволяє перевозити великий вантаж.

— До того ж, сушею значно безпечніше.

— І ходити морями не таке вже і велике задоволення. Британія стала володаркою морів не від хорошого життя. У неї не відбувся суходільний коридор, вона обрала воду і почала створювати свою форму взаємодії зі світом. Бачите, наскільки українська земля є планетарно важливою?

Ми просто зобов’язані взяти під контроль наш геостратегічний простір і гарантувати безперешкодний обмін товарами! Тут варто зазначити, що саме простір, а не коридор. Бо слово коридор — то від Московії. Нам же, нарешті, треба ідентифікуватися і виконувати власні геополітичні та геостратегічні функції. І тільки після цього, можна братися за визначення: Росія, чи Московія.

Знаєте, я не прихильник воювати з історичними подіями. Я виступаю за створення сучасності з прицілом на майбутнє. Бо факторів, які існували ще 50 років тому, більше немає у світі живих. Натомість, ми отримали надзвичайну можливість зайняти власне місце на планеті Земля. Залишилося лише зрозуміти, усвідомити, хто ми такі. Тільки через відчуття своєї важливості та унікальності можна виконувати свою планетарну функцію. А вже після її виконання, слід взятися за структурування внутрішнього порядку життя людей. Тоді кожен громадянин зрозуміє своє призначення і функцію, знатиме, де йому працювати та черпати знання.

Усвідомлення власного колективного статусу, себе у ньому та свого простору, дає нам відповідь на питання: «Якими ми маємо бути всередині?», «Чим у нас повинен займатися президент?» «Що має робити парламент?», «За що повинен відповідати Конституційний Суд?» Усе це відбувається від усвідомлення нашого життя. І тільки після цього можна мізкувати над назвою держави-агресорки.

Для виходу з колоніальної свідомості варто набувати власної, а не шукати іншої. Ми живемо у наративах і міфах, нав’язаних імперським проектом. Ви тільки погляньте на наших чиновників! Вони не розумію, хто вони і для чого! Вони усвідомлюють тільки одне. Долучившись до системи організації нашого життя, вони навчилися конвертувати свій вплив у матеріальні цінності. Найпростіший їхній шлях — це пограбування власного населення.

На жаль, іншої моделі українці поки що не реалізували. Наразі, існує контрольована територія, яку постійно доять, витрушуючи останні гроші. Чи може відбутися у просторі таких людських стосунків взаємодія з іншими світами? Відповідь — ні. Чиновники хочуть, щоб побільше народжувалося лакеїв, аби їх використовувати як доїльних корів у майбутньому!

— Ваша правда. Для політиків головне не якісне виховання дітей, а їх кількість!

— А коли ті діти стануть дорослими, політики прикарманять собі їхні матеріальні цінності і розпоряджатимуться ними за власними правилами. Такою є природа утворення, де умовний колективний цар править на свій розсуд. То про яку відмінність від наших північних сусідів йде мова? Ми — такі самі, як і вони! Ба більше того, геополітичний проект під назвою «Росія» без Українських земель є неможливим апріорі. Однак, щоб з нього вийти ментально, потрібно віднайти власну свідомість і побудувати Україну у своїх головах.

Насправді, мені не подобається ні Росія, ні її дії, ні її керівництво. Бо вони — наші вороги. Та я не в захваті від наших рефлексій над їхньою назвою. Насамперед, я не бачу у наших співвітчизниках бажання усвідомити себе унікальним проектом. Тут діє принцип спорту: перемагає той, хто розуміє правила змагань та постійно вдосконалює свої вміння. У першу чергу, переможець намагається побороти не супротивника, а власні недоліки. Справжні перемогу здобуваються у боротьбі зі своїм «Я». З власними лінощами, вадами та недоліками. Ретельно відшліфовуючи свої вміння, ти проходиш шлях вдосконалення. Так має відбутися і з Україною.

Ми потребуємо шляху очищення та ідентифікації. Годі вже думати, кому можна продатися за вигідною ціною! Ми маємо перестати бігати по європам і слізно їх просити нас прийняти. Для чого це нам? Ми там зайві! І це — абсолютно та безповоротно. У Європі є свій транспортний коридор, який називається Рейн-Дунай і його контролює Німеччина.

Так само ми чужі і для Росії. По-перше, вони — наші вороги (ми претендуємо на один й той самий простір), а по-друге, вони мають свій проект. Він пов’язаний із використанням басейну Волги як транспортного коридору. Він довший, менш комфортний і гірший за Дніпровський. Утім, на відміну від нашого, він працює. Аби зафункціонував і наш Дніпровський, потрібно створити Україну у власних головах.

На наших теренах має постати людське об’єднання із функцією Джерела волі. У сучасній Україні воно досить специфічне, не передбачає розвитку. Джерелом волі сучасної України є олігархи, чиновники та політики, які випадково потрапили до своїх крісел та знаходяться не на своєму місці. Та усе це — тимчасово. Рано чи пізно, справжнім Джерелом волі, стане наша українська аристократія — ділові люди, люди реальних справ. Їх функція — нести відповідальність і колективно застосовувати інструменти, які дозволяють існувати великій кількості людей, проекту та простору. Жоден з сучасних політиків та урядовців навіть уявлення немає, що таке Україна. Принаймні, я не бачу, щоб вони це розуміли. Тому, на сьогоднішній день, ми не відрізняємося від Росії ні колективно, ні функціонально. Що там, що у нас крадуть приблизно однаково. Як можна відірватися від такого простору?

— Змінити мислення!

— Усвідомити, що ми маємо іншу місію! У Росії вона полягає у захопленні чужих земель шляхом дестабілізації і викраденні тамтешніх матеріальних та культурних цінностей. Наша ж місія — зовсім протилежна. Ми маємо виробляти матеріальні цінності та контролювати свій простір від проникання у нього всіляких росій та інших завойовників.

У першу чергу, нам варто навчитися розуміти себе. Тільки так ми зможемо відбутися як цивілізація! Тому, я не знаю, Московія, чи Росія. Мені абсолютно байдуже, як називати сусідню державу. Та мені не байдуже, що буде з нами. Сучасний проект «Україна» не виконує свою природню функцію на планеті Земля. Наше призначення комфортно конектити різні частини континенту, перебрали на себе волзький та рейн-дунайський коридори.

Чому в нашій країні немає багато грошей та іноземців, які б хотіли мешкати на нашому просторі? Ми виключені з геополітичних стосунків. Нас обходять іншими коридорами. На жаль, ми виявилися не здатними виконувати власну природну функцію! Чи може Україна взятися за голову? Так. Потрібно тільки породити та проявити Джерело волі.

— Це — аристократія?

— Це люди, які беруть на себе відповідальність. Вони не можуть мислити по-інакшому, бо вони нерозривно пов’язані з долею своїх сімей і своїх земель. Вони ототожнюють себе з ними. І це — справжня еліта.

Наразі, ми не розуміємо, хто і за що в нас несе відповідальність. Ми не знаємо місію нашого колективного життя. Ось і з’являються питання про децентралізацію, переформатування України та різні сепарації. Такими плачевними є наслідки відсутності спільного проекту.

— Де взяти те Джерело волі? У студентстві я навчалася разом з однією дівчинкою. Таких як вона, прийнято називати розумничками та красунями. Ще будучи школяркою, вона писала наукові роботи чи то з історії, чи то з української літератури до малої академії наук і отримувала перемоги. Одного разу, нас повели на екскурсію до Верховної Ради. Її фрази: «Якщо я стану депутаткою, я також крастиму», мені вистачило щоб отримати на весь день привід для роздумів. Наталя — формально еліта молоді. Вона вчилася в одному з найкращих столичних вишів та точно не відноситься до движу гопників, чи інших деструктивних соціальних елементів. Як нам бути з елітою? Що нам робити з цінностями?

— Джерело волі породжується стражданнями. Люди, які розуміють, що не можуть жити інакше, створюють структури, які дають інше життя. Звісно, ніхто не забороняє сварити всю систему, або її окремі ознаки. Та якщо людина бере участь у її діяльності, породити джерело волі вона неспроможна. Система не може змінити себе, і це — окрема розмова.

Будь-яка людина формується через страждання і через прагнення іншого життя, через подолання себе, своїх вад та недоліків. Ті, хто здатен вийти з цієї системи, або до неї не входити, спроможні породити щось інше та прекрасне. Тому, усе дуже просто. На Україну чекає перезавоювання та повна трансформація. В гіршому випадку — зникнення, чи включення до проекту «Росія».

— Це — страшно.

— Ті, кому страшно, мають підіймати свою дупку з дивану та взятися за роботу. Будь-які геополітичні утворення, які ми невірно називаємо державами, породжуються людьми, зацікавленими у цьому статусі. Недавній гегемон світу Велика Британія, чи існуючий — Сполучені Штати Америки, до усвідомлення власного статусу, належали до іншого. Ми сьогодні живемо у нав’язаній нам історії. Ми є частиною чужого простору. Так буде допоки ми не породимо свій.

Скажімо, як людина зі слабкими природними даними стає чемпіоном світу? Вона у певний час приймає рішення змінитися і починає займатися власним вдосконаленням та здобуттям нових знань. Далі — все дуже просто. Наполеглива праця породжує результат. І таких прикладів — тисячі.

Я не бачу в сьогоднішній Україні хоча б осередків, які б щиро бажали змінити наш статус та думали про геостратегію. Їх не існує. Однак «немає» — це не вирок. З’являться. По-перше, їх могли не помітити дослідники, а по-друге, вони можуть знаходитися у зародковому стані. Ось такими є мої роздуми.

Тому, мене значно більше цікавить Україна. Що це таке? Де вона знаходиться? Що нас робить Україною? А як називати наших ворогів — розберемося потім.

Розумієте, я за те, щоб уважно спостерігати за сучасністю. Існуючі історичні рецепти продемонстрували повну неспроможність. Директорії, козаччини та атаманщини, на мою особисту думку, виявили абсолютну нездатність і неадекватність до вирішення питань статусності. Звісно, можна довго та нудно читати тодішні вірші, але їх автори не реалізували головну функцію геополітичного утворення під назвою Україна. Якщо вони її не розуміли, то я не думаю, що варто переймати їхні методи. Годі повторювати чужі дурниці! Потрібно робити свої (сміється)!

— То найнижчий рівень нашого усвідомлення — це пісні та гасла на рівні «Бідна Україна гине»?

— Цивілізація починається з усвідомлення свого місця у планетарних координатах. Вона стартує з відповіді на питання: Хто я? Де я знаходжуся? Як мені структуруватися? Рушій розвитку людського колективного життя є розуміння вигоди. Кожне державне утворення — це вигода. Насамперед, для тих, хто його контролює. Хто, на сьогоднішній день, контролює Україну?

— Олігархи.

— Не тільки. Думки про себе. Україну контролюють уявлення про себе. Це і «Московія, чи Росія», і «олігархи усьому голова» тощо — це наші вороги.

— А який наш позитивний зиск?

— Україна — це буквально, золоті землі. Україна — це місце, де перетинаються світи. Україна — це наше щастя та наше прокляття. Якщо ми зможемо породити структуру, яка буде спроможна розкрити наш потенціал людству, у нас все складеться на тисячу відсотків! Та для цього потрібно працювати. Перш за все, визнати, що ми володіємо певними інструментами, якостями та ресурсами. І це — перший крок до утворення власного статусу. Власного державного утворення, що взаємодіятиме зі світом. Розумієте, джерело наших багатств у нас всередині. Ми маємо створити комфортний простір, у першу чергу, для себе самих.

Комфорт, добробут, безпека та справедливість — це мета нашого простору. Такі речі можна викласти в економічних показниках. Та вони — справа техніки. Для початку, потрібно усвідомити свою сутність та мету. Потім вже можна увімкнути інструменти. Наприклад, якщо ти хочеш розгрібати сніг, шукай лопату. Якщо її немає, є два варіанти дій. Її можна купити, або зробити. А якщо немає грошей, можна їх заробити, або почекати, коли розтане сніг. На жаль, ми обираємо тертій варіант. Ми воліємо сідати та чекати. Нам діяти ліньки!

Для того, щоб щось зробити, потрібне бажання. В сучасній Україні я його поки не помічав. У нас немає проявлених осередків, які прагнуть змін. Чомусь, дуже зручно взаємодіяти зі старою системою, шукати у ній комфортне місце з високим зиском. Мови про інший порядок ніхто не веде. Йдеться про оптимізацію пограбування населення.

Коли ми побачимо зміну риторики та інших людей, які говорять інші речі, це свідчитиме про появу джерела волі. І тільки йому під силу сформувати новий простір. Наразі ми переливаємо із пустого до порожнього. Ми настільки зав’язли у питання: «Ми з Росією, чи ні?». Чекайте? Для чого вам та Росія?

— На нього вам відповість затятий «ватник». Він розповідатиме про братський триєдиний народ та інші байки.

— І прапор йому до рук! Уміння вийти з порочного кола та подивитися на речі під іншим кутом зору дає можливість побачити власне уявлення про себе. Ми мусимо відірватися від чужих міфів! Людина зростає та змінюється, тільки коли вона перестає усвідомлювати себе зі слів інших осіб. Це і є самостійність. Справжня дорослість виникає тоді, коли ми себе починаємо розуміти самі. Те ж саме відбувається і з суспільними, колективними системами. Та оскільки свідомість є основною частиною для людської поведінки, у колективних структурах є джерело волі.

Ним може стати так звана «Асамблея еліт». Вона має складатися з людей, які походять з різних куточків, але поєднані сакральним знанням про Україну та себе. Їхнє нерозривне ототожнення себе з Україною і робить їх елітою.

На зорі Української «державності» нам запропонували модель із такою Асамблеєю. Вона мала б бути Джерелом волі та Матрицею уявлення про себе. Усі відповіді на питання: «Хто ми?», «Для чого ми?», «Що ми робимо?» і «Куди йдемо?» планували записати до Конституції. Парламент мав би стати осередком виключно представників громад. Відповідно, депутати не повинні були ні в чому розумітися, за виключенням проблем своїх виборців і вирішення їх питань. Виконання побажань «простих людей», через парламент, покладалося на чиновницький апарат, на чолі з всенародно обраним президентом.

Такою бачилася Україна, станом на 1991 рік. Її суттю, серцем та колективною свідомістю мала стати Асамблея еліт. Та оскільки їй дали неправильне ім’я та нарікали Конституційним Судом, усе покотилося додолу. Замість найкращих та найосвіченіших представників України, ми отримали купку зухвалих чиновників, для яких на першому місці стало збагачення. Зараз відновити систему 1991 року уже неможливо. Усьому свій час.

Утім, ми вже 30 років живемо у спотвореному механізмі організації колективного простору. У ньому ти можеш бути, або жертвою, або перетворитися на людожера. Нормальні люди у таких умовах жити не можуть. Годі тягнути резину! Настав час зробити перший крок до свого самоусвідомлення. Для Росії людожерство — це нормально явище, але не для нас.

Ви спитали звідки береться Джерело волі? Я відповім — з усвідомлення. Та чи багато у нас людей, які усвідомлюють подібні речі? Чи багато з них володіють ресурсами та статками? Мабуть, їх — одиниці, та я все ж таки сподіваюся, що вони є. Їх не може не бути! Наші пекучі страждання та трансформації колективної свідомості відбуваються 30 років. А душевні муки завжди породжують продуктивні думки.

Наступний етап нашого життя — це тотальна криза, яка дозволить проявитися новим джерелам волі. Утім, пройти його можна буде тільки через остаточне руйнування людожерскої системи стосунків. Утім, я б не радив вдаватися до печалі. Зміни і трансформації — це завжди боляче. Такою вже є людська природа. То ж скажіть мені, будь ласка: чи має значення назва держави-агресорки для процесів, які відбуваються з нами?

— Ні. Так можна мізкувати, наприклад над назвами: «Польща, чи Річ Посполита». Не знаю, чи я навела вдалий приклад.

— Абсолютно вдалий. Бо це — різні проекти. Річ Посполита та сучасна Польща мають відмінні геополітичні функції. Перша намагалася взяти під власний контроль коридор «із Варяг у Греки». Тому що простір земель «Україна» — це джерельна основа матеріального благополуччя. Наразі сьогодні, це місце, де гуляє потужній вітер. Усі джерела волі, благі починання та люди, які могли б створювати матеріальні цінності — видуваються безжальним протягом.

То ж настав час обкласти наш розкішний фундамент міцними стінами! Ми маємо чітко окреслити свою територію та взяти її під контроль. Наступний крок — створення умов для комфортного виробництва та розвитку. Щойно наш простір наповниться матеріальними благами, утвориться зовсім інший порядок буття. Гарний та новий.

То ж давайте створювати власні проекти, а не проситися до чужих! На нас там не чекають і я переконаний, нам це під силу. На жаль, сучасна Україна в її геополітичному статусі нагадує труп. Він лише смердить та займає місце. Та не переймайтеся через такі мої порівняння. Бо кожна смерть означає нове життя. Ми маємо породити нову Україну з високим рівнем самосвідомості. І її розвиток означатиме для проекту «Росія» смерть. Неминучу та невідворотну. Іншими словами, щоб Московія називалася Московією, потрібно реалізувати проект «Україна». Тільки він сучасній агресивній та небезпечній Росії, зможе завдати смерть.