Костянтин Ільченко: Питання територіальної самооборони не просто на часі, воно кричуще та актуальне

Ми отримали досвід на рівні нервів і смерті наших товаришів. Тепер, ми дозволу більше питати не будемо. Почнемо зачищати Україну з середини.

Нещодавно міністр оборони Московії Сергій Шойгу пообіцяв відвести свої скупчені війська від кордонів з Україною. Навчання — позаду і московитам, нібито, тепер можна їхати додому на відпочинок. Відому фразу Отто фон Бісмарка, знають усі. Ту саму, де йдеться про договір з Росією та папірець, якого він не вартий. То чи можна вірити московитам?

Костянтин Ільченко — ветеран АТО та екс-керівник військово-цивільної адміністрації у місті Золоте, вірити Шойгу не радить. Він воював командиром відділення взводу батальйонної розвідкиі 57-ї окремої мотопіхотної бригади. За станом здоров’я, після отриманих поранень у 2018 році був відряджений до міста Золоте. Його батальйон штурмував окуповане Зайцеве. Також Костянтин брав участь у боях під Торезом та Пісками. Маючи неабиякий бойовий досвід, Костянтин переконаний, що велика війна з Московією неминуча. Саме тому, в українських патріотів настав час склеювати розбиті горщики. Він пропонує забути про відмінні політичні погляди, консолідуватися і об’єднатися у територіальну самооборону. Якою вона буде, і хто має допомагати її бійцям, Костянтин Ільченко розповів i-ua.tv.

- Як Ви думаєте, Путін піде на Україну великою війною?

— Питання, насправді, дуже об’ємне та глибоке. Довіряти заявам з Росії — означає не поважати себе. Кремлю потрібен Крим. У напрямку півострова наше воєнне становище не змінилося. Ми знаходимося у небезпеці. Такий висновок я зробив, під час ротації на Херсонщині. Ми жили в бліндажах та окопах, так само, як у Зайцевому, на передку. На Херсонщині, нашу бригаду розмістили у місці, де варто очікувати російський напад. Тому, відповідь на питання, чи піде Росія в наступ, на жаль, очевидна. Так, вона піде. Щоб напоїти Крим, їм потрібна наша прісна вода. Саме тому, Кремль зазіхає на Каховське водосховище.

— До нападу з Московії Україна має підготуватися. Якою має бути територіальна оборона? Охочим приєднатися до неї потрібно стукатися до старих підрозділів, як наприклад, 20 БТРО у Дніпрі? Чи, можливо під цю справу потрібно створити нові?

— Добровольчі батальйони — це інша історія. До речі, я сам — доброволець. І вся наша 57 окрема мотопіхотна бригада утворена з трьох добробатів Кіровоградської області: 17-го, 42-го та 34-го. Утім, завдання, які стоять перед добровольчими батальйонами та підрозділами територіальної оборони між собою різняться.

Територіальна самооборона — це перш за все, громадська безпека, боротьба з провокаторами і диверсантами, це блокпости на головних магістралях. Наприклад: для того, щоб організувати роботу такого посту, потрібні люди. Тут же виникає питання соціального характеру. Що робити з бійцем територіальної оборони, якого за неявку, через чергування на блокпосту можуть звільнили з роботи? В 14-му на це питання не було відповіді, а ні у активістів, а ні у влади. Місцева влада звикла працювати за столичними циркулярами, але звідти нічого не йшло. Саме тому, це питання було перекладене на плечі патріотів у владі та волонтерів, які забезпечували бійців продуктами, водою, предметами гігієни та іншими необхідними речами.

Та чим далі до лісу, тим більше дров. У процесі роботи територіальної самооборони, неодмінно виникнуть питання повноважень. Скажімо, чи мають право бійці, які стоять на блокпостах, зупиняти автівки та їх перевіряти, а також дивитися документи? В 14-му році це питання також не було вирішене. Влада з Києва опускала руки, а відповідальність покладалася на активних громадян.

Зараз ми маємо зробити правильні висновки. Питання територіальної самооборони не просто на часі, воно кричуще та актуальне. Ми не можемо повторити 2014 рік, коли подібні об’єднання утворювалися за принципами самоорганізації. На початку війни, в цьому питанні більшість патріотів виконували свої завдання на 12 балів. Проте, влада безнадійно відставала або і зовсім самоусувалася. Були і ті, хто відверто використовував участь у самообороні в своїх корисних цілях.

Наразі мене бентежить наступне. Нещодавно, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков закликав добровольців організовуватися у загони територіальні самооборони. Минуло трохи часу і зі своєю заявою виступив начальник генерального штабу Русла Хомчак. Вона виявилася повною протилежністю до слів Авакова. Він вважає що, підрозділи територіальної самооборони Україні не потрібні. На моє переконання, Хомчак помиляється. Я родом, з Луганської області. Довжанськ став першим містом, яке окупували росіяни. Думаю, наявність таких сил змогла би змінити ситуацію.

На жаль, у 2014 році, відсутність централізованих дій з Києва мала плачевні наслідки. На Донеччині та Луганщині, комуністи, регіонали, сепаратисти та інші відверті вороги усвідомили, що ми — патріоти готові до рішучих дій. Та відсутність у нас зв’язків з ЗСУ, з поліцією і, зрештою, з центральною владою, розв’язала цим покидькам руки на вбивства. На щастя, у Дніпропетровській області склалося все по-іншому. Вона стала символом руху опору, бо там утворилися підрозділи територіальної самооборони.

— Тому, територіальна самооборона має координувати свої дії з владою?

— Так. Нещодавно пролунала пропозиція від деяких громадських об’єднань організувати єдиний центр або штаб координації дій підрозділів тероборони. Підкреслюю: не управляти чи командувати, а лише координувати, цього цілком буде достатньо. Він буде ділитися інформацією, надавати допомогу, у разі потреби транслюватиме завдання. Голова громади має розуміти, що робити у ситуаціях небезпеки. Я уже казав, що широкомасштабна війна з Росією неминуча. Коли вона почнеться, ми матимемо справу з ворожими «консервами» та роспропагандистами. Що з ними робити? Як поводитися з людиною, яка є провокатором, чи дрібним диверсантом. Тому, самообороні конче потрібна координація з органами влади, службою безпеки, поліцією та контррозвідкою. Така співпраця дасть можливість отримати позитивні результати і показати ворогу, що ми готові до його прийому. Росія має зрозуміти - вона обов’язково отримає по щелепі. В Україні живуть завзяті люди, вони готові бити ворога та навіть організувати партизанські рухи.

Саме на фундаменті самооборони ми маємо дуже серйозно розмовляти про партизанський рух. Він потрібен у випадку, якщо ми, не дай Боже, не зможемо втримати частину територій. У 2015 році до мене на передову приїздили хлопці з контррозвідки і просили допомоги: «Ви родом з Луганщини. Ми хочемо організувати на непідконтрольних територіях диверсію. Може у вас лишилися контакти місцевих патріотів?» — «Не вже на непідконтрольних територіях залишилися схрони з вибухівкою? Як ви збираєтеся переправляти вибухівку на той бік? На віслюках?» , — відповів я.

Тому, неможливість протидіяти ворогу на окупованих територіях, вважаю злочинним не доопрацюванням посадовців Генштабу. Вважаю, що про підготовку партизанського руху треба говорити відкрито. Нехай ворог знає, що йому протистоятимуть не одиниці проукраїнських активістів, а підготовлені люди, які організують їм дорослу зустріч. Однак влада чомусь вперто цим речам не хоче приділяти уваги. Чого тільки варта заява Хомчака?

— Що ж можна ще очікувати від людини, яка втекла з поля бою?

— Позиція Хомчака мені нагадала 2014 рік. Є такий генерал Бистрицький. Ця людина відправляла наші гелікоптери на бойові вилити над Слов’янськом без боєкомплекту, тобто хлопці були не озброєні. Отже, пілоти йшли на вірну смерть. Їм дали команду увертатися від ворожих обстрілів і не відкривати по окупантам вогонь! Це і є те, що зветься зрадою. Та не зважаючи на неї, Бистрицький досі служить у ЗСУ! Давайте називати речі своїми іменами. На усі подібні заклики, на кшталт, слів Хомчака, ми маємо відповідати: «Таке може казати тільки зрадник, який відстоює інтереси Росії».

Та давайте повернемося до підрозділів самооборони. Їх утворення стане для Путіна найстрашнішим нічним жахом. Росіяни не бояться ні нашої влади, ні її міністрів. Вони бояться нас. На них наводить жах обезбашені українці, які за допомогою звичайних палок здатні дати ворогу відсіч.

— І все ж таки, звідки має йти ініціатива створення самооборони: знизу, чи згори?

— Наша унікальність в тому, що у нас все відбувається знизу: і Майдани, і вигнання Януковича. Тепер бачу, і Путіна «знизу» перемагатимемо. Проте, створення підрозділів територіальної самооборони — це державна справа. Вона є дуже тонким елементом спецоперації. Так було завжди. Наприклад, коли стало відомо, що між Німеччиною та СРСР, неодмінно настане війна, НКВС готували партизанські загони. Кожного керівника району призначили командиром. Більшовики підготували спеціальні секретні бази з технікою і різноманітною зброєю. То ж щойно німець прийшов з війною — система почала діяти. Тому, ми маємо досвід, але держава чомусь ним не користується.

Я спілкуюся з нашими побратимами, з якими воював у 57 бригаді, вони, як ветерани, приймають участь у навчаннях, що проводяться для загонів тероборони. Це добре, але ж коли на них тільки стріляють з пістолетів і не займаються тактикою з бійцями, не вивчають стратегію бою на конкретній місцевості, то це — неправильно і безпечно. Держава має підтримувати жагу українців до боротьби. Однак ми з владою ніби плаваємо у різних річках, і вони чомусь не перетинаються.

— Якщо Путін попре на Україну, ветерани дістануть з шаф комплекти з формою і підуть на фронт.

— Так. Вони використають досвід 2014 року. Він відучив нас довіряти владі. Я пам’ятаю, як ми в 14-му чекали у неї дозвіл на захист нашого обласного СБУ. Чомусь існує стереотип, що на Донеччині та Луганщині живуть лише самі «ватники». Серйозно? А скільки їх розвелося у Києві, чи в Одесі? Поки столиця чухалася, відбивати луганське СБУ викликалися місцеві патріоти. Наші люди зайшли у захоплену будівлю під прикриттям. Ми знали, хто лідер сепарів і, де вони розставили свої караули. Для звільнення СБУ вистачило б нейтралізації кількох людей — і решта натовпу розійшлася б геть. Наступним кроком треба було завести до СБУ взводом спецпризначенням — і будівля була б вільною .

Я поділився своїми планами і попросив на них дозволу у голови облдержадміністрації і начальника обласної поліції: «Ми поки очікуємо на дзвінок від Турчинова. Усе буде добре. Нам потрібна лише годинка», — сказали вони мені у відповідь. За годинку разом з «Альфою» вони виїхали з Луганська. Ми отримали досвід на рівні нервів і смерті наших товаришів. Тепер, ми дозволу більше питати не будемо. Почнемо зачищати Україну з середини. Це і є головне завдання підрозділів територіальної самооборони. Однак процес їх утворення та дії повинен координуватися з єдиного штабу, в іншому випадку, він буде не керованим, тому і не ефективним. А таке — лише завадить нашій перемозі.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Костянтин Ільченко: Питання територіальної самооборони не просто на часі, воно кричуще та актуальне