Сергій Дацюк: Національна еліта незацікавлена у незалежній та цілісній Україні

Україна не встигає вийти на стратегічне мислення, солідарну перспективу та об’єднуючі смисли. Ми виходимо з одного ресентименту і потрапляємо в наступний.

Сергій Дацюк: Національна еліта незацікавлена у незалежній та цілісній Україні

Нещодавно, журналісти Bihus.info опублікували розслідування про записи розмов кума Путіна Віктора Медведчука. За їхніми даними, Петро Порошенко, нібито навмисне затягував звільнення кіборга Андрія Гречанова. Чи є п’ятий президент святим? Відповідь — ні. Знайдіть нам, бодай когось без компромату у вищих ешелонах української політики. Утім, подібні плівки лише спричиняють суспільний галас, щоб привернути увагу до ініціаторів розслідувань. На цьому вплив таких записів, вважайте, закінчений. Чого лише варта відсутність результатів від плівок майора Мельниченка? Про вплив «плівкових скандалів» на суспільство i-ua.tv поспілкувався з філософом Сергієм Дацюком.

— Складається враження, що плівки Бігуса — чергова маніпуляція для відволікання уваги суспільства. Не для кого не секрет, що на кожного з високопосадовців є свій компромат. Сьогодні дістали на Порошенка, а завтра аналогічні записи можуть з’явитися про Зеленського. Ми вже мали справу з плівками Мельниченка. Про них багато балакали, але колишній президент і досі намагається займатися політикою.

— Плівки — це завжди маніпуляція. Навіть ті, які належали майорові Мельниченку. Хоча, там були і цифрові записи. Із так званих плівок Мельниченка стало зрозуміло, що завдання на незаконні дії давав безпосередньо Леонід Кучма. Тодішній президент перевіряв їх виконання, слухав доповіді і вносив корективи. Уся ця діяльність тягне на кримінальну справу. Утім, плівки до осуду президента не призвели. Українська системи правосуддя виявилася неспроможною. Хоча, міжнародна практика має інший досвід. Чого лише варті приклади з Південної Кореї? Не зважаючи на ув’язнення колишніх президентів, країна продовжує нормально функціонувати та розвиватися.

У випадку з Бігусом, я вважаю за доречніше надати не плівки, які вказують на відносини Порошенка з Медведчуком, а свідчення про конкретні кримінальні злочини. Натомість, ніхто не приносить реальні факти. Саме тому, ми маємо справу з маніпуляцією. Вона вказує на наступне: у нас є проблема принципового плану. Національна еліта незацікавлена у незалежній та цілісній Україні. Вона за власні примхи готова здати ворогові державні інтереси. По суті, ми неспроможні дати відповідь на наступні питання. Навіщо нам країна? Що таке загальне благо? Як воно може бути пов’язане з приватними інтересами? Як приватні інтереси можуть переслідуватися на публічних посада? У нас немає відповіді на всі ці принципові питання, а тому — немає і країни. Як саме вона припинить своє існування — вже не дуже цікаво.

Тому, я ніяк не ставлюся до «плівкових скандалів» і дивлюся на них без коментарів. Усе це немає жодного стосунку, а ні до стратегії, а ні до аналізу перспектив української державності та її цілісності. Мета таких «плівкових скандалів» — потрапляння їх авторів на телевізійний екран. Вони хочуть «засвітитися». Розумієте, зрадництво — це штука персональна. Та коли у зрадники має бути записана вся національна еліта, включно з націонал-патріотами, то це — не зрада. Це — щось інакше. Така країна разом з її елітою рано, чи пізно, припинить своє існування. У неї немає жодних перспектив.

— У суспільстві є запит на утилізацію існуючої еліти і заміну її на абсолютно нову.

— Почекайте! У будь-якому суспільстві є кінцева кількість професіоналів. Звісно, ви можете набрати нових. Утім, не все так швидко. Для того, аби ці люди набули фахових навиків, їм знадобиться час. І якщо вони не змінять ту систему, де вони знаходяться, стануть представниками молодого покоління корупціонерів. Аби розрулити ситуацію, ці люди повинні вийти на постановку серйозних питань. Навіщо нам бути разом? Чи є в нас солідарна перспектива? Чи можливе збереження великої України, не в середині націонал-патріотичного проекту? Якщо так, то яким він має бути? Зараз таких розмов ніхто не веде, а говорити про окремі, фрагментарні речі, немає жодного сенсу.

— Наше суспільство деморалізоване і розтлінне. Чи здатне, воно, враховуючи його нездоровий стан, делегувати гідних представника?

— Ні. У ресентиментальних суспільствах, побудованих на переважанні помсти, підозри, заздрості та агресії це неможливо. Ресентимент не дозволить цього зробити. Він дивитиметься на вас з підозрою і думатиме: «Ти ворог, зрадник, чи свій?». Із комунікацією на рівні ворожості, суспільство не матиме майбутнього. Рано, чи пізно, воно розколеться.

— Україна була розколота вже багато століть. Ми розпадалися, але нас підбирали інші держави. Від того ставало тільки гірше.

— Не ззовні, а зсередини. При чому, людьми, які вважають себе патріотами. На жаль, такою є доля подібних суспільств. Тому, говорити про це немає сенсу.

— Та чи це допоможе?

— Україна не встигає вийти на стратегічне мислення, солідарну перспективу та об’єднуючі смисли. Ми виходимо з одного ресентименту і потрапляємо в наступний. Щоб розгойдатися, нам потрібно хоча б 50 років. Та хто ж нам їх дасть? Тому, мова йде про те, що ми не здатні мати свою державу. У нашого суспільства та еліти немає такої компетенції. Звісно, держава може проіснувати деякий час, але потім сама розколеться і припинить своє існування.

— Де взяти цю єдність?

— Її не буде. Вона може бути лише примусова, тобто — нав’язана ззовні. У нас вона не випрацьовується. Ми мали на її створення 30 років. Утім, нічого кращого, ніж кілька розколів, ми так і не вигадали. Саме тому, ми неспроможні випрацьовувати солідарні смисли та перспективи. Перш за все, це нездатна зробити еліта.

— Тоді як нам вийти з ось цієї поганої ситуації, щоб збереглася Україна?

— Ніяк. Ми маємо пережити розкол та банкрутство спрощених схем бачення соціально-політичного влаштування світу. Лише через такі випробування можливе переосмислення. Тому, прості розмови та заклики ні до чого не призводять. Люди у стані ресентименту неспроможні чути щось нове. Такою є його властивість. Ренсентемент — дуже небезпечна штука. Коли вона захоплює психіку людей, хоч в індивідуальному, хоч у груповому порядку, з ними нічого неможливо зробити. Вони йтимуть до кінця і будуть нищити все навколо. Своєю заздрістю та підозрою вони викривлятимуть соціальну дійсність. І це триватиме допоки вони не досягнуть розколу. Ось такою є ситуація.

Читайте також