Сергій Дацюк: Ми боїмося великих жертв, а не спроможності Путіна нас завоювати

Чи варто українцям боятися наступу путінських військ під «аквафрешовими» прапорами? Для чого кремлівський карлик затіяв брязкання зброєю? Чи може він окупувати Україну? Відповіді на це питання турбують багатьох українців. Їх для i-ua.tv дав філософ Сергій Дацюк.

— Чи знаходиться протистояння України та Росії в контексті цивілізації?

— По-перше, цивілізаційна проблема існує. Вона полягає не між Україною та Росією, а знаходиться в аспекті боротьби за спадщину Київської Русі і спробу створити інакшу цивілізацію. В Україні така боротьба йде неосмислено та спонтанно, через зміну геополітичних векторів. Вона є непродуманою та невідрефлексованою. У Росії боротьба йде через намагання повернути собі втрачені території та стару цивілізацію. Однак і Україна, і держава-агресорка діють, з цивілізаційної точки зору, абсолютно неефективно.

Конфлікт, який ми називаємо війною, офіційні сторони так іменувати не хочуть. Та направду, події на Сході України не є війною у контексті цивілізації. Це — політична зіткнення. Саме тому, виникають проблеми з визнанням його поняттям «війна». Однак війна таки існує. Вона відбувається у політичній площині, є протистоянням та конфліктом. Утім, у подіях на Донбасі немає цивілізаційного зіткнення. Оскільки, немає відповідної рефлексії від інтелектуалів. До речі, жодна з протиборчих сторін так і не зробила відповідних кроків.

— Як нам вийти з цього зіткнення з перемогою?

— Вийти з перемогою неможливо, бо незрозуміло, що таке перемога. Це, у випадку постановки питання, в контексті цивілізації. Якщо ми виходимо саме з такого аспекту, йдеться про створення нової, чи інакшої цивілізації. Політична перемога, у будь-якому випадку, буде тимчасовою і належатиме одній зі сторін. Тому, у подібних розмовах, я не бачу жодного сенсу.

Наприклад, ми заберемо назад Донбас. Гаразд. Та чи змінить це нашу цивілізаційну безпорадність? Чи зможемо ми відбудувати той Донбас? Всередині чого відбуватиметься його відродження? В яку наступну модель ми вбудовуватимемо оновлений Донбас? Зрозуміло, що він більше не буде індустріальним. Тоді питання: «Яким він стане?», залишається відкритим. Та чи хтось про це думає? Якщо над подібним ніхто не замислюється, вважаючи перемогою лише повернення територій, то все решта — політичне протистояння. Звісно, така перемога може мати сенс у випадку задоволення амбіцій, політичних партій, рухів, чи окремих політиків. Однак у цивілізаційному контексті тут сенсу немає.

— Під словом «перемога», я мала на увазі створення успішної, процвітаючої України, де б панував добробут.

— Добре. А що таке Україна? Хіба у нас є такий проект? У нас немає проекту української цивілізації. Більше того, у нас не знають, навіть, що таке українська нація. Є хіба що, відповідь на питання: «Що таке політичне утворення Україна?». І вона прописана у Конституції.

Тому, якщо перемога — це здобуття української цивілізації, то відповіді на таке питання немає. Утім, все дуже просто в контексті перемоги держави України. Вона означатиме повернення Криму і Донбасу. І це — перемога над державою Росія. Однак ви ставите питання у цивілізаційному контексті. Тут я змушений вас розчарувати, бо це — зовсім про інші речі.

— Перемога держави Україна — також гарний результат.

— Таке питання стоїть лише у медійному просторі. На жаль, його немає на порядку денному в українських політиків. В іншому випадку, тодішній президент, ще у 2014 році, вийшов би і сказав: «У нас — війна. Всі сили — на фронт та на перемогу. Ми переорієнтовуємо економіку на військові рейки. Ми створюємо потужну армію і побудуємо патронний завод». Та нічого подібного не відбулося. Ба більше того, бойові дії на Донбасі і досі не визнали війною.

Вся штука полягає в наступному: перемога не ставилася за мету. Нам пропонували її здобути дипломатичним шляхом, тобто перемовинами.

— Як показує практика, перемовини, в їх існуючому форматі, є абсолютно безрезультатними.

— Почекайте! Ставилася мета перемогти дипломатичним чином. Іншої не було. Ми у 2014 році не прагнули перемогти, напружуючи усі наші м’язи. Це б передбачало перегляд олігархічного ринку та зміну структури економіки. А отже — переформатування прибутків олігархів і переорієнтацію всіх наших зарплат на перемогу. Утім, ніхто так питання не ставив. Не треба себе дурити.

— Політики, ні. А ось якщо говорити в контексті медійного дискурсу, який підтримує суспільство?

— Навіщо нам аналізувати медійний дискурс? В чому полягає інтерес? Медійний дискурс, політика та цивілізаційний підхід — це три абсолютно різні простори для розмов. Коли ми стрибаємо з одного простору в інший, не розуміючи, де знаходимося, виникають непорозуміння. Один говорить про одне, інший — про інше.

У медійному дискурсі вам треба боротися з російською мовою і встановлювати квоти, в політиці — з усіма російськомовними, як окремою громадою. Та у цивілізаційному підході усе це немає значення. Мова не визначає цивілізацію. І національний склад так само. Цивілізація — це про інше.

— Тобто, для того, щоб говорити в цивілізаційному контексті, слід відповісти на питання: «Що таке Україна, як цивілізація?»

— Так. А також дати відповідь на питання «Як її будувати?». І тільки потім можна продовжувати розмову.

— З Вашої точки зору, Путін може зайти на наші території з прапорами?

— А хіба він зараз не на наших теренах?

— У нас же ж «іхтамнєти» та «зелені чоловічки».

— Що значить «іхтамнєти»? Мене дуже дивує, як у нас побудований дискурс. Крим — це Україна? Так. Росія в Криму? Так. З іншого боку, Росії немає. Так? Що значить Путін піде? А він хіба не в нас? Іде війна і вона продовжується. А ось, чи буде черговий наступ Путіна — вже інше питання. Хіба кремлівський карлик планує перший наступ на Україну? Ні. То чому ми так збурилися?

— На кордоні збільшилася кількість сил.

— І це нас лякає? Якщо йдеться про нашу здатність протистояти широкомасштабній війні, то ми не були спроможні на це навіть в 2014 році. Якщо поставити питання, чи зможе Путін нас завоювати, я б радив до нього додати іще одне. Чи зможе він нас втримати? І відповідь на нього — ні. Зараз ми боїмося великих жертв, а не спроможності Путіна нас завоювати. Він не зможе втримати Україну. Українська громада його не підтримає. Однак Путін здатен завдати великих жертв. Власне, цього ми, насправді, і боїмося.

Тому, питання треба ставити наступним чином: «Чи зможе Путін завдати Україні великих жертв?». Це означає, що ми зможемо піти з міст і сіл, де він буде. І це — абсолютно нормальний підхід.

— Піти з міст і сіл?

— Так, у партизани. Якщо Путін займе якісь території, можна діяти партизанським шляхом. І мова йде саме про це. Однак у нас питання ставиться зовсім по-іншому: «Чи можемо ми у медіа виграти цю війну?». У медіа — ні. Тому, журналісти ходять колу і питають: «Чи нападе Путін». Та це ніяк не змінює наше життя. Розуміє? Зміна життя означатиме: мобілізацію і спрямування всіх сил на перемогу. Хіба ви бачите намагання змінювати структуру економіки? Особисто я — ні. Тобто, питання про те, чи нападе Путін — чисто медійна компанія. Путіну вона потрібна для тиску на США і для громадянської війни в України. У нього така мета. Думаю, журналістам потрібно відкривати ці речі і говорити про них.

— Громадянська війна?

— Так. Ми наразі воюємо проти п’ятої колони, а не проти ворога, який знаходиться в Криму, сидить в «елдеенеріях», чи скупчився біля українського кордону.

— Ви маєте на увазі війну, проти умовних «медведчуків»?

— Так, і ми воюємо незрозумілими заходами. Що таке санкції? У законі про них нічого немає про санкції стосовно громадян. Тобто, ми заплуталися. У нас — суцільна плутанина! Тому, коли ми задаємо питання, ми не можемо з неї вийти.

— Як нам вийти з плутанини?

— Ставити правильні питання. По-перше, почати відрізняти змістовні простори.

— Змінити дискурс?

— Справа в тому, що є різні дискурси. Тобто, війна в контексті медіа — це одне, в політиці — друге, а в цивілізації — третє і їх не потрібно плутати. І в цьому потрібно навчити розбиратися пересічних громадян. У нас йде війна. Чимало з них цього не знають. Просто війна не торкається їх повсякденного життя. Саме тому, деякі громадяни вважають, що вона йде тільки по телебаченню.

— Тобто, потрібно економіку перевести на військові рейки?

— У політичній площині, Україна взяла курс на перемогу у війні дипломатичним шляхом. Путін брязкає зброєю, ми періодично лякаємося, або робимо такий вигляд. Відповідно, ЗМІ розганяють страх. І я не впевнений, чи варто це обговорювати.