Володимир Волков: Українські сварки з Піднебесною лише на руку Кремлю

Що чекає на відносини України та Китаю у майбутньому? Однією рукою існуюча ЗЕвлада завдає проблем інвесторам з піднебесної у проекті з «Мотор Січ», а іншою — Володимир Зеленський тримає слухавку президентського телефону і спілкується з головою КНР Сі Цзіньпіном. Лідери двох держав говорили про розширення співробітництва у переробці української сільськогосподарської продукції. А ти часом, невизначеністю україснько-китайських відносин користується Кремль. Поки у Московії називають китайців ледь не братами, останні заселяють представниками своєї національності цілі райони РФ. Що не так з відносинами України та Піднебесної і як їх правильно вибудовувати? Про це i-ua.tv говорив з громадським діячем, лідером УВО «Спас — 23» Володимиром Волковим.

— Які в Україні відносини з Китаєм? Складається враження, ніби вони змінюються зі швидкістю погоди на весні. Чи існує у нас стратегія побудови відносин з Піднебесною? Здається, що вона відсутня.

— Так воно і є. У нас немає жодної стратегії. Хоча, ще до інавгурації, Зеленський провів зустріч з послом КНР в Україні паном Ду Вейом. Представник Китаю був першим серед послів, кому майбутній президент приділив максимальну увагу.

— Що пішло не так?

— Відбулася різка зміна вектору.

Всі процеси почали налаштовувати тільки на співпрацю з Сполученими Штатами Америки. Починаючи від кумедної ситуації з очікуванням дзвінка від Байдена, до лобістів з команди далеких родичів. Оточення взялось до роботи з таким завзяттям, що ледь не ходило до бабки і не ворожило. Усе переймалися, коли вже з нами поговорить очільник США. Дзвінок таки відбувся. Але нас не взяли на саміт НАТО і змінили місце в черзі зустрічей. Натомість Джозеф Байден зустрівся з Володимиром Путіним і плідно з ним попрацював над картиною світу.

Реакція з боку України не забарилась. Наша влада швиденько ввімкнула ображених і почала сумувати, через відсутність ядерного арсеналу та неможливість шантажувати весь світ. Далі — як у дитячий пісочниці: розгортання стосунків з Китаєм на 180 градусів, знову дружба, навіть переймання досвіду партійної організації. Тим паче, що представники комуністичної партії Китаю за часів Мао, називали себе «Слуга Народу». Від — сварки з приводу «Мотор Січ» та іншими інвесторами з Піднебесної до ідентичного партійного будівництва монобільшості. Наразі ми отримали полярні кидання з боку бік, але зрозумілої довгострокової стратегії стосунків немає і досі.

— У цей же час Росія вибудовує відносини з Китаєм. Нам би корисніше було б перетягнути Піднебесну на свою сторону. Думаю Китаєві потрібна Росія як додаткова територія для розширення життєвого ареалу свого населення.

— Тут радше йде мова про розвиток стосунків, виходячи зі світових економічних процесів. Китай потрібен Росії, як раз для розвитку цих відносин, а також як унікальний покупець сировини та енергоносіїв. Та на заваді стоїть Україна. Через неї і швидше, і дешевше, і надійніше працювати на ринках Європи і СНД. Адже, через Україну проходить транзитний шлях до ринку ЄС, який налічує 500 мільйонів покупців де Китай себе чудово почуває і продає свої товари та послуги. Звичайно, це дуже зручно робити через нашу територію. Тут можна розміщувати транзитні хаби і сервісні виробництва. Приміром, збірку побутових механізмів та товарів. Тому, Росії невигідна така роль України, бо вона залишить на узбіччі агресора. І про яку б дружбу та спільні інтереси Росії і Китаю не йшла мова, усе упирається в економічну інтереси. Росіяни добре розуміють, що китайці для них є унікальними покупцями, до речі як і Україна. Адже у випадку транзиту товарів і послуг буде зростати рівень інфраструктурного забезпечення, що дасть можливість відновлювати свою інфраструктуру, як це свого часу зробив Казахстан і почала робити Білорусь. Натомість відсутність з нашої сторони хоч би якої зрозумілої стратегії штовхає нас до тунелю російської геополітики. Українські сварки з Піднебесною лише на руку Кремлю.

— Як нам вибудувати стратегію з Китаєм? Хто цим має займатися?

— Перший крок — це розтлумачення ситуації суспільству. У нас побутує неправдивий і розповсюджений фейк, про те, що ми не будуємо стосунки з Китаєм, бо не хочемо дратувати Сполучені Штати Америки. Це — брехня світового рівня яка активно підтримується Кремлем. Поки у нас розповсюджують фейки, нова адміністрація США збільшила товарообмін з Китаєм майже на 80%. І як би президент Америки не розповідав про торгівельну війну з Піднебесною, цифри торгівлі — доволі вперта річ. Саме тому, підтримуючи та поширюючи подібні міфи ми граємо на руку Росії і йдемо за її геополітичною канвою.

По-перше, наш існуючий торгівельний оборот і близько не шкодить і не впливає на зміни наших стосунків з США.

По-друге, якщо його порівняти з російсько-китайським, чи американсько-китайським, ми ледь-ледь займаємо 1,5, чи 1,6 відсотка у товарообороті Піднебесної. Тому, ми апріорі не можемо завдати США шкоди. Натомість вперто рухаємося за планом Росії і робимо собі ведмежу послугу. Я не знаю, що це: дурість, чи некомпетентність наших чиновників. Утім, ми бачили, як Володимир Зеленський ще до початку своєї каденції намагався вибудувати відносини з Китаєм. Не судилося. Вектор дуже швидко змінив свій напрям. Хто впливає на ці зміни? Кого питати? Напевно, того, кому це вигідно.

— То що робити зі стратегією?

— Насамперед, я б від імені нашого суспільства поставив би питання до влади: що ви творите з україно-китайськими стосунками? Бо, з точки зору геополітики та економіки, Піднебесна для нас — це унікальний партнер і в царині безпеки, також.

Думаю, Україні потрібно дотриматися слова і провести зустріч на рівні глав держав. Телефонних перемовин не достатньо. Ромова віч-на-віч могла б стати першою ластівкою поновлення ефективної співпраці і продовженням плідних 30-тирічних стосунків. Наразі підписаний меморандум між китайським урядом і нашим міністерством інфраструктури підготував середовище. Не менш потужним інструментом є українсько-китайська комісія, але я б хотів бачити її роботу активнішою, а на її чолі — іншого віце-прем'єр-міністра. На приклад, віце-прем'єра, міністра економіки Любченка. Бо дивно виглядає коли її чомусь очолює заступник голови уряду з питань європейської та північноатлантичної інтеграції. Це — абсолютно різні напрямки, сенси та умови співпраці. Завершуючи, хочу сказати наступне: уряд, парламент та громадянське суспільство шукають вихід і узгоджену стратегію розвитку та відновлення Донбасу та Криму, які рано чи пізно повернуться до дому. Тому, даю рецепт: українські підприємства з китайськими інвестиціями, особливо на кордоні тимчасово окупованих територій — стануть табу для мокшанських агресорів.