Юрій Буздуган: Кінець війни. Свобода перемагає деспотію, німці здають своїх сателітів росіян, а росіяни тягнуть за собою на дно білорусів

Колишнього головного редактора телеграм-каналу Nexta Романа Протасевича затримали у Мінську. Після повідомлення про замінування, літак, який летів з Афін до Вільнюсу екстрено посадили у столиці Білорусі. Там журналіста і заарештували. Хто стоїть за ув’язненням Протасевича і що ця подія означає для України, розповів i-ua.tv експерт з питань індустріального розвитку Юрій Буздуган.

— Лукашенко чудово себе почувається у лавровому вінку диктатора. Як події в Білорусі можуть вплинути на Україну?

— Безпосередньо (сміється). Ми повинні розуміти контекст всіх подій. Наразі закінчується Четверта світова війна. Зараз її самісінький ендшпіль. А тому, всі гравці почали діяти дуже швидко та інтенсивно. Вже відомо, хто виграв, а хто став переможеним. Через це країни-учасниці ведуть торги по окремим деталям. Події, які розгортаються довкола Білорусі — лише один із сценаріїв ендшпілю.

Тому справа не в Білорусі. Головною є не держава зі столицею в Мінську. Ми стаємо свідками фінішу протистояння між німцями та американцями. Перші підім’яли під себе Європейський Союз та кинули виклик другим. Про це ми з вами вже говорили багато разів. Росія та її союзники були «бойовим хом’яком» Німеччини, виконували брудну роботу по встановленню «нового німецького порядку». По встановленню нових правил глобального обміну, які приносили б вигоду німцям, а не американцям. (і, зрозуміло, зовсім не росіянам).

Тому, зараз головне — це саміт між США та ЄС, що наближається. На ньому варто очікувати бурхливі торги за умови німецької капітуляції. Відповідь оформлять на саміті. Утім, діалог розпочався ще задовго до його початку. Держави торгуються за те, що саме здасть Німеччина. Ця країна вже вкотре програла світову війну і не отримає жодних переваг.

Тому, перше, що вона робить — здає своїх сателітів. Насамперед, Росію. Німеччина вже говорить про наджорсткі санкції проти Путіна та пропонує відключити Росію від програми SWIFT. ФРН намагається бути згодною на все. І здача Німеччиною своїх сателітів — найголовніше, що зараз відбувається. Бо замість геометрії «Німеччина програла США» німці хочуть вибудувати геометрію «ми і американці проти імперії зла». Тому вони ще до саміту пропонують США «говорити з Росією не від себе, а від усього прогресивного людства». Зрештою, це яскраво демонструє, сам факт недоречності ведення з Німеччиною справ у майбутньому. Питання не в тому, що вона програла. Німеччина виявилася ненадійним союзником.

Втім, Росія поводить себе не краще і вирішила діяти за німецьким сценарієм. Що вона може зробити в умовах глобального програшу? Лише обрати спосіб, в який вона цей програш здійснить. Благородно, викликаючи повагу у сторонніх глядачів, чи тягнучи за собою у прірву вже своїх сателітів, кого зможе. Я глибоко переконаний, що провокацію з літаком організували не білоруси, а росіяни.

— Для чого?

— Щоб втримати Лукашенка. Адже настав час, коли розбігаються таргани. Білорусь дуже потрібна Росії, бо вона — її найбільший союзник. Найважливіший і навіть, впливовіший, ніж Казахстан. Білорусь — це Європа та центр позиції протистояння. І найважливіше, вона знаходиться на кордонах з Україною — головною точкою напруги цієї світової війни. Що таке інцидент із літаком? Провокація, після якої Лукашенко більше нікуди не дінеться. Кремль вирішив забрати з собою на дно Білорусь. Нещодавно Лукашенко зі своїм сином приїздили до Путіна і дали йому півмільярда доларів.

Розумієте, Бацька прив’язали. І грошима і злочином, чисто за бандитською етикою. А далі може бути трагічніше — пов’язати кров’ю. Для яскравості картинки, редактора Neхta можуть «ненароком вбити». Підступно та несподівано, як колись «випадково і ненароком» Георгія Гонгадзе. Тоді, кум Путіна Віктор Медведчук вчинив, подібним чином, з президентом України. Леонідові Кучмі було після того вбивства нікуди подітися. Та пристрасті скоро вщухнуть. Бо ми перебуваємо на стадії ендшпілю, і до завершення війни залишилися лічені місяці.

Тому, значно важливішими є фінішні результати країн. Росії буде непереливки, бо Німеччина її здає під гаслом: «Давайте, я перефарбувалася і разом з вами замочу Путіна!» — ось що проголошує Меркель ще до початку саміту США та ЄС. Звісно, інформацію про реальні переговори світових лідерів ми не отримаємо, але не треба недооцінювати офіційних декларацій. Із них можна буде зробити багато висновків.

І Путін теж підходить до кінця війни. Він боїться. Помирати самотньо страшно і він вирішив організувати собі компанію. Зараз кремлівський диктатор прийшов по душу Лукашенка. А той не хоче. Президент Білорусі намагався бути миротворцем. Але така позиція не сподобалася Путіну і він вирішив, що Бацько має потонути разом із ним. Ситуація точнісінько нагадує фільм «Калина червона»: «Здохну я, здохне і він». Це — чисто російська мораль та етика. І вона уже вступила в силу у формі зупинки літака.

— Тобто, Батько Лукашенко — пасажир «Титаніку»?

— Справа в тому, що в геополітиці ніколи немає крапки. Яка б світова війна не завершилася, її завжди закінчує кома. Питання майбутнього — відкрите. У наш час воно стоїть дуже жорстко: «З чим Росія входитиме у наступну світову війну?». І відповідь на це питання дуже важлива для України. Бо саме ми, Україна заявили про серйозні претензії на перебирання у неї лідерства в Східній Європі.

Так ось, Росія входить у наступну світову війну вельми послабленою. І винен у цьому, насамперед Володимир Путін. Його бажання разом з союзниками здійснити колективне самогубство — Україні тільки на руку. Хто ж захоче після такої підстави дружити з Росією? Хто заради неї пожертвує власним життям? Україна, на відміну від Росії, демонструє зовсім інші принципи. Вона несе Свободу народам Східної Європи.

Знаєте, коли це протистояння почалося насправді? 25 років тому. У ніч, коли депутати не спали і писали Конституцію. Я був одним із них. На той момент, на пострадянському просторі був тільки один сценарій прийняття Конституції — російський. Він передбачав розгін парламенту, внесення президентського проекту конституції на референдум, а далі — диктатуру. Бо за такою конституцією президент мав би царські повноваження, Верховна Рада, отримала б їх імітацію, а народ — головний суверен, лишився би ні з чим.

Цей сценарій успішно втілився спочатку в Росії, потім по цьому сценарію пройшла Білорусь, а наступним став Казахстан. Цей шлях готували і для України. Президент Леонід Кучма вже оприлюднив ультра диктаторський проект конституції. Потім видав указ про референдум. Аби втілити свій задум, влада, у конституційну ніч навіть відрізала Верховну Раду від електропостачання. Та завадили два електрогенератори, які, на щастя, були у підвалі парламенту. І навіть попри те, що один з них вийшов із ладу, потужності другого вистачило на зал засідань Верховної Ради. У кулуарах та холі неможливо було знаходитися: не вистачало свіжого повітря. Тільки уявіть собі, якби цей електрогенератор перегорів? Яку б ми зараз мали державу? Та цього не сталося. Бог взяв Україну за руку і провів її по тонкому канату над прірвою. Ми вирвалися з кола російського сценарію та створили свій, український. Сценарій справжнього, а не декоративного Народовладдя і Свободи.

В чому відмінність нашої Конституції? Її ніхто з наших президентів так і не зрозумів. Кожен, не залежно від прізвища, намагався переділити владні повноваження та процедури на свою користь. І вони свято переконані, що це — найголовніше, що є в Конституції! Яка дурниця! Найголовнішими в Конституції є Перший та Другий розділи. Права громадян. Те саме, що Руссо назвав суспільним договором.

Розділ Другий, починається зі слів: «Усі люди вільні…». Ви розумієте, що це означає? За Жан-Жаком Руссо, люди поділяються на «громадян» та «підданих». І відмінність України від Казахстану, Росії, чи Білорусі полягає не в тому, що в нас немає пожиттєвих президентів, а у нас є громадяни. Вільні люди, які пішли воювати за свою Свободу у резинових капцях. Ось наша принципова відмінність! І вона почалася ще тоді — 28 червня 1996 року.

Як наслідок, у країн Східної Європи є два сценарії розвитку: диктатура та демократія. Деспот, який обіцяє волю, стає найстрашнішим диктатором. Пам’ятаєте шлях Росії, Білорусі та Казахстану? Минуло 25 — 30 років, а свобода так і не з’явилася. І не тому, що правитель виявився деспотом. Це, як кажуть французи, сила речей. Пригадаю і слова Лесі Українки: «Хто визволить кого — в неволю візьме. Хто визволиться сам — той вільний буде».

Україна 25 років, тому зробила рішучий крок для свого визволення. Чим показала шлях і для усіх інших країн Східної Європи. Сьогодні ендшпіль протистояння між свободою та деспотією. І попри те, що Україна втричі менша за населенням, в 15 разів — за територією і в 12 разів — за рівнем ВВП, саме Україна виграє протистояння у великої та могутньої Імперії Зла! А все — тому, що ми — країна вільних людей і в нас є громадяни.

Я надзвичайно щасливий, що наші ідіоти чубляться через президентські і парламентські повноваження. Вони лізуть куди завгодно, крім суспільного договору і, на щастя, не чіпають І та ІІ розділи — серце нашої Конституції.

Зараз настав час «Ч» світової війни. Тут головне не літаки з танками і навіть не кількість дивізій. Головне — це воля. Завдяки волі, український сценарій перемагає російський, а російській у цій війні програє. Тому, все, що відбувається в Білорусі, дуже добре для України. І я сподіваюся, добре для російського народу і просто чудово для білорусів та інших народів Східної Європи. Тепер всі будуть знати, що таке віддати свою волю деспоту — він потягне тебе за собою в могилу. Хто ж захоче опинитися на смітнику, після завершення світової війни?

За великим рахунком, Четверту світову війну для нашого регіону можна звести до чотирьох точок. Перша — незалежність України та Білорусі — нова геополітична геометрія. Друге — власне, Конституція. Тут вирішувалося питання сценарію розвитку, здачі або ні незалежності та свободи. Україна залишилася єдиною країною східнослов’янського простору, яка зберегла саморозвиток. Третя точка — війна, бо деспотії є завжди агресивними. Жоден тиран не може спокійно дивитися на вільні країни та вільних людей та намагаються їх «примусити до слухняності». І, на решті, четверта точка — кінець війни — підведення підсумку руху по обраному сценарію.

Зараз почнеться новий геополітичний цикл. Він стартуватиме з позицій моральної, юридичної та геополітичної перемоги України у четвертій світовій війні. Україна набуватиме та перебиратиме в Росії функції геополітичного лідера регіону. Бо заслужили. Ось, що нас чекає на наступні 30 — 40 років.