Олена Скоморощенко про виступ Путіна: Зворотного зв’язку, на який очікував світ, не відбулося

21 квітня росіяни отримали передвеликоднє диво. Їх любий «цар» вийшов з бункера і виступив у центральному виставковому залі «Манеж» із щорічним зверненням до Ради федерації. Для підтримки «скрєпного духу» запросили Гундяєва. За соціологічним опитуванням, звернення Путіна планували дивитися 87% росіян.

Та послухати «царя» бажали і українці. Наші співгромадяни хотіли почути пояснення Путіна щодо скупчення його військ на кордоні з Україною. А якщо він зробить необачність і оголосить нашій державі війну?

Утім, жодної конкретики не було. «Цар», м’яко кажучи, розчарував. Він розпочав свою промову зі слів подяки медикам, вчителям і духовенству. Потім говорив про внутрішні питання своєї імперії зла: про гроші для сімей з дітьми, гроші для регіонів, освіти і так далі.

Частина промови про зовнішню політику виявилася куцою. «Цар» обурювався відсутністю реакції у західних держав через так званий «замах на Лукашенка» і назвав Революцію Гідності в Україні державним переворотом. Путін розповів, яка Росія мирна держава, а ті, хто захоче організувати провокації проти її безпеки шкодуватимуть за скоєне «так, як давно ні про що не шкодували». А тим, хто по відношенню до Росії перейде «червоні лінії», пообіцяв жорстоку відповідь. При чому, де вони проходять так і не сказав. Сказав лише, що де вони знаходяться знає тільки Кремль.

Що означає такий спіч господаря Кремля? Чи варто Україні боятися його погроз? Про це i-ua.tv поспілкувався з доктором філософії Оленою Скоморощенко.

— Які Ваші враження від виступу Путіна?

— Його, очевидно, сьогодні слухав увесь світ. Бо ця промова справедливо сприймається як фіт бек, зворотній зв’язок і версію очільника Росії на реакцію світу щодо скупчення її військ на кордоні з Україною. Я її слухала також. Хоча, уже понад сім років війни, я не цікавилася подібними виступами, бо все і так було зрозуміло. Промова запорєбрікового Президента не підтвердила жодне з очікувань і, гадаю, не тільки моїх. Якщо я скажу, що я вражена — значить не скажу нічого.

Виступ Путіна дуже відрізнявся від промов інших лідерів Московії. Моє знайомство з їхніми промовами почалося ще у дитинстві, з виступу Леоніда Ілліча Брежнева на 24 з’їзді КПРС. Так я познайомилася зі стилістикою, яка властива першим особам цієї країни. Ніхто із світових лідерів не говорить такою мовою. І це — московська національна традиція. Вона бере свій початок від першої половини ХІХ століття. Її методологічне пояснення дав колись Михайло Бакунін у своєму листі-прошенії про помилування до Миколи І. Цар хотів помилувати засудженого до страти полум’яного революціонера, героя революцій 1848 року у Франції та Німеччині, замінивши смертну кару на довічне ув’язнення. Заради порятунку життя, опозиціонер мав надіслати монархові документ під назвою «Прошеніє про помилування». У ньому Бакунін виклав Миколі І своє несприйняття того, як заведено правити росіянами і з ними розмовляти. Класик анархізму вважав неприпустимою традицію поводитися з народом, як з маленьким дитинчам. Сюсюкатися, загравати, обіцяти цукерки. Бо так народ навічно залишиться інфантильним, безвідповідальним і невільним. Більше того, він звинуватив владу у свідомому триманні народу у такому стані, щоб мати над ним довічну абсолютну владу. Очевидно, поради Бакуніна ігноруються і Путіним, як і іншими царями. Адже усе послання просякла незрозуміла благодушність, попри всі проблеми Московії від економічної катастрофи до загрози світової термоядерної війни. Нинішня промова Путіна дуже нагадувала «стару пісню про головне» ще у виконанні Брєжнєва.

Друге моє неймовірне враження полягало в тому, що звернення називалося «посланням». За визначенням, у ньому мали бути меседжі. Та їх не виявилося! Жодного. Від слова взагалі. Звісно, якщо виколупувати ці меседжі з-під нігтів, їх можна звести до фрази «нічого не відбувається». Наче у відомій казці: «Спіть спокійно, жителі Багдаду! В Багдаді все спокійно.»

— Не було меседжу для кого?

— Ні для кого! Ні для росіян, ні для американців, ні для українців, ні для кого.

Ми розуміємо, що йдеться про очільника дикої країни, однак Путін все ж має вищу освіту, володіє однією іноземною мовою та має тридцятилітній досвід політика. Усе це все-таки дає певний калібр та рівень особистості. Такі люди мають розуміти, що вони звертаються не до федерального зібрання, а до всього світу.

Всі інші — Європейський Союз, Україна та Сполучені Штати Америки, хотіли отримати погляд з-за порєбрику, з приводу того, що відбувається. Та не поступило ніякого зворотнього зв’язку. Замість того, Путін фактично, сказав, що нічого не відбулося. Перша частина його промови стосувалася внутрішньої ситуації — розповіді про їхню країну в якій все добре, а буде ще краще, бо він усім дасть гроші.

— Ага. Материнський капітал на першу дитину, бюджетні місця для студентів регіональних вишів, кредити для регіонів і так далі.

— Так, раніше там були політичні лідери, які давали свою картину: пояснювали, що відбувається та повідомляли народу про свої плани і давали свої оцінки стану справ. Перші особи завжди декларували якісь проекти. Та третім моїм здивуванням було те, що про проекти не було жодної інформації. Єдине, що можна притягти за вуха — це акцент на розвитку російського туризму (що вже викликає регіт, бо Росія не Єгипет, чи Мексика) і будівництві автостради маршрутом Москва-Татарстан і далі до Єкатеринбургу. Але хіба це глобальний проект, про який має говорити президент держави?.

Тобто, Путін не сказав про жоден глобальний проект. Ні про Космос, ні про щось інше, що виправдовувало б великі претензії, бути в колі світових гравців. Бо бути таким гравцем — означає мати великі плани і бути спроможним їх реалізовувати.

— Однак Путін говорив про євроазійський простір. Це було сказано наприкінці промови, після того, як він лякав Україну «червоними лініями».

— Це він лякав не Україну. України для нього не існує. У них просто такий погляд на життя. Він для нас нічого не говорив взагалі, крім того, що Янукович наш президент. Він лише давав сигнали Джо Байдену, своїй подрузі з Німеччині та другові з Франції.

— Він погрожував страшною відповіддю за перетин так званих «червоних ліній». Де вони знаходитимуться, Росія нібито вирішуватиме сама.

— Я до «червоних ліній» повернуся окремо, це — важливий момент. Утім, варто усвідомити, що Путін сказав дві речі. Перша — «нічого не відбувається». Друга — «немає глобальних проектів». Ви правильно звернули увагу на його слова про євразійство. Росія є учасницею великого клубу світових гравців тільки через те, що вона є геополітичним лідером цього регіону. Своїм статусом вона завдячує контролю над магістраллю, під назвою Шовковий шлях. Утім, за підсумками цієї війни, вона його втратить. Шовковий шлях проходитиме південніше, і його контролюватиме вже зовсім інша держава. Так що відсутністю глобальних проектів в економічній, гуманітарній, науковій чи хоч в якійсь галузі, Путін прирік Московію на полишання кола світових лідерів.

Єдине, на що б я хотіла звернути увагу у першій частині його промови — це продовження реформування армії. У них з 2015 триває масштабна військова реформа. Путін планує, як він сказав, оновити військове обладнання на 74%. Далі він перерахував новинки, які ставитимуть на бойове чергування. За його планами, передбачається поліпшення військових закладів освіти і підготовка у цивільних вишах армійських фахівців. Цей меседж Путіна красномовно описує його плани, а саме — Росію готують до повної воєнізації. Натомість, повторимо, не передбачається жодних проектів у галузі індустрії, інфраструктурі (якщо не рахувати туризму в заполяр’ї), науці чи у Космосі. Усе, що Путін сказав по справі, стосувалося лише армії.

Його поведінка характерна для переможеного. У таких виступах важливо не тільки, що ти говориш, але і як. Речі, про які боїшся сказати напряму, проявляються в міміці, голосі і жестах. Його промова — істерика захована в жуйку.

У доволі куцому зовнішньополітичному блоці також не містилося ніяких тез. Мене це вразило. Бо традиційно для перших осіб Московії, за 400 років її існування, завжди була притаманна радикальна риторика, у стилі: «Покажемо мать Кузьми та розбабахаємо всіх у ядерний пил!». Я чекала саме такого тону. Однак він був повністю відсутнім.

— Утім, він обіцяв помсту, у випадку перетину «червоних ліній»

— «Червоні лінії» — це меседж. І його сенс знаходиться наприкінці фрази: «Ми самі визначатимемо, де знаходяться ці «червоні лінії». Путін зробив меседж до трьох осіб: Байдена, Меркель і Макрона. Із нього випливає, що суть провокації він визначить сам. Бо насправді, нічого путнього сказано не було. Бо трактувати цю тезу можна і як «я терпітиму стільки, скільки зможу»! І це мене шалено вразило.

Наприкінці Путін жував шмарклі про клуб-п'ятірку ядерних держав. Типу він сильним світу цього нагадав про своє членство в їх колі і попросив про нього не забувати. Такого тону писклявого мишеняти, жоден з лідерів Московії ніколи не демонстрував. Вони любили говорити агресивно і неадекватно, не замислюючись про наслідки.

Тому, у мене склалося враження, що я слухала на смерть перелякану людину, яка не знає, що сказати. Натомість, вона достатньо притомна, аби зрозуміти, що від цих її слів залежатиме геть усе. В тому числі, і власна доля. Тому, загальна картина від путінського звернення не просто сумна, але і загрозлива. Бо безбарвна. Вона ні про що. У ній немає за що зачепитися. І для світу це небезпечно через відсутність будь-яких реперних орієнтирів, що дозволяють правильно підготуватися.

Я такого жалюгідного скиглення у стилі: «Нас маленьких ображають! Ви зачіпаєте Росію з усіх боків, але вона добра і чемно поводиться! Вона не реагує на злі образи, бо ми — найкращі на Землі» від Росії не очікувала. Такі слова притаманні для сторони, яка зазнала поразки. Звісно, вона може її ще не усвідомлювати, але не може цього не відчувати.

Отже, які можливі узагальнення від путінського звернення, а точніше від його повної відсутності? Одразу хочу попередити: я живу у воюючій країні, тому моя позиція за визначенням упереджена. Можливо, я чую і бачу, те, що хочу. Однак я вражена тим, що зворотного зв’язку, на який очікував весь світ, не відбулося. Повна розгубленість та безпорадність. Путінська промова нагадує вату. Ви її б’єте та очікуєте відчути біль у кулаці та звук від удару. Натомість — повна тиша. Ось вона і насторожує. Промова Путіна — це повна дезорієнтація. Весь світ чекав від нього, хоча б формулювання «червоних ліній», планів та вимог. Хотів отримати роз’яснення, які дають лідери. Натомість, немає ні декларацій, ні позицій, ні вимог. Навіть немає конкретних погроз. Для нас це означає дві речі — одну добру, іншу — злу.

По-перше, наші страхи щодо очікування термінового вторгнення виявилися перебільшеними. Насправді наша ситуація багато краща, ніж ми до неї були готові. А далі наші позиції будуть неухильно кращати і не тільки тому, що час грає на нашому боці. Ми будемо ставати все сильнішими і сильнішими. Друга, зла обставина — ми не знаєм до чого готуватися і це не може не напружувати. Дезорієнтація, яку продемонстрував Путін дезорієнтує і нас, як будь-яка невизначеність. Та головне, що в кінцевому підсумку все буде Україна. І Крим, і Донбас.