Світлана Євдокименко: «Соломон та Суламіф» — це українська душа

Гайда до райських садів! 15 серпня у Київський опері (вул. Межигірська 2) усі охочі зможуть слухати мелодику кохання. Якісна імпровізація, емоції та першокласний вокал — ось що очікує на тих, хто завітає на Світову прем’єру Першого українського камерного мюзиклу: «Соломон та Суламіф: пісня пісень». Естетична насолода триватиме, приблизно, одну годину 15 хвилин.

Шоу стало можливим завдяки ініциативі та реалізації Громадської організації «Душа UA», підтримці Українського культурного фонду, видавничим партнером є «Музична Україна». Про «Соломон та Суламіф: пісню пісень» i-ua.tv поспілкувався з його продюсеркою Світланою Євдокименко.

— Про що розповідає мюзикл за участі біблійних персонажів?

— Любов сильніше за смерть! Соломон — постать багатогранна. У мюзиклі він показаний, з точки зору, людських почуттів. Тому, цей мюзикл тільки про кохання. Такий акцент вирішила зробити режисерка, драматургиня та авторка лібрето Юлія Журавкова.

— Звідки з’явилася ідея?

— Спочатку композитор В’ячеслав Полянський разом з поетами Михайлом Євшином та Ліляною Беліменко написав вокальний цикл «Соломон та Суламіф», який складався з 7 — 8 номерів. Він звернувся до вокалістів і попросив їх виконати пісні. Співаки були в повному захваті. Вони зателефонували до режисерки і запропонували зробити режисуру до вокального циклу. Режисерка, яка захопилась ідеєю, ініціювала зробити повноцінну виставу. Потім ми подалися на грант і отримали кошти. Таким чином із вокального циклу проєкт перетворився на камерний мюзикл «Соломон та Суламіф: пісня пісень».

— Скільки героїв мюзиклу?

— Їх троє. Цар Соломон співає басом, роль якого виконує артист Олександр Рудько. Його кохана Суламіф — сопрано, у втіленні Ірини Ушаньової-Рудько. Цариця, яка страждає від ревнощів. Її роль належить співачці з драматичним сопрано — Тетяні Єсиповій. Наприкінці твору нас очікує цікава розв’язка. Та я не розповім, яка. Краще триматиму інтригу. Нехай глядач прийде і побачить все на власні очі.

— Чому В’ячеслав Полянський обрав саме стиль джазу?

— В'ячеслав Полянський є класиком українського джазу. Він написав багато творів, обробок і музики до фільмів. Він працює у джазовому стилі вже багато років. Саме тому, В’ячеслав Полянський написав і пісні до «Соломон та Суламіф» у такому стилі. Трохи пізніше з’явилися номери, яких не вистачало за драматургією.

— Скільки знадобилося часу, щоб створити мюзикл? Адже створення подібних творів — дуже велика праця.

— Стосовно вокального циклу, який від початку писав В’ячеслав Полянський, я вам не скажу. Він сам не пригадує. Одного разу, композитор знайшов свої напрацювання і сказав: «У мене є гарна музика, але її поки ніхто не виконував». До моменту запису аудіо ми доопрацьовували мюзикл протягом дев’яти місяців. Взялися за роботу ще минулого літа.

На днях, мені зателефонував В’ячеслав і сказав: «Я хочу дописати ще один номер»(сміється). — «Давайте допишемо, а потім подумаємо, що з цим робити», — відповіла я. Композитор мені довго розповідав, який це буде номер і наскільки він потрібен. Підозрюю, що на прем’єрі ми покажемо першу версію мюзиклу. Пізніше зробимо доповнення і представимо нову версію нашому глядачу. Творчий процес не закінчився і сьогодні.

— Чи важко було оперним виконавцям співати джаз?

— За півроку співаки провели велику джазову роботу. Їм було дуже цікаво працювати над новим жанром, хоча спочатку, вони зіткнулися зі складнощами. Узимку, коли почалися активні репетиції, вони не знали, що з цим робити. Окремо треба подякувати В’ячеславу. Він дуже багато працював з виконавцями, і вони досягли неймовірних результатів, обрамивши свої голоси.

— Чи можете ви як продюсерка намацати родзинку мюзиклу, яка зачепить глядачів.

— У першу чергу — це музика. Вона одразу відкладається в голові і проникає в серце. Мелодика «Соломона та Суламіф» — це українська душа. І її відчула не тільки я. Люди, які приходять на записи та репетиції наспівують цю музику. Вона одразу відкладається в голові. Мені здається, що кожен глядач, який вийде з вистави, відчуватиме себе наповненим та натхненним і літатиме від відчуття кохання всередині.

— Мабуть, для персонажів підготували давньоюдейські костюми?

— Ні, вони будуть сучасними. Костюми поки що розробляються і нас планують з ними ознайомити на наступному тижні. Вони будуть схожі на райські, бо ми хочемо на сцені створити рай для закоханих.

— Що собою являє аудіо-поліграфічний альбом-клавір?

— Перш за все, не тільки текст та ноти. Ми зробили аудіоверсію мюзиклу та фонограму. Відтак, його поставити самотужки зможе колектив з будь-якого українського театру. Адже, не скрізь є гарні джазові виконавці. Натомість, ми маємо дуже класного саксофоніста Сергія Цимбала, флейтиста — Богдана Єремєєва, а сам В’ячеслав Полянський акомпанує за фортепіано. У кожному клавірі є QR-код, за яким можна завантажити собі «мінус», щоб використовувати його для репетицій, або поставити твір у будинках культури, музичних училищах чи школах. Наразі ми вже випустили 300 примірників.

— Як ви поширюватимете примірники клавіру?

— Розсилатимемо їх по районним центрам: у музичні заклади та бібліотеки. Нехай можливість вчитися мають усі! Сьогодні українські музичні училища дуже далекі від джазу. Коли приїздять на прослуховування вокалісти, або до оркестру — інструменталісти, виявляється, що вони не вміють імпровізувати. Вони не відчувають музики, бо їх цьому ніхто не вчив. А наш клавір — це основа для імпровізації.

Якщо зрівняти ноти з аудіозаписом, ви побачите, що це — широке поле для імпровізації. В клавірі є основна база мюзиклу та акорди. А інтерпретацію музики має робити кожен музикант. Бо джаз — це така штука, коли співає душа. Звісно, партії вокалістів прописані максимально точно. А ось, наприклад, граючи музику з «Соломон та Суламіф» на фортепіано, можна продемонструвати свою відкритість. Ми хочемо щоб клавір спонукав студентів творити.

— Дуже гарний намір.

— Ми мріємо і сподіваюся, що вони будуть зацікавлені. На презентації клавіру викладачка одного з музичних училищ сказала: «Студентам це не потрібно. Вони нічого не хочуть робити». Чесно кажучи, її слова нас дуже засмутили. Та ми віримо, що студенти-ентузіасти таки знайдуться, а також викладачі, які нададуть їм необхідну допомогу.

Розсилаючи примірники клавіру, ми сподіваємося максимально охопити Україну. Тому, якщо комусь захочеться отримати один з них, можна сміливо писати на сайт організації http://dushaua.org. Ми їм вишлемо.

— Чи має цей мюзикл шанс отримати світову відомість?

— Думаю, що має. Він — камерний та транспортабельний. Ми його писали під час пандемії і розуміли, що велику кількість людей ми не зберемо. Усього, в нас шість виконавців: 3 солісти і 3 інструменталісти: фортепіано, саксофони і флейта.

Наразі ми домовляємося з Краковом та організаторами фестивалів у Чехії. Наш мюзикл цікаво почути усім. Зараз пишеться мало нової української музики у стилі джаз. І це — перший камерний український мюзикл взагалі. Ми ведемо перемовини і хочемо, щоб його побачило якомога більше людей.

— А як щодо подорожей Україною?

— Ми над цим працюємо. Наразі домовляємося з драматичними театрами. У мене як у продюсерки конфлікт всередині. З одного боку, хочеться виступів у драматичних театрах. Адже, так ми зможемо охопити більшу аудиторію. З іншого, ми зробили проєкт для камерних залів і будинків культури. Таким чином, ми намагалися продемонструвати, що — головне бажання. Мюзикл можна зробити за будь-яких обставин. Варто лише захотіти. Тому, переді мною стоїть дилема: випустити мюзикл у драматичних театрах, чи брати менші сцени, більш локального характеру. Наприклад, районні центри та ОТГ.

— І на останок…

Фундація «Душа UA» — це команда розвитку української культури. Кожен з нас майстер своєї справи,. разом ми створюємо якісний український продукт.

15 серпня 2021р. в 19.00 в Київській опері ми представимо Світову прем’єру камерного мюзиклу «Соломон та Суламіф: пісня пісень» нашому глядачеві.