Зарплатна заборгованість шахтарям як доказ нехтування Конституції й зазіхання на національну безпеку країни
Через відсутність коштів при заробленій, але не виплаченій зарплатні, працівники позбавлені можливості придбання ліків, їжі й не тільки для себе, а й для дітей.
Констатуємо — жодного системного рішення на розв’язання багатогранних сторін не вчасної оплати праці та довготривалих затримок наразі просто не запропоновано ні владою, ні бізнесом, ні наукою, ні профспілками!
ПРЕЗИДЕНТ. Певні надії надавали обіцянки Володимира Зеленського на шахтарському з’їзді, Рішення РНБО і відповідний Указ, різноманітні публічні заяви Глави держави тощо, але це мало на зарплатну заборгованість лишень частковий і короткостроковий ефект. Маємо констатувати — Гарант Конституції «охолов» до шахтарських проблем і більш того — вони схоже вже його просто дратують.
ПРЕМ’ЄР. Спроби Дениса Шмигаля чи то робити чи то імітувати бажання розібратися в енергетичних проблемах мають в підсумку нове зростання зарплатної заборгованості і при цьому він на весь світ заявив, що держава шахтарям нічого не винна!
МІНІСТРИ. Позиція попередніх міністрів і в.о. міністра енергетики довела їх повну не спроможність, а то і відверте небажання забезпечувати умови для вчасної оплати праці гірників (особливо рельєфно це видно при формуванні проекту держбюджету). Аналогічна ситуація з міністрами економіки та соцполітики — жодної адекватної пропозиції на захист працівників від затримок зарплат.
ПАРЛАМЕНТ. Голова парламентського комітету Сергій Герус відверто демонструє своє «імпорто-зелене» ставлення до вугільників та іі всієї вітчизняної енергетики. За весь час його керування комітетом так і не з’явилося жодної системної програми чи навіть плану дій із забезпечення гідного життя в шахтарських регіонах й забезпечення ефективного розвитку вітчизняної енергетики.
Голова соцкомітету Галина Третякова просто саботує розгляд законопроектів із розв’язання зарплатної заборгованості та боргів із ЄСВ.
ДЕРЖПРАЦІ. Органи державної служби з питань праці або ухиляються від участі у розв’язанні довготривалих і масових фактів зарплатної заборгованості, або роблять це із значним запізненням і вкрай не ефективно.
НСПП. Знана кількість спонтанних зарплатних протестів і актів громадянської непокори через тривалі й перманентні затримки зарплат є і вироком і діагнозом для Національної служби посередництва та примирення.
МВД+. Правоохоронні органи фактично не виконують своїх обов’язків із застосування 175 статті Кримінального кодексу, хоча факти правопорушень і криміналу є загально статистично-відомими.
ОМБУДСМЕН. Уповноважена з прав людини перманентно долучалася до реагування на окремі факти зарплатних боргів і навіть надавала певні рекомендації Уряду, але це не мало впливу на хронічно-масові порушення конституційного права на вчасну оплату праці.
ЧОЛОБИТНІ. Колективні звернення до органів влади, 25-ти тисячні петиції, пікетування органів влади, голодування, багатоденні підземні акції протесту, перекриття доріг й різноманітні акти відчаю та голодної непокори жодного разу не мали результатом сутнісного вирішення проблем зарплатних боргів. Запізніле і протягнуте в часі та лише часткове повернення боргів з оплати праці як правило відбувалося на фоні накопичення нових зарплатних заборгованостей.
СОЦПАРТНЕРСТВО. Так зване соціальне партнерство та соціальний діалог є нічим іншим як порваним фіговим листочком — всілякі галузеві й генеральна угода щодо повернення зарплатних боргів і вчасної оплати праці практично ніколи і зараз не виконуються, міжвідомчі комісії переливають із пустого в порожнє, а вінцем цього блюзнірства є роками паралізована Національна тристороння соціально-економічна рада (хоча і коли вона жевріла, то жодного конструктивного рішення з цього питання не прийняла).
ЗМІ. Преса і телебачення абсолютно ігнорують тему фундаментального права найманих працівників вчасно отримувати зароблене. Відсутні гучні журналістські розслідування про багатомільйонні борги відомих бізнесменів і політиків з оплати праці персоналу підприємств, де ці «відомі» люди є прямими чи опосередкованими власниками.
Як результат — через відсутність коштів при заробленій, але не виплаченій зарплатні, працівники позбавлені можливості придбання ліків, їжі й не тільки для себе, а й для дітей.
Зарплатні борги штовхають працівників на кримінальний пошук коштів для існування, примушують до самогубств чи розлучень, або є вагомою причиною для виїзду за кордон у пошуках стабільного заробітку.
ПІДСУМОК — ні окремі органи влади, ні бізнес, ні правозахисні організації не засвідчили спроможності і навіть реального бажання до розв’язання кричущої проблеми, що вже давно наносить удари по національній безпеці країни. То ж питання до Ради національної безпеки й оборони щодо хронічної й масової зарплатної заборгованості — а яка позиція РНБО до цього ганебного й вкрай небезпечного соціально-економічного явища?
Підготував Сергій Кондрюк
