Юрій Смелянський: Деолігархізація — це подолання бідності

Влада може встановити критерії багатства, які можуть нележати, а можуть не належати до категорії «олігарх». У тому числі віднесення до такої категорії може визначатися ступенем лояльності до чинної влади.

Секретар РНБО вважає, що в Україні 13 олігархів. Чому, скажімо, не 14, чи не 23 пан Данилюк не пояснив. Цю інформацію він сказав у контексті президентської ініціативи створити закон «Про статус олігарха». Та чи є він вже настільки необхідним? Із цим питанням i-ua.tv допоміг розібратися експерт з питань економіки та окупованих територій Юрій Смелянський

— Як варто грамотно провести деолігархізацію?

—  «Грамотно провести» що-небудь (якийсь захід, реалізувати план або стратегію) означає досягти поставленої мети і отримати позитивний результат". Президент оголосив «хрестовий похід» проти українських олігархів та доручив розробити відповідний закон про їх статус. Статус — це стан. Тобто сукупність прав та обов’язків. Іншими словами, дана команда розробити опис прав і обов’язків особливої ​​соціальної групи осіб з назвою «олігарх»? Такий підхід, на мій погляд, мало нагадує боротьбу із засиллям олігархів в Україні.

Далі. РНБО в особі секретаря робить заяву, що в Україні 13 цих самих олігархів. А майже тридцятирічна політична практика в Україні дає підставу припускати, що в результаті розробки і прийняття подібного закону будуть лише затверджені існуючі на сьогоднішній день позиції. Тобто боротьба що проголошена перетвориться лише на підтвердження сформованих статусів на законодавчому рівні.

На мій погляд, якщо всерйоз говорити про деолігархізацію, то починати слід з пояснень суті застосовуваних у зв’язку з цим термінів. Хто такий олігарх в Україні? Це просто багата або дуже багата людина? Або особа, яка має можливість монетизувати свою безпосередньо політичну адміністративну владу або свій політичний вплив на прийняття державних рішень. Чи слід в цей перелік додавати вплив на прийняття рішень місцевими органами управління? Адже такі рішення також відкривають шлях до збагачення за рахунок збідніння інших громадян або в рамках держави, або в рамках якоїсь території. Ще варіант і одне і інше.

Наприклад. «Злі язики» стверджують, що основний обсяг бюджетних ресурсів в рамках політики «Великого будівництва» отримало дуже обмежене коло компаній, пов’язаних з українськими політиками і чиновниками. Це є приклад монетизації політичної/адміністративної влади? Однозначно! У президентському «хрестовому поході» проти олігархів такі випадки до загрози виникнення нових олігархів будуть зараховуватися? Дуже і дуже сумнівно.

В далекі від нас історичні часи Платон пропонував наступний погляд: «монархія вироджується у тиранію; політія вироджується у демократію; аристократія як влада небагатьох на основі якоїсь переваги вироджується в олігархію як влада за рахунок грошей». У вже також далекому 1917 року було оголошено побудову безкласового суспільства, яке в результаті стало класовим. З’явився/зберігся клас рівно розподіленої бідності і клас професійних революціонерів (які за заявою їх самих були слугами народу). У певний період клас професійних революціонерів був насильно замінений на клас партійно-комсомольської номенклатури, яка також по заяві слугувала народу. Тому з рівно розподіленою бідністю.

Змінилося в такій побудові системи відносин в Україні щось після розвалу СРСР крім прізвищ? Ні. Просто відбувся перерозподіл економічних активів, які належали всьому суспільству в окремі приватні руки. Тим самим були створені перші великі, дуже великі приватні капітали. Наявність таких капіталів сформувало можливість вибудовувати систему впливу на прийняття державних і місцевих управлінських рішень як зсередини влади, так і з умовно зовнішнього середовища на свою користь. Сформована таким чином система відносин, в добавок, зберегла і посилила можливість для державного чиновника формувати свій добробут за рахунок решти частини населення України.

Якщо повернутися до поглядів Платона, то він говорив: «в суспільстві рівних з’являється тимократия — влада на основі цензу, потім ця тенденція посилюється олігархією». Так і в Україні, в суспільстві умовно рівних виник новий ценз для приходу до влади (зв'язки, корупційні інтереси, спорідненість, бізнес-відносини), розбавлені деякою часткою «осіб що оновлюють систему». Була сформована модель олігархічного капіталізму.

З урахуванням сказаного, деолігархізація в Україні — це, в першу чергу, зміна системи суспільних відносин та ліквідація бідності. Слід пам’ятати, що олігархат — є ворогом загальної економічної свободи суспільства. Економічної свободи, як надійного інструменту забезпечення благополуччя кожного громадянина у державі. Ось тільки в заяві президента і секретаря РНБО таких планів не прозвучало. У мене викликає сумнів і в об’єктивності кількісної оцінки олігархів. Але це знову-таки залежить від визначення що таке олігарх в Україні. Ще одна цитата з міркувань Платона: «Реакцією на олігархію є повстання натовпу — охлократія, і тоді приходить тиран, який завдає удару по найбільш одіозним фігурам олігархату, і сам, по суті справи, стає єдиним олігархом».

— Чи не здаються Вам розмови про деолігархізацію від ЗЕкоманди, черговим проявом популізму?

Я дозволю собі процитувати один вислів Гегеля: «Щоб мій вчинок мав моральну цінність з ним повинно бути пов’язане моє переконання». Давайте згадаємо передвиборчу програму тоді ще кандидата в президенти України В.Зеленського. Аналіз передвиборчої програми показував, що в поглядах і, відповідно, у планах дій (приймемо, що програму планувалося виконати) з самого початку існував конфлікт соціалізму та капіталізму. Особливо яскраво це було видно на розділах економічному і соціальному в передвиборчій програмі. Якщо навесні та влітку 2019 року подібний «програмний вінегрет» залишав надію на коригування при формуванні внутрішньої політики. В першу чергу економічної політики. То з осені 2019 вже було ясно, що недо-соціалістичні і одночасно недо-капіталістичні погляди будуть реалізовуватися. Дуже яскраво подібний підхід проявився при прийнятті турбо-режимних економічних рішень осені 2019 року. І у всіх подальших рішеннях. Ну, а в цілому такий підхід не міг породити нічого крім економічної кризи, в якої Україна і так перебуває перманентно з моменту здобуття незалежності.

Що означає сказане. В діях української влади сьогодні, як і в усі попередні періоди незалежності, відсутня в основі будь-яка ідеологія. Її немає. Існує лише одна мета — «популізм що збагачує», як інструмент забезпечення особистого благополуччя тим, хто при владі в сьогоденні і майбутньому періодах зі спробами гарантувати собі тривале перебування в цій самій владі.

Відсутність чітко визначеної мети, але з визначенням арифметичної кількості цілей, дійсно дає підставу припустити, що це черговий прояв політики популізму з метою збільшення рейтингу. Рейтинг як оплески душу гріє. Для прикладу. Буквально недавно у ЗМІ з’явилося повідомлення про «прощення» протягом 2020 року державним «ПриватБанком» неповернених кредитів Коломойським і Боголюбовим на суму майже 57 мільярдів гривень. Думаю, це дуже яскравий приклад деолігархізації навпаки.

— Як деолігархізацію проводили в інших країнах?

— З огляду на той факт, що в різні історичні періоди в різних державах суть терміна олігарх мала різне наповнення проводити будь-які аналогії як приклади формування політики дії немає ніякого сенсу. Інтерес, на мій погляд, представляє лише формування системи відносин в суспільстві з різним рівнем споживчих можливостей; формування сприйняття багатства (наявності багатих людей) і участі державної влади у формуванні цього сприйняття; створення системи стримувань і противаг для мінімізації можливості збагачення з використанням інструментів політичної влади або політичного впливу.

Ще дуже важливе значення має стан свідомості суспільства. Наприклад. У 19-му столітті в США також сформувалася і якийсь час функціонувала модель олігархічного капіталізму. На при кінці 19-го століття в якості деолігархіческого інструменту був прийнятий так званий «Закон Шермана». Це був перший американський антитрестовський (антимонопольний) закон. Він проголосив злочином будь яке перешкоджання свободі торгівлі через створення монополій (трестів) і вступом в змову з такою метою. Такі ж закони були прийняті на рівні кожного штату. Слід додати, застосування норм цього закону посилювалося наявністю в свідомості громадян США що за все треба платити. У тому числі за об’єктивну інформацію. Громадяни були готові платити за ЗМІ і через викривальні матеріали вільних ЗМІ велася компанія по деолігархізації.

Це був американський підхід. Якщо його рекомендувати до застосування в Україні вийде формула «бджоли проти меду». Адже державна влада в політиці формування тарифів на житлово-комунальні послуги знаходиться у змові з українськими олігархами і підтримує існування штучних монополій в цьому ринковому сегменті. І не тільки в цьому. Та ж проблема для податкової системи і багатьох інших питань.

З іншого боку, в спадок від періоду «будівництва розвинутого соціалізму та комунізму» українське суспільство отримало свідомість соціального утриманства". У західній літературі і практиці «свідомість соціального утриманства» формулюється як філософія «free rider» (філософія нахлібника або утриманця). Така свідомість породжує нескінченну спрагу до халяви і, як наслідок, заганяє населення в порочне коло бідності, який, в свою чергу, є живильним середовищем для розвитку корупції і збагачення олігархів. Так що платити за інформацію бідний громадянин України не звик і йому простіше користуватися безкоштовними ЗМІ олігархів з відповідною подачею інформації.

Припустимо стверджувати, що олігархи існують сьогодні у багатьох державах. Все питання в їх цілях і як влади цих держав стримують апетити своїх олігархів.

— Що буде після подолання влади олігахів? Адже вся сучасна економіка України заточена саме на них. Може варто міняти систему?

— Говорячи про те, що буде потім слід повернутися до першого питання та відповіді нашої розмови. До речі «подолання олігархату» бажаний, але не гарантований результат. Так ось виходячи з того, як чинна українська влада визначить, що-таке «олігарх» в Україні і буде залежати результат. Розвиток подій сьогодні є різноманітним.

Ось один варіант. Якось у Ніка Рокфеллера запитали, що буде після того, як в його руках зосередилися величезні ресурси? Відповідь була наступною: «Наша мета — чіпізація людства». У тому числі — це і про українську ініціативу «держава в смартфоні» в деякому сенсі.

В Україні завдання для олігархів можна сформулювати як «досягнення стійкої антропологічної нерівності». У тому числі таке завдання виражається в підтримці і збільшенні масштабів бідності в українському суспільстві. Державна влада в Україні в питаннях підтримки бідності в українському суспільстві перебуває на боці олігархів. Бідними людьми простіше управляти. Тобто, результатом «хрестового походу» проти олігархів в Україні може стати ситуація, коли «бідні стануть ще біднішими, а багаті ще багатшими».

Інший варіант розвитку подій. Його можна сформулювати переказом старого радянського анекдоту. «Осінь 1917 року. Столиця Російської імперії. Фонтанка. На вулицях мітингують п’яні революційні матроси. У квартирі слухачка Смольного інституту та її служниця. Панянка: — а що там за шум на вулиці? Служниця: — так революціонери мітингують панянка. П: — а чого хочуть ці революціонери? Мій прадід „декабрист“ також був революціонером. С: — так хочуть, щоб багатих не було панянка. П: — дивно. А мій прадід декабрист хотів, щоб бідних не було». Ліквідація багатих не ліквідує бідність! Якраз навпаки. Ліквідація багатих рівно розподіляє бідність в суспільстві за деяким невеличким винятком. Бідність стає правилом! Боротьба з олігархами, в тому числі, це боротьба з бідністю. Але влада не дивиться на вирішення проблеми в такій площині погляду.

Влада може встановити критерії багатства, які можуть нележати, а можуть не належати до категорії «олігарх». У тому числі віднесення до такої категорії може визначатися ступенем лояльності до чинної влади. Або за критерієм фінансування виборчих кампаній. Якщо фінансуються інтереси політичної партії «Слуга народу» — значить не олігарх. Якщо якоїсь іншої політичної сили — значить олігарх.

Ще один варіант розвитку подій. В результаті боротьби з олігархами відбувається переділ приватної власності на користь «борців з олігархами від влади».

Я трохи скорегують іншу частину Вашого питання. Дійсно діюча в Україні економічна модель, або сформований економічний базис, або створена система економічних відносин (будь-яке формулювання є правильним та взаємо доповнюваємим) функціонує в інтересах вузького кола осіб (олігархів). Звідси висновок, ще одним інструментом боротьби з олігархами є формування нової економічної моделі в Україні; нової системи економічних відносин у суспільстві; формування нового економічного базису. Повторюся. Влада в Україні на рішення проблеми олігархів в такому контексті не дивиться. Ті зміни, що вносяться до чинного законодавства яскравий тому приклад. Не реагувати на подібну ситуацію, тобто не захищати, не відстоювати свої економічні права є принциповою помилкою українського суспільства.