Володимир Бревнов: «рускіє» — тупікова гілка еволюції

i-ua.tv намагався з’ясувати, як нам називати державу-терористку: її автентичною назвою «Московія», чи все ж таки вкраденою «Росія?». А якщо подивитися на наші стосунки під іншим — економічним кутом? Чим ми відрізняємося від наших східних лукавих сусідів? Про це ми поспілкувалися з економістом Володимиром Бревновим.

— Чим Україна відрізняється економічно від Московії?

— Давайте про усе по порядку. У економіці існує поняття розподілу праці. Це процес, що грунтується на природних, кліматичних та розумових здібностях людства і означає, що економічна діяльність суспiльства, тобто метод здобуття їжі змінювався від простого до складного. Збиральництво та мисливство змінюється на скотарство/тваринництво, скотарство трансформувалося на землеробство. Останнє вимагало виникнення ремесла, торгівлі і т.д.

На пальцях це виглядає приблизно так. Села виникають тільки у землеробів. Якщо біля села є багаті поклади глини, там з’являться гончарі. Те ж саме стосується вугілля та логічної появи шахтарів. Ремесло з’являється як необхідність забезпечити землеробів засобами виробництва — плугами, хомутами, вилами. Виникнення ремесел призводить до збільшення продуктивності праці та появи надлишків, що в свою чергу призводить до виникнення торгівлі, а далі — необхідності в грошах, по тому в — кредитах, так з’являються міняли/фінансисти. .

Як видно, між скотарями/кочівниками та землеробами є принципова різниця. Перші можуть існувати/виживати тільки за рахунок збільшення поголів’я свого скота, яке в свою чергу, потребує все більше пасовищ/території. Звідси і амбіції й загарбницька політика. Навіть, агресивність на побутовому рівні, бо скотар має бути завойовником.

Сільськогосподарський вектор розвитку будується на зовсім інших засобах та технологіях. По-перше, це більш інтелектуальний вид діяльності. Спостерігати та усвідомити, що зернина посаджена в землю через певний/тривалий час перетвориться на колос треба мати розумові здібності. По-друге, потреба в догляді за землею робить з гречкосіїв, на відміну від кочівників, будівельників. З’являються хати, села, міста. Співіснування, необхідність взаємодопомоги та спільної праці робить з землеробів мирних врівноважених сусідів, що за потреби гуртом будуть боронити свою землю, свою працю, свою країну. А, головне, землероб має бути не агресивним, як скотар, а розумним. Бо основний спосіб зростання сільськогосподарських цивілізацій не експансія, а розвиток.

Хто перемагає у зіткненні скотарів та землеробів? Це питання з розряду: що сильніше добро чи зло? У кожному конкретному зіткненні скотарі, як правило, сильніші за землеробів, але, в цілому, в історичній перспективі завжди перемагають землероби. А з розвитком технологій (виробничих, суспільних, військових…) перевага землеробів-творців над скотарями-агресорами стає абсолютною.

З часів Ярослава Мудрого Україна, почала реалізовувати родючість своїх земель та працьовитість населення і ввійшла до кола економічно розвинутих країн, відігравала помітну роль у міжнародній торгівлі, налагоджувала політичні стосунки з провідними європейськими країнами аж до поріднення з королівськими родинами. Через нашу територію виникає та іде великий торговельний шлях з варяг у греки. Через економічний розвиток зростає і наша політична вага.

Ледве помітна на карті Європи Московія не має родючих земель. І зараз, при сучасних технологіях вона знаходиться у зоні ризикованого землеробства. Тому вона обирає інший, більш примітивний (притаманний своєму ментальному пiдґрунтю) спосіб існування: агресія без розвитку. Скориставшись агресивною поведінкою кочівників та миролюбством українців, московитське князівство вирішує підступністю та зрадою, здобути право/можливість керувати землеробами, збирати з них данину та передавали її хану. Тобто, отримують аусвайс поліцая, чи пак — ярлик на намісництво.

Саме тому, між нами — землеробами-українцями та «рускімі» — нащадками кочових племен є принципова різниця. Вона полягає в протистоянні між творчістю й мудрістю та підступністю й агресією. Вони - загарбники. Ми — мирні творці.

Історія свідчить, що так звані «рускіє» нічого не вміють, але компенсують це своєю агресивністю. Вони беруть побори та запроваджують насильницьку політику. Іншими словами, вони — тупикова гілка еволюції. І це, з економічної точки зору, цілком логічно.

Що зробили «рускіє» в рамках міжнародного розподілу праці? Чим вони торгували зі світом? Хизуватися корисними копалинами — все одно, що пишатися тим, що тебе Бог створив чоловіком, або жінкою. Тим паче, що в самій Московії (межиріччі Волги і Оки) корисних копалин немає зовсім. Їх багатства не від Бога, а від військових загарбань. Вони полюбляють хизуватися Ломоносовим. Однак фахівці питають: «Де формула Ломоносова? Де його теорія, або закон?» Відповідь проста: їх просто не існує. Крім того, «рускіє» вихвалялися системою хімічних елементів Менделєєва. Та виникає одна проблема. «Знаменита» таблиця Менделєєва відома у світі під простою назвою «періодична система елементів». І це Марконі, а не Попов зробив технологічне радіо. Де тут внесок «рускіх»?

Менi можуть нагадати, що СРСР - перша держава, яка відправила людину в Космос. Це дійсно так. Та не варто забувати, що за польотом Юрія Гагаріна стояв Корольов — житомирянин, наш з вами українець. Аналогічна ситуація і з танком Т34. Він — виготовлений на харківському заводі. А балістична ракета «Сатана», яка наводила жах на США під час «холодної війни», родом з Дніпра. Тобто, «рускіє» навчилися привласнювати не тільки чужі землі і ресурси, але й чужу творчість. Наші Гололь, Чехов і Толстой опинилися у чудовій кампанії арапа Пушкіна, шотландця Лермонтова, білоруса Достоєвського та інших. Але зараз настав такий етап розвитку людства, коли вкрадені мізки не забезпечують потреб розвитку, тільки продукування власних творців може забезпечити країні сталий розвиток.

Тому, я роблю висновок. Найкращі результати праці інших народів «рускіє» досі привласнюють собі, як колись привласнювали данину для орди. «Рускіє» у світовому розподілі праці зайняли не дуже привабливу нішу на дні світової ієрархії — регіональних рекетирів. То що вони можуть запропонувати світові зараз?

— Ідеї «рускаво міра». Православ’я, самодержав’я, народність.

— Цей набір гасел не витримує жодної критики. Цінності феодальної епохи, десь ХУІІ сторіччя. Вони називають себе пупом православ’я, але вважають моральним вбивство заради держави. При тому що в самій Російській імперії у ХІХ сторіччі після участі у бойових діях солдат сім років не допускався до сповіді. Що вже говорити про такі дрібниці, як те, що Московія так і не отримала томосу та все ще імітує існування власного патріархату після того як два століття кліром керував обер-прокурор синоду.

Перейнявши кочову ментальність від «А» до «Я», московити не зуміли просунутися далі. Звісно, їм вдалося дiстатися Далекого Сходу. Та захопивши землі, вони не мали жодного поняття, що робити з цими територіями. Потрібно було думати, як їх розвивати, а інтелектуальність — то не про «рускіх». До речі, вони захопили Аляску, але розуму для того, щоб її залишити собі, в них не вистачило. Аляска перестала їх цікавити як тільки там знищили останнього кулана (морського бобра) і, як вони вважали, там більше нічого не можна було поцупити. Так само їм не вистачає розуму впоратись з Курилами, Сахаліном, Камчаткою та усім Сибіром.

Як наслідок, так звані «рускіє» не мають національної єдності. Скажімо, мешканцI Сибiру ідентифікують себе сибіряками. А з Хабаровськом взагалі вийшла цікава історія. Ви в курсі, що туди засилали політичних ув’язнених? Тепер їх нащадки періодично бунтують, і цей регіон становить неабияку небезпеку для Кремля. Я якось був за Уралом і помітив, що в тамтешнього населення немає жодної поваги до Москви. Натомість, я відчував лише вимушену залежність. Ви чули анекдоти про чукчів? Мешканці Чукотки у них представлені, як недолугі дурнуваті туземці. А ви знаєте, що Московія вела з ними тривалу війну? І ніяк не могли перемогти цей північний народ, поки «рускіє» не застосували алкоголь.

То що для людства зробила корисного Росія? Можливо те, що виштовхнула за свої межі Сікорського (киянина, гвинтокрили), Брина (співзасновника Google), Ростроповича… та ін. Не дивно, що нащадки керівників Московії від Сталіна до Путіна майже цілком мешкають закордоном, серед капіталістичних жахіть, якими лякали совєтський народ їх предки.

Відкриті архіви наводять неймовірні приклади знущання імперців, тими хто вважає себе «рускімі», над народами, які вони захоплювали. Наприклад, прибутки мережі «Торгсин» (торгівля з іноземцями, але золото та коштовності приймалися й від громадян СРСР) сягала 270 млн тодішніх рублів. А, т.зв. індустріалізація (Дніпрогес та ін) обiйшлася лише у 170 млн рублів. Сотворити штучно голодомор та відібрати в населення останню сорочку тут їм рівних нема. Навіть зараз не розумію звідки така ненависть навіть до своїх «рускіх».

У критично мислячої людини має виникнути питання: чи можуть «рускіє» бути нашими братами? В мене це не вкладається в голові. Вони мають абсолютно протилежну ментальність до нашої. Порівнювати нас українців та «рускіх» — все одно, що порівнювати метр і кілограм.

— Якщо ми ніколи не будемо братами, то може все ще залишився шанс побудувати нормальні робочі відносини?

— З сусідами завжди треба мати відносини, які, принаймні, дозволятимуть вітатися одне з одним. Наша відмінність у рівні розвитку та цінностях дозволяє обійтися без тісного спілкування. Світ настільки широкий, що ми можемо чудово прожити не зазіхаючи на город один одного. Якби не кремлівській спосіб життя, то ні в кого б не виникло в цьому сумнівів. Але вони не можуть жити не залазячи до сусіда в комору. Тому нам треба об’єднуватися разом з народами зі схожою ментальністю. З тими, хто теж вмiє працювати, прагне думати головою та позбавлений агресії. Серед них нам і треба шукати спільників та товаришів.

Чесно кажучи, на початку 90-х років, я вірив що дружбу України та Росії неможливо розбити. Однак «рускіє» довели протилежне. Тепер, я не бачу потреби українцям товаришувати з ними далі. В ідеалі має бути безкровне співіснування, яке не заважало б нам розвиватися. Тобто, Україна не лізе до них, але достатньо сильна, щоб не дати їм грабувати наші землі так, як вони це зробили у 2014. І це — оптимальна модель наших стосунків.