Веніамін Тимошенко: Ми живемо у версії УРСР 2.0

Влада вчергове вирішила змінити трудове законодавство. По суті, планується скорочення прав найманих працівників. А ось незалежні профспілки взагалі планують викинути за борт переговорів з роботодавцями. Чого варто очікувати від таких нововведень і як жити далі? Відповіді на це питання i-ua.tv шукав разом з головою Об’єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміном Тимошенком.

— Чому влада наступає на права найманих працівників і профспілок? Це контрастує з цивілізованим світом, де прийняті високі стандарти трудового законодавства.

— Я не лікар, але точно знаю і розумію, що вся справа в діагнозі. Якщо він неправильний, хворому не допоможуть жодні пігулки. Так само і з Україною. Наша глобальна проблема полягає в хибному уявленні, що ми, буцімто, живемо в незалежній, правовій, соціальній державі, у якої «тимчасові» труднощі. Давайте покопаємося в історії і уважно подивимося навкруги! Ми зможемо чітко побачити неякісно перефарбовану у жовтий та блакитний кольори Українську радянську соціалістичну республіку. Збереглися уся структура та інститути влади: кабімін, міністерства, відомства, міліція, прокуратура, КДБ, яким просто змінили таблички, не змінивши суть. Тут ми можемо вивести основну проблему: УРСР не будувалася для комфортного та заможного життя людей. Вона являла собою частину глобального проекту під назвою «СРСР — тюрма народів». Це я зробив ліричний відступ.

Тепер продовжу свою відповідь на ваше питання. За інформацією від НАЗК, свої декларації нарешті подали майже 870 тисяч чиновників.

— Нащо стільки багато?

— 870.000 чиновників мають обслуговувати приблизно 37 мільйонів населення. З урахуванням трудової міграції, галопуючої депопуляції (вимирання) та брехливої статистики, нас може бути ще менше. Та оскільки інших даних про кількість українців немає, давайте рахувати. Якщо поділити 37 мільйонів населення на 870.000 чиновників — ми отримаємо одного чиновника на 42 громадян. Іншими словами, один чиновник годується за рахунок 42 громадян. Питання — у нас така велика армія чиновників, чим же вони займаються і чому ж ми так погано живемо?

Чиновники зростають і плодяться як гриби після дощу, менше їх не стає. І постійні гучні корупційні скандали для того не завада. На днях затримали рідного брата судді ОАСК Вовка з п’ятьма мільйонами доларів на конспіративній хаті і це лише один «гарячий» приклад, а так весь час затримують якихось державних ворюг та хабарників. На цьому фоні я бачу війну держави з власним народом. При чому, слово «власний» від слова «власність». Тобто, все населення УРСР — власність майже мільйону чиновників. До цієї цифри ще варто додати 250.000 співробітників МВС, 20.000 — прокуратури, 30.000 — СБУ. І при цьому, при такій кількості справді коштовних для нас силовиків, — ми найкорумпованіша та найбідніша держава Європи. У нас чомусь опікуються не зменшенням кількості чиновників і силовиків та економією роздутого державними видатками бюджету, а скороченням трудових прав простих людей. Для чого?

Давайте згадаємо дещо, до початку пандемії, уряд планував отримати від українських гастарбайтерів збільшення з 13 до 15 мільярдів валютних надходжень. Про що мова? Навіщо створювати гідні умови життя та праці всередині країни, якщо достатньо відправляти на експорт сировину — руду, зерно, сонях та сою. А ще — постачати на експорт працьовитих та покірних кріпаків. Правда ж гарна інвестиція? Держава нічого не вкладає у навчання людей, в їх життя та здоров’я. Люди самі якось виживають, навчають, лікують на власні, невеликі кошти, своїх дітей і ще й платять велетенські податки. А чиновники за це створюють людям нестерпні умови життя в країні, дефіцит якісних робочих місць, низькі зарплати, високі податки, тарифи, ціни, низьку якість медицини, освіти, відсутність правосуддя та безпеки, виштовхуючи таким чином громадян на заробітки за кордон. Потім вони, будучи осучасненими кріпаками, перераховують своїм родинам гроші, які потім стають згаданими валютними надходженнями держави.

Зверніть увагу, що гастарбайтери перераховували до 13 мільярдів на рік валютою, в порівнянні МВФ дає лише 1−2 під ганебні вимоги. Правда велика різниця? Очевидно чиновники умисно створюють штучні умови, щоб в Україні не можна було вести чесний, прозорий і прибутковий бізнес, щоб був дефіцит якісних робочих місць, щоб були злидні, безправ’я, насилля та безодня. У результаті, частина населення стає такими собі заручниками, не може кудись поїхати чи прилаштуватись і ледь-ледь якось виживають, а ті, хто мобільні, мають професію та здатні вивчити іноземну мову, — відправляються за кордон, заробляють кошти і переказують їх родинам в Україну.

Поки ми не зрозуміємо, що основна проблема — це «наша» держава, яка веде з нами тривалу війну, ми не зможемо відштовхнутися від дна, на якому ми вже дуже давно, і виплисти на поверхню. Відповідно, усі новації про звуження трудових прав, дуже добре вписуються у парадигму людоїдської політики держави УРСР 2.0.

— Присутність у нашій політиці таких людей як Міхеіл Саакашвілі — це свідчення зовнішнього управління? Бо хто такий Міхеіл Саакашвілі? Реформи у Грузії проводив не він. Натомість, за його вказівкою, Грузія капітулювала на 5 — 6 день війни з Росією.

— Думаю, зрозуміло навіть без Саакашвілі, що у нас зовнішнє управління. Усі квазіантикорупційні та квазіекономінчі реформи робляться виключно на забаганки МВФ та «міжнародних партнерів». Приміром, вони кажуть: Якщо ви сьогодні не приймете закон про НАБУ, ми завтра не дамо вам коштів. І таких прикладів можна наводити багато. Тому Саакашвілі — це лише один піксель у цілісній картині зовнішнього управління і повної несуб’єктності УРСР 2.0

Про реформи Саакашвілі ви підмітили вірно. Ними займався покійний Каха Бендукідзе, а Міхеіл лише взяв процес під медійне керування. До речі, в Грузії з правами працівників не склалося так само, як і в Україні. Вони ухвалили ганебний Трудовий кодекс, як зараз хочуть зробити у нас, щоб Трудовий кодекс був на п’ять аркушів. Та змін на краще завдяки саме цьому там не відбулося, зарплати в Грузії низькі. Знищення трудових прав і економічне зростання — несумісні речі. Через деякий час, грузини вирішили частково повернути старе трудове законодавство назад, бо зрозуміли, що раби ніколи не працюють добре, а рабство до добра ніколи не призведе.

Ми ж, на жаль, давно перетворилися у велику сировинну колонію, в самому центрі Європи, де люди теж стали сировиною, а чиновники можуть гарно на цьому заробляти. Ось і вирішили сильні світу цього відправляти до нас своїх емісарів. А тепер давайте просто подумаємо: кому в Європі потрібна насправді незалежна і економічно сильна Україна? Кому потрібен конкурент, який пропонуватиме світові інноваційні технології, автомобілі, чи літаки? Може в «Airbas» комусь потрібен успішний завод «Антонов» та його літаки, а може німцям потрібні наші якісні електропотяги, а може чехам потрібні наші трамваї, а може «Ford» хоче побачити наші автомобілі? Думаю, відповідь буде: «Ні». І це — очевидно.

— До речі, європейці так люблять нас тикати носом у корупцію, але ж у них самих рильце в пушку! Скажімо, колишній канцлер ФРН Герхард Шрердер займає топ посаду у російському «Газпромі» Деякі європейські лідери ще далі від святості, ніж українські корупціонери.

— Ви абсолютно маєте рацію. А чого лише варта історія з «Північним потоком-2»? Поки українці сидять в окопах і гинуть за спокій, казкову економічну безпеку та заможність Європи, вона за нашими спинами торгує нашою свободою та незалежністю з окупантом і світовим терористом. Вони вже майже добудували «Північний потік-2» на 95% і всіляко лобіюють його завершення!

— Меркель каже, що там немає ніякої політики, а є лише економіка.

— Так, нічого особистого тільки бізнес. Але ми, на її думку, маємо воювати за те, щоб на кордоні з Польщею не стояли російські танки. Чому ж ми повинні гинути, поки німці торгують з росіянами? Меркель хоче отримати спокій в Європі за рахунок наших життів і доль наших дітей? «Добре» придумала, нічого не скажеш.

Настали часи, коли мир — це війна, а біле — це чорне. Жаль Оруел не дожив до цих світлих часів, він би прозрів. Це стосується не тільки європейських лідерів та людей, таких як Саакашвілі, але і кабмінівського законопроекту з пафосною назвою: «Про підвищення захисту працівників і профспілок». Агов, письменники, ви дійсно мали на увазі захист людей? Спочатку я думав, що така пафосна назва і зовсім інший зміст — від непрофесійності «письменників» з Верховної Ради чи Кабміну, але потім зрозумів одну річ. Вирощені за часів УРСР чиновники та їх нащадки не можуть мислити по-іншому, ніж чавити, утискати, душити та обмежувати.

За красивими назвами ховається повна несправедливість і норми, які ще більше законсервують процвітаюче трудове рабство. Вони знову хочуть знищити незалежні профспілки, які воюють і з породженням совдепу — «банановими профспілками», і з таким же урядом, що змовившись разом, просувають ганебну політику дешевої рабсили. Робочий люд отримує найнижчі в Європі зарплати та пенсії, на які неможливо навіть прохарчуватися, не говорячи вже про комуналку, лікування, якісний одяг, освіту, відпочинок. Утім, це не заважає фейковим профспілкам роками переукладати старі галузеві угоди, в яких і законсервовано згадані бідність та безодню. І так з року в рік. Просто вони не хочуть бачити в спільних представницьких органах молоді та незалежні організації. Бо вони заважатимуть їм красти величезні гроші з внесків обдурених людей та продавати профспілкове майно. На жаль, держава зовсім не піклується про людей та якість їх життя. Натомість, вона навіть забирає у них інструмент для захисту — профспілку. Тому для мене картина абсолютно зрозуміла — радянська людоїдська політика та в результаті — бідність і безодня.

— Що далі? Все так погано?

— Я реаліст, у короткостроковій та середньостроковій перспективі нас нічого доброго не очікує. Тільки подальша руїна. Тому, я б радив адекватним людям теж бути реалістами. Да, хочеться чогось світлого, обнадійливого, оптимістичного, але варто бути реалістами. Треба готуватися не до європейської родини, а до руїни в центрі Європи. Нас точно очікують болючі потрясіння.

Очевидно, що на гнилому та вже розваленому фундаменті не можна побудувати щось нове, міцне та якісне, це неможливо, мабуть тільки коли все буде остаточно зруйновано, наші діти чи онуки матимуть мізерний шанс побудувати вже на пустирі щось нове.

Але й тут є моральне питання — якщо ми всі через пасивність відмовляємось боротись та змінювати країну на краще — ми цинічно перекладаємо всі майбутні ще більші проблеми та загрози саме на наших дітей та онуків, яким буде ще складніше за нас нинішніх.