Юрій Буздуган: Україна стане регіональним лідером замість Росії. Скоро.

Росія активно стягує війська на кордон з Україною. З Балтійського та Каспійського морів до Чорного повертається військовий і десантний російський флот.

Росія активно стягує війська на кордон з Україною. З Балтійського та Каспійського морів до Чорного повертається військовий і десантний російський флот. А мерія Череповця постановила організувати місця для поховань у військовий час. Це все відбувається під верески про закінчення в окупованому Криму прісної води. Про що говорять такі дії Росії? Кремль збирається перейти від тактики «іхтамнєтів» та оголосити Україні війну? Відповідь на це питання i-ua.tv допоміг віднайти експерт з питань індустріального розвитку Юрій Буздуган.

— Росія дійсно буде заходити на терена України з прапорами, чи це — просто брязкання зброєю?

— Почнемо з того, що конфлікт Росії та України — неминучий. Сам факт існування України, як альтернативи — загроза існуванню Росії в якості геополітичного лідера регіону. Так само, як сам факт існування Пруссії був загрозою владі Австро-Угорщини в Німеччині. Вони теж відкладали конфлікт як могли, притишували його усіма можливими засобами. Наприклад, створили Німецький Союз, в якому Австрія та Пруссія мали по чотири голоси (і Бісмарк був там послом Пруссії). Але врешті решт відбулося вирішальне зіткнення під Садовою, яке виграла в рази менша Пруссія. Так і у нас. Нападуть, не нападуть… Не в тому питання. Бо нападуть точно, як не зараз, так через п’ять місяців, чи років. Головне питання в іншому. З чим саме, з якими інструментами Україна та Росія підійдуть до цього зіткнення.

Сім років тому Україна ввійшла в зіткнення маючи три (усього три!) боєздатні бригади, розпропагандоване населення в зоні зіткнення, повну пасивність союзників та Свободу. Росія мобілізувала кулак у 250 тисяч військових, мала однозначну підтримку власного населення (пам'ятаєте, 82%) та п’яту колону на нашій території. І попри це їй вдалося захопити лише третину Донбасу. Бо саме Свобода стала головною зброєю України.

Сьогодні Україна має відмобілізовану і боєздатну армію, прикордонне населення вже надивилося на «русский мир», союзників, які готові до системного втручання в конфлікт на боці України, хоча поки не готові воювати за неї (але це «поки не готові» може і змінитися на «готові». І, головне, Україна має Свободу та нові сакральні символи (від «кіборгів» до безневинних жертв Маріуполя, Волновахи, Краматорська та інших). Тобто, Україна сьогодні має системно кращий стан, ніж у 2014 році.

А от з чим підходить до зіткнення Росія? Армія… кажуть, на кордоні зібрали 150 тисяч. Правда нападати можуть не тільки зі сходу, але і з півдня, з Криму. А може ще і з півночі, з Білорусі. Що знову ж відкриває питання про союзників. І тут Росії похвалитися нема чим — у нас вони і сильніші і значно більш вмотивовані. Тому покладатися Росії доведеться тільки на власні сили, ресурси, засоби, технології та інструменти. І що ж вона може викласти на стіл в момент вирішального зіткнення?

Ця ситуація має декілька рівнів і нагадує багатоповерхову шахівницю. Для початку, поговоримо про інструменти геополітичної гри. А в цій грі армія — найпростіший та найпримітивніший. Віддача від такого інструменту дуже слабка. Чому? Завданням будь-якої геополітики є встановлення контролю, і армія для цього точно не найкращий інструмент.

Під час Другої світової німці винайшли інструмент встановлення геополітичного контролю — танкову армію. Вони починали війну, маючи чотири танкові армії. Під час її завершення, Сталін мав п’ять танкових армій. І це не просто тисяча танків, а великий інструмент захоплення територій і встановлення над ними контролю. Американці, японці та англійці винайшли інший інструмент — авіаносні ударні групи. Але танкові армії працюють лише по суходолу, а авіаносні ударні групи — скрізь. Тим не менш Росія другий інструмент так і не створила. Тому, їй доводиться задовольнятися малим. Тобто, танковими арміями. Які зараз і зосереджує на південному та східному кордонах України.

Однак, мені скажуть, що танкові армії та авіаносні ударні групи не єдиний приклад сучасної зброї. Є значно потужніша зброя — ядерна. Вона дуже потужна, скажу я, але абсолютно марна. Росія у своїй пропаганді дуже любить хизуватися його наявністю та великою кількістю. Але ядерна зброя є дуже гарним інструментом знищення, а ось для встановлення контролю — повністю непридатна. Тому, користі від неї нуль. Бо завдання геополітики не вбити супротивника, а встановити контроль.

Другий російський інструмент є вищого рівня, ніж армія. Це — гроші, товарні потоки, канали доставки товарів і торгівельні маршрути. В наших умовах головним російським козирем, потужнішим за її ядерну зброю мав стати «Північний потік-2». Але не став і вже не стане (дякуємо нашим союзникам). Тут Росія намагалася застосувати зброю другого рівня. Однак проти великих гравців цей інструмент не спрацював, і Кремль це зіткнення на другому поверсі шахівниці вже програв.

До 2008 року, частка Росії у енергобалансі ЄС складала 40%. Та після того, як вона «заморозила» Україну, частку російського газу в енергобалансі ЄС зменшив до 25%. Не допомогли навіть потуги Німеччини.

Третій рівень шахівниці — це індустрія: верстати та машинні потужності. Коли прийшов Путін, економіка Росії складалася на 50% з машинобудування і на 50% з нафти та газу. Перед війною з Україною у 2014 році ці показники змінилися. Нафта та газ почали складати 80% а машинобудування — 20%. Ця «зброя третього левелу» значно потужніша, ніж танкові армії та лінії товарних комунікацій. І тут Росія вже не тягне. За сорок років вона так і не змогла створити ані винищувач п’ятого покоління, ані власну електроніку.

Четвертий рівень зброї — корпоративний. Корпорації — це команди, здатні вирішувати будь-які економічні, соціальні, науково-технологічні та інші питання. Наприклад, сьогодні торгуємо зерном, завтра — мікропроцесорами, а післязавтра — туристичними послугами. А ще краще робити і п’яте і десяте одночасно. Бо сучасна корпорація — багатопрофільне виробництво з великим кошиком індустріальних потужностей. Вона керує потоками, прогнозує їх течію та організовує власне індустріальне майбутнє. У цьому сенсі, Росія не тягне від слова взагалі. Її корпоративний рівень нижчий, ніж навіть в Китаї.

Найвищий п’ятий рівень зброї є ментальним. Це — управління суспільною підсвідомістю і вплив на душі людей. Якщо росіяни думають, що втрутившись у президентські вибори в США, вони вплинули на ментальність американців — вони дуже помиляються. Так само смішно виглядає купівля маргінальних європейських політиків рівня Марін Ле Пен. Вони перекупають тих, хто продається. А якщо людина продається, вона не має впливу і не матиме його в майбутньому. Бо ВВП Росії становить півтора трильйони доларів, а США — за 20. Думаю, ви зрозуміли нащо я навів ці цифри.

Просто у Росії не залишилося ефективних інструментів геополітики. Вона не має засобів управління суспільною підсвідомістю. Словосполучення «російські корпорації» викликає посмішку у самих росіян. Те ж саме стосується і російської індустрії. Звісно, вони намагалися грати на рівні контролю товарних потоків, але тут стався облом. Байден дав зрозуміти, що завершення будівництва «Північного потоку-2» не буде. І це після такого, як росіяни витратили на нього мільярди доларів.

Саме тому, в росіян лишився лише один інструмент геополітичного впливу. Армія. Власне, через це і лунає сьогодні брязкання зброєю. Бо більше нічого вони зробити не можуть.

Та навіть з цим найменш ефективним з-посеред інших інструментів у Кремля є дві проблеми. Перша — армію можна застосовувати один раз. Так, завдяки їй є нагода тиснути на інших гравців. Але застосовується він однократно. Саме тому, Путін загрожує її застосуванням, але не пускає в хід. Бо сподівається отримати поступки, як це сталося у 2014 році. Та настав момент, коли брязкання зброєю не спрацьовує. Ось і виникає у Путіна питання: «Чи варто застосовувати армію?» Застосуєш її проти України, а що далі? Бо відтоді твої вибрики більше не терпітимуть. А як провадити геополітику, коли інших інструментів ти не маєш, а цей — одноразовий?

— Її росіяни застосують?

— Часи, коли росіяни мали найпотужнішу армію в світі вже давно в минулому. До того, як Михайло Горбачов підписав на Мальті угоду про «Обмеження стратегічних озброєнь-2», Радянський Союз мав 24.500 ядерних боєголовок. У США їх було 22.500. Тобто, СРСР мав найсильнішу армію в світі.

Після підписання ОСВ-2 ситуація змінилася. Ядерний потенціал Росії скоротився до 1.500. При чому, і США, і СРСР знищували свою ядерну зброю не симетрично. Приміром, ядерна зброя у СРСР була переважно у формі шахтних ракет. Аби в цьому переконатися, завітайте на Миколаївщину! Там можна подивитися на залишки ракетної дивізії і навіть замовити екскурсію. Що сталося з цими шахтами? Їх підірвали.

У американців основна форма ядерної зброї була іншою. По-друге — літаки, а по-перше — зброя морського базування — ядерні човни. Американці знищили ракети, але залишили човни і переозброїли їх. Замість ядерної ракети, яка летіла на 10.000 кілометрів, поставили пристрій, здатний вмістити від 12 до 24 крилатих ракет великої дальності, озброєних потужними вакуумними бомбами, наближеними до тактичної ядерної зброї. У результаті, потужність залпу човнів системи «Трайдент-2» та «Трайдент-3» тільки зросла. Тому, Сполучені Штати, у будь який момент, можуть нанести удар зброєю, яка не є ядерною, але руйнує більше, ніж ядерна.

У Росії не сталося нічого подібного. Головною ядерною ракетою СРСР була «Сатана» яка, до речі, робилася в Дніпропетровську. «Сатана» відлітала на 37 діаметрів Землі, маневрувала (її ніхто не міг відслідкувати), а потім поверталася з невідомого напрямку. Прилітаючи до точки «Б», «Сатана» розсипалася на 8 — 12 боєголовок і на 100 хибних цілей. І це — страшна зброя, якою важко оборонятися.

Та це було раніше. Зараз Путін зробив реконструкцію ракетної зброї РФ і почав запроваджувати «Тополь». З одного боку, це — мобільна ракета, її возить машина. З іншого — автівку можна відслідкувати. Втім, мобільність «Тополя» — єдина перевага ракетного комплексу, але й та — дуже сумнівна. Значно більші її недоліки. «Тополь» являє собою моноблок і має лише одну боєголовку (а не 12 плюс обманки, як у Сатани). Крім того, він летить прямо над стратосферою на висоті 70 км. Іншими словами, ракету можна вразити від її старту до самого фінішу.

Що зробили американці? Створили систему «Іджис». Тобто, взяли зенітну двохступеневу ракету і поставили третю ступінь. Завдяки такому нововведенню, ракета летить до 100 км вгору і може збивати «Тополь» на будь-якій ділянці польоту. «Іджис» ставлять і на есмінцях. І це — значно дешевше, ніж створювати стратегічну оборонну ініціативу. За оцінками міжнародних експертів, з півтори тисячі російських ракет до Сполучених Штатів здатні долетіти не більше, ніж 1,5 — 2%. Решта будуть збиті ще на етапі польоту. Тому, мова йде не про півтори тисячі ракет, а про 30. Такою є реальна здатність Росії до знищення. Але не до контролю.

Як ви змогли переконатися на цьому прикладі, ядерна зброя Кремля дуже девальвована. Єдиним козирем держави-агресорки є танкові армії. 20 тисяч танків на папері, з яких реально боєздатні біля 8 тисяч. Тому, поки що саме цими танками Росія розпочала брязкання. Але чи вона вирішить їх використати?

Чи спалить Росія інструмент, створений для того щоб встановити контроль над усією Європою «до Лісабона», використавши його проти України? Що це означає? Інструментарій Кремля повністю вичерпаний. Їх справи — дуже погані, якщо проти слабшої країни, меншої за Росію по населенню втричі, по території вп’ятнадцятеро вони готові застосувати свій останній козир. Вони нічого, окрім своїх танків не можуть покласти на стіл переговорів.

Тепер поговоримо про контекст подій. На дворі 2021 рік. Це — переломний момент не регіональної, а світової історії, бо закінчується одна епоха і наступає інша. 2021 рік можна порівняти хіба що з 1991 чи 1945 роком. На перший погляд, нічого не змінюється. Люди так само продовжують ходити на роботу. У 1991 році розвалився Радянський Союз. Та хіба через це перестали працювати лікарні та школи? Безперечно, 1992 — 1993 роки були складним переломним часом. Бо народжувалася нова епоха. А це — завжди нові еліти, нова економка і, зрештою, — нова світова геополітична геометрія. Хтось з країн опускається, а хтось іде до гори.

Трохи більше ста років тому, до 1897 року Іспанія була одним із восьми світових лідерів. Входила до тодішньої «великої сімки». Та програвши американцям у кубинській війні, приналежність Іспанії до кола світових лідерів завершилася. До цього кола ввійшли, а потім стали країною № 1 в світі, США. Зараз відбувається такий самий переломний момент. Тому, усі провідні країни кидають свої аргумент на стіл. У Росії — погані карти. Однак вона все ще намагається ними грати.

Повторюся ще раз: із п’яти рівнів інструментів глобального впливу, танки — найпримітивніший. Їхній другий рівень «Північний потік-2» їм вже побили. Третій вони знищили власними руками, коли Путін зробив ставку на нафту та газ. Рівень корпорацій вони мали у минулому і вони були потужними. Втім, ми мали не гірші. Принципово назву зараз українські прізвища: Корольов, Глушков, Амосов. Останній був не просто хірургом, він створив колосальну корпорацію медичного профілю. А тепер не маємо. І Росія не має.

Тепер скажу неприємну річ. Цей останній козир Росії буде знищений на території України. Сьогодні, чи пізніше, але кинуть його росіяни проти нас. Як австріяки кинули цей козир проти Пруссії, яка наступала їм на п’яти. Будуть гинути наші хлопці! Так, їм допомагатимуть, але знищуватимуть агресора саме нашими руками та нашою армією. Зараз у Росії нічого не залишилося. Є тільки танки. У її супротивників є ліпші козирі. І їх кинуть на стіл! Можете в цьому не сумніватися. Контекст такий: Росія після 2021 року перестане бути одним зі світових лідерів. Вона покине нішу імперії зла. На її місце прийде Китай.

— Що станеться з Росією як з імперією зла?

— Вона імперія зла цього геополітичного циклу. Та він завершується. Що, зазвичай, буває з імперіями зла? Вони підписують капітуляцію. Не залежно від того, чи кине Росія свої танки, на Україну, вона програє. Якщо зайдуть її війська з прапорами, буде багато жертв. При чому жертвами стануть і українці, і росіяни. Це вам про «слов'янське братство». Вже зараз на російських телеканалах обговорюють як вони будуть бомбардувати Харків, Херсон, Миколаїв та Одесу. Російська імперія нищитиме росіян та українців заради того, щоб зберегтися. «До Лісабона» вона не дотягнеться.

Однак нападуть вони, чи ні, для результату конфлікту значення не має. Горбачов обійшовся без силового зіткнення, підписавши капітуляцію. Його тепер всі ненавидять. Та я думаю, що ми, мешканці колишнього СРСР, маємо йому поставити пам’ятник з чистого зола, бо вижили. Якби не та мирна капітуляція, ми б отримали війну. Зараз перед Росією стоїть таке ж саме питання: або вони тишком-нишком капітулюють, або зроблять те ж саме після спроби напасти на Україну. Інших варіантів у них не залишилося.

Зараз у керівництві Росії відбувається дике протистояння. З одного боку, яструби обіцяють відправити танки до Лісабону, а з іншого — ліберальне крило дбає про свої вивезені за кордон статки і своїх дітей, які живуть в Європі. В тому числі і у Путіна. Наразі основне протистояння йде не на кордоні України з Росією, а серед керівництва Кремля. Іде протистояння за те, а в який спосіб Росія закінчить вже програну війну.

Питання полягає тільки, як і якою ціною. У стилі Горбачова без жертв? Бо якщо вони нанесуть удари по Україні, дзеркальна відповідь буде одразу і не тільки від нас. І це — очевидні речі. Утім в Кремлі вперто не хочуть в це вірити і сподіваються на повторення 2014 року. Але ситуація вже змінилася. Ключовим моментом стало захоплення Дебальцеве, коли тодішній прем’єр-міністр Великої Британії Девід Камерон сказав таке: «Росія — агресор, якого потрібно зупинити за будь-яку ціну». Тоді це сприймалося, як щось занадто радикальне. Та сьогодні навіть «голуби миру» в Європі самі пропонують відключити Росію від SWIFT.

Щоб бодай якось врятувати ситуацію, росіяни побігли клянчити допомогу до китайців. Та що може запропонувати Росія? Наприклад, відмовитися від долару і перейти на товарообіг в рублях і юанях. Ви знаєте скільки відсотків у китайському експорті займає Росія? Відповідь — 2 (два!) відсотки. Така пропозиція виглядала як пропозиція Китаю викинути 98% свого експорту на смітник і жити на нікчемні 2%. Відповіли китайці на таку пропозицію дуже красномовною посмішкою.

— Думаю, їх послали далеко і дуже надовго.

— Так. Китайцям потрібна була Росія-імперія зла як щит. Вони чудово розуміють, коли Росію викинуть з кола світових гравців, місце імперії зла займе Піднебесна. Та час невпинно летить. Наступає новий цикл, і Росія вже стала відпрацьованим матеріалом. Зараз китайцям нікуди діватися. Раніше вони підтримували Росію, як щит, щоб тільки не били по ним. Однак воювати за неї та їй допомагати, мешканці Піднебесної не збираються.

Тому, справи в Росії кепські. Вона перестає бути світовим гравцем. Розпадеться вона, чи ні — питання другорядне. Я вважаю, що розпадеться.

То чи буде війна? Не знаю. Це залежить від тих, хто керує Росією. Але незалежно від цього, Росія підпише капітуляцію і виплатить компенсацію Україні за заподіяну шкоду. За кожне зламане дерево, за вкрадений завод, за вбиту та поранену людину… Колись, після Першої світової війни французи казали: «Німець заплатить за все». Те ж саме буде з ними. І це — точно. А за яким саме сценарієм: силовим чи м’яким, залежить від того, хто переможе в Кремлі: грошові мішки, чи яструби.

Але є речі, які я точно знаю. Росія війну вже програла. Україна — головна жертва цієї війни. Та наші жертви не є марними. Бо Україна сьогодні — головний форпост свободи. Не тільки в Східній Європі, але й в цілому світі. Світове протистояння свободи та тиранії відбуватиметься на наших землях. І в позитивному результаті цього зіткнення зацікавлені всі сильні гравці цього світу.

Тут я можу зробити пророцтво: Україна стане регіональним лідером замість Росії. Скоро. Ми це завоювали. Вибороли пролитою кров’ю! Хлопці, які воювали у начебто безнадійній позиційній війні відстояли право України на регіональне геополітичне лідерство. Слава нашим героям! Слава Україні!

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Юрій Буздуган: Україна стане регіональним лідером замість Росії. Скоро.